Якщо досі думаєте, що вам не під силу щось змінити, тоді ви просто погано проінформовані чи не спробували цього робити. Історія великої відповідальності починалася саме з переконання однієї людини, що треба змінювати світ. Нещодавно побачила світ книга „Рух „Емаус“: Історія солідарності“ (видавництво „Астролябія“) — про унікальне єднання в цілому світі, яке вже багато років змінює не лише життя окремих людей, а й суспільну свідомість.
Книга має дві частини — про виникнення міжнародного руху „Емаус“ і про „Оселю“. Зараз спільноти „Емаус“ діють у 37 країнах світу та допомагають безпритульним людям.
Історію „благодійності, яка працює“ розпочав французький священик Анрі Ґруе, якого весь світ знає під іменем Абе П’єр. Він казав, що задля допомоги нужденним, готовий порушувати закони. Його приклад був настільки безпрецедентним, що вчитися творити такі ж спільноти з’їжджалися романтики з цілого світу і потім запалювали цією ідеєю серця щораз більшої кількості людей. Цікавою є історії „Емаус“ у Японії. Для створення спільноти в цій країні, назбирали гроші німецькі й швейцарські безпритульні.
„Рух „Емаус“: Історія солідарності“ розповідає, як відкинуті суспільством люди створили нову модель соціального підприємництва та змінили розуміння благодійництва. Історії пошуки дому і сенсу сплітаються у цій книзі в історію людяності та пропонують простий висновок: допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі.
— „Емаус“ — це стиль життя. Цього не можна навчитися, а цим треба жити і просто мати таку свідомість. Я дивувалася вірі Олесі Саноцької в те, що в нашій країні це можливе. Пригадую, повернувшись зі ще одного опізнання тіла безпритульного, Олеся була переповнена емоціями і сказала: „як можна бути щасливою в країні, де люди помирають на вулицях“. Коли я вперше прийшла до спільноти, то це була маленька хатинка, без жодних умов чи комфорту. Та Олеся так спокійно і впевнено працювала, що заражала цією впевненістю інших. Переконана, що ці ідеї солідарності, дух спільноти й зараз дуже потрібні українцям, — поділилася спогадами редактор журналу „Просто неба“ Мар’яна Соха.
Про переродження завдяки спільноті розповідали й ті, чиє життя було переповнене викликами. Вони засвідчили, що саме підтримка, порада, добре слово і готовність вислухати, свого часу додали сили і впевненості, щоб рухатися далі.
— Працюючи над виданням, я прочитав тисячі сторінок. Історія „Емаусу“ в кожній країні — це окрема книжка. А якщо порахувати, скількох людей врятувала ця спільнота, то вийде населення окремої невеличкої країни. Зрозумів і те, що навіть у найбагатших країнах є люди, які випали з життя, про яких забуло суспільство. А ще, допомагати — це нелегка ноша. Та з іншого боку, вона приносить багато радості, бо коли люди піднімаються, позбавляються звичок, які їх руйнували, розпочинають нове життя, то й сам переживаєш воскресіння, — додав Андрій Курков.
Про значимість відчувати потреби сторонніх говорив й отець Олег, який багато років допомагає тим, хто приходить в „Оселю“:
— Знати, що є бідні люди, які потребують, не зауважувати їх, чи дати їм якісь копійки — це дуже просто. Натомість значно важливіше допомогти їм піднятися, віднайти сенс життя і повернутися в суспільство, яке відкинуло. Сподіваюся, що ця книжка допоможе запалити серця.
Чимало цікавих історій, пов’язаних і з діяльністю „Оселі“, і з відданістю Олесі Саноцької, розповіла письменниця та журналістка Галина Вдовиченко, яка багато років займається культурною програмою у спільноті.
Книжка „Рух „Емаус“: Історія солідарності“ вийшла завдяки старанням осередків спільноти з різних країн. Взаємодопомогою та взаємовідповідальністю „Емаус“ розвиває свідомість людей. Позитивні зміни помітні й у нас, адже зараз люди щораз більше діляться речами, не викидають, а віддають їх, не виникає проблеми знайти волонтерів, щоб роздавати їжу потребуючим. Часто люди приходять і просто приносять продукти, щораз частіше купують журнал „Просто неба“, який продають безпритульні. В спільноті переконані, що людям притаманно ділитися, та треба створити для цього можливості.
Наталія ПАВЛИШИН
