У Львові були найкращі єзуїти. Вони фіксували все і не забували нічого, особливо коли мова йшла про кошти. Виходом із їхньої фінансової павутини було хіба лише своєчасне та повне розрахування з боргами перед ними. Ні маленьких недосвідчених “мушок”, ні великих та навчених життям “жуків” не тішила перспектива боргувати єзуїтам. Ця історія про боржника львівських єзуїтів, який був однією з найбагатших людей Речі Посполитої свого часу, мав королівські претензії і був одним із найбільш щедрих меценатів Товариства Ісуса у Львові.
Орден єзуїтів був чудовим і злагодженим механізмом, який продуктивно працював на результат. Одним з елементів цього механізму була звітність на різних рівнях функціонування ордену. Навіть ректори колегіумів повинні були регулярно звітувати і розповідати про життя очолюваного ними закладу. Коли мова йде про фінансові справи, то формою такої звітності були так звані резиґнації, які ректори традиційно укладали, залишаючи свою посаду. З такого документу можна дізнатись про фінансовий стан закладу, а також мережу його активних контактів.
Інколи в резиґнаціях могла “ховатись” і “таємна” інформація про те, хто і скільки винен ордену. І ось як це могло виглядати. Уявіть ситуацію – між 1634 та 1702 роками жив такий чоловік, як Станіслав Яблоновський. Хтось би навіть сказав, що він був впливовою людиною. Враховуючи ті факти, що Яблоновський був руським воєводою (починаючи від 1664 року), польним і коронним гетьманом та навіть тішив себе ілюзіями про королівський трон, то мабуть таки дійсно був впливовим.
Разом з тим, Яблоновський був досить прогресивним діячем і, що головне, багатим. Освіту він здобув в Краківському університеті і по тому ще вчився у Франції. Мав довгий послужний список у якості військового: польсько-шведська війна 1655 – 1660 років, воював проти козаків Хмельницького, стримував турків під Віднем у 1683 році, а татар під Львовом у 1695 році. Станіслав Яблоновський регулярно фінансував військові кампанії та фінансово утримував ряд фортець. Традиційно вважався політиком, який у своїй діяльності орієнтувався на Францію.
Станіслав Яблоновський, як можна здогадатися, входив до числа найбагатших людей Речі Посполитої свого часу. Опоненти закидали йому фінансові маніпуляції і зловживання владою, а прибічники прославляли за щедрі дари. Станіслав Яблоновський витрачав дуже великі суми на культуру, але і сам почасти влазив у борги, які не надто рвався виплачувати. Прикладом такої ситуації є історія його відносин з львівськими єзуїтами.
У 1693 – 1702 роках він спонсорував розбудову навчальних та господарських приміщень львівських єзуїтів. Яблоновський дав 80 тисяч злотих, на які було зведено другий поверх приміщення колегіуму, а також добудовано окремі господарські споруди і зміцнено мур навколо міських споруд єзуїтів. Треба сказати, що в львівських єзуїтів навчались обидва сини Яблоновського – Ян Станіслав та Олександр і це дало їм підстави продовжити навчання у Празі, а по тому в Парижі. Таким чином, щедрість батька виглядає логічною та закономірною.
Щедрими, але по-своєму, до Станіслава Яблоновського були і львівські єзуїти, хоч ця щедрість має і досить дивний відтінок. За згаданими вище ректорськими звітами-резиґнаціями, Яблоновський був також і боржником єзуїтів. Правда до розмови про цю заборгованість справа не доходила. Єзуїти, очевидно, не наважувались висловлювати претензії одному зі своїх найбільших меценатів, він же сам також не надто допитувався про борг, а можливо і не здогадувався про його існування. Якщо так, то трішки дивним виглядає факт, що в той момент, коли Яблоновський жертвував єзуїтам щедрі суми грошей, у них самих на таємних рахівницях все накопичувалась і зростала сума його боргу перед орденом, списувати яку не надто поспішали. Ця сума, тим часом, не дорівнювала і 3 тисячам злотих. На фоні згаданої вище пожертви, вона виглядає смішною і дитячою. Тим не менше, вона була і після смерті Станіслава Яблоновського перейшла у спадок його синам.
Попри все, Станіслав Яблоновський, який фінансував не лише єзуїтів, але також і домініканців та бернардинців, був знаковою та символічною фігурою для представників єзуїтської спільноти Львова. Він помер у 1702 році і був похований у Львівському костелі єзуїтів. У свідченнях сучасників його традиційно зображали вірним католиком, турботливим та вмілим керівником, справжньою опорою. Зірок з неба Станіслав Яблоновський не хапав, але спокусливо облизувався, позираючи на них. Королем Речі Посполитої він так і не став, але таким став його онук Станіслав Лещинський. З боргами перед єзуїтами він також не розрахувався, не зробили цього і його сини.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Stanisław Jan Jabłonowski (1634 – 1702) // Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.wilanow-palac.pl/stanislaw_jan_jablonowski.html
- Stanisław Jan Jabłonowski // Prusowie. Dzieje. Kultura. Genealogia [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://prusowie.pl/wybitni_prusowie/Jan_Jablonowski.php
- Кіку В. Магнати – боржники львівських єзуїтів (1693 – 1721) // Соціум. Альманах соціальної історії, 2003. – Вип. 3. – С. 49 – 54.
