Будинок на площі Міцкевича під номером 8 завдяки своїй архітектурі та розміщенню є добре знаний львів’янам. В народі його називають «Будинок книги», а іноді й «Дім книги». Екскурсоводи ж неодмінно скажуть, що перед вами перший львівський хмарочос. Та мало хто розповість усю доволі цікаву історію цієї будівлі.
Площа Міцкевича, а в давнину – площа Фердинанда з’явилась досить пізно, оскільки постала на місці колишніх міських укріплень та русла Полтви. Тож усі будинки цієї площі з’явились практично одночасно, і що цікаво, ще й раніше самої площі. Одним із останніх у 1829 році постав будинок під номером 8. Але це не була ні існуюча сьогодні будівля, ні навіть її попередник. На початку це була всього лиш невеличка 2 поверхова споруда, що належала родині кравця Марцелі Громадзінського. Тоді цей будинок був не просто найменшим з-поміж інших будівель майбутньої площі, але й одним із найменших будинків усього львівського Центру. Оскільки ця споруда проіснувала до того часу, як до Львова прийшла фотографія, її світлин звісно не має. Однак, про її вигляд можна дізнатись з картини Т.Чишковського 1840 року, а також плану міста Львова 1844 року.
Коли, у 1840 році Полтву було перекрито і було утворено площу Фердинда, то будинок Громадзіньского серед інших споруд архітектурного ансамблю цієї площі виглядала чи не найпримітивніше. Її власник очевидно, що розумів це, а тому вже в 1847 році повністю перебудовує свою кам’яницю, зводячи на її місці 4-поверхову. Нова кам’яниця значно переважала свою попередницю не тільки по висоті, але й по периметру. Тому в нас є певні сумніви, чи справді спорудження нового будинку здійснив звичайний кравець Громадзінський, чи все таки хтось інший.
У 1867 році в кам’яниці під номером 8 з’являється новий власник – князь Каліст Понінський, іменем котрого з того часу і стали іменувати кам’яницю. Наступним власником після Понінського став князь Любомирський. Він почав використовувати будинок у комерційних цілях здаючи різні його частини в оренду. У 1880 році, до прикладу, в будинку містилась перша дирекція Галицької залізниці. А деякі поверхи займала «Академічна книгозбірня».
Великої популярності свого часу набула кав’ярня «Монополь», що діяла в цій кам’яниці в 1902-1912 рр. Вона була улюбленим місцем посиденьок багатьох львівських митців, зокрема і Івана Франка. Секрет чому львівська творча еліта обрала саме її був простим та банальним – в кав’ярні достатньо було замовити хоча б горнятко чаю і можна було сидіти й теревенити хоч цілий день.
У 1910 році новим власником кам’яниці Понінського став єврейський купець Йона Шпрехер. Судячи по оповідях, котрі можна зустріти про цю особу в різних джерелах він був неначе персонаж повісті Чарльза Дікенса Ебенезер Скрудж. Такий же скнара, якому було начхати, як на міську владу так і на громаду. І це він яскраво проявив при споруджені нового будинку на місці кам’яниці Понінського.
Вже весною 1912 року старий будинок було зруйновано, а вже влітку того ж року почались будівельні роботи по спорудженню нового будинку. Тут варто зазначити одну важливу деталь, про котру жодні чомусь не згадають. Судячи по детальних планах Львова новий будинок спорудили не тільки на місці кам’яниці Понінського, але й ще на фундаментах двох сусідніх будинків, один із котрих виходив на проспект Свободи, а інший на вулицю Театральну. Про другий нам практично нічого невідомо, а от перший, що мав адресу вул. Гетьманська, 4 було споруджено практично одразу після знищення міських мурів.
Отож, новий будинок, що розпочали будувати значно переважав попередній в периметрі. Однак, Шпрехер зажадав, щоб цей будинок був ще й найвищий серед інших будівель. Втілити таку забаганку архітектору Фердинанду Касслеру, котрий саме займався цим будівництвом, було непросто. Річ у тім, що ще в 1910 році вийшла заборона будувати будинки вище 4 поверхів. Щоб обійти заборону архітектор вдався до кількох хитрощів. Зокрема, над партером він спорудив нібито півкруглі антресолі, а насправді повноцінний поверх. Крім цього було збільшене піддашя, за рахунок чого виник ще один поверх. Однак обдурити закон легше ніж громаду, тому навесні 1914 року коли споруда налічувала уже 5 поверхів багато хто забив на сполох. Річ у тім, що будинок порушував не тільки встановлені будівельні норми, але й перекривав вид з площі Міцкевича на Латинську Катедру, проти чого різко виступило католицьке духовенство. Протести міщан та початок Першої світової війни повністю зупинили спорудження будинку.
В серпні 1918 Шпрехер звернувся до магістрату з проханням дати дозвіл на продовження будівництва. Після довгих дебатів та його обіцянки, що кам’яниця не буде вища за пам’ятник Міцкевичу, йому все таки вдалось отримати цей дозвіл. Що правда, остання обіцянка так і не бла дотримана. Висота пам’ятника Міцкевичу 21 метр, а висота нової кам’яниці Шпрехера, яка все таки постала в 1921 році 24 метри.
Після зведення «Львівський хмарочос» почали здавати в оренду різним підприємствам та установам. Багато приміщень зайняли контори найбільшого французького нафтового концерну «Малопольща». Крім того тут містилася бібліотека, консульства Румунії та Угорщини, аптека, котра по факту збереглась і до сьогодні.
В радянський час дещо видозмінився зовнішній вигляд головного фасаду будинку. На його вершині була встановлена радянська зірка з портретом Сталіна по центру. В середині ж будинку до середини 50-х років містились залізничні каси станції Львів-Пасажирський. Згодом ці каси перенесли до костелу Анни, а в кам’яниці Шпрехера розташувався «Будинок книги», котрий і дав сучасну назву цій будівлі. Хоча вже з 2011 року замість книжкових магазинів на першому поверсі цієї кам’яниці містяться брендові магазини.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 486.
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939-2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 459
- Wikimapia.info
- uk.wikipedia.org
- Плани Львова різних років
