Щось давно Фотографії Старого Львова не блукали у пошуках цікавинок. Тож вибравши суху хвильку між дощами вирушаємо до Золочівського району, а саме – в село Вижняни, щоб подивитися на храм, який мав би нас здивувати.
Вижняни — невелике село в Золочівському районі, якихось 40 км. від Львова. Вікіпедія нам говорить про населення у кількості 333 особи, але, як розповіла місцева мешканка, котра люб‘язно відчинила нам двері костелу, зараз кількість жителів у селі заледве досягне 250 осіб.
Перша згадка про село датується 1397 роком. Колись місцевість мала досить вигідне географічне розташування, оскільки тут перетиналися торговельні шляхи, які вели в Глиняни та Перемишляни. У селі був великий став, а в ньому водилося багато риби. Це дало можливість влаштовувати рибні ярмарки на які з’їжджалися торговці з навколишніх сіл і містечок. У 1720 році Вижняни отримали Магдебурзьке право, яке, окрім всього іншого давало право на проведення 4 ярмарків у році. Та стати великим містом Вижнянам так і не вдалося, а все через появу залізниці, маршрути якої оминули село.
Але є у цьому селі споруда, що заворожує. Не своїм зовнішнім виглядом, а інтер‘єром — костел св. Миколая, який занесений до реєстру пам’яток архітектури національного значення та вважається одним із найстарших у Львівській архидієцезії РКЦ костелів.
Вважається, що костел св. Миколая походить з 1400 року, саме тоді у Вижнянах заснували римсько-католицьку парафію. У1648 році костел спалили татари. Відновлено його було в 1651 році коштом тодішнього власника села шляхтича Яроша (Гієроніма) Станіслава Куропатніцького та його братів.
У 1750 роках храм знову зазнає перебудови після якої його освятив львівський єпископ-помічник Самуель Гловінський під титулом св. Миколая. У ХІХ столітті костел теж неодноразово ремонтували.
Проте найбільшої перебудови святиня зазнала у 1929-1931 роках. Роботи ведуться за проектом відомого львівського архітектора Броніслава Віктора. Тоді до старої однонавної споруди зі східного боку добудовують більш просторе приміщення. Попередня нава перекваліфікувалася на хори. Саме вони та притвор, а ще стрільчасті готичні вікна, фронтон з зубцями зараз являють найстарішими в святині. З цього ж часу походить й чотириярусна дзвіниця. В результаті перебудов костел став більшим, а старий вигляд зберегла лише західна частина храму. Тож храм поєднує в собі архітектурні форми ХV-ХVІІ і першої половини ХХ століть.
У 1930 році в майстерні Войтовича за проектом Броніслава Віктора виготовили головний вівтар до якого купили образ Антіна Манастирського.
Знайти костел дуже легко, його видно здалеку. Приїхавши на місце — обійшли храм, зазнимкували загальний вигляд, мозаїчну ікону Матері Божої Ченстоховської, встановленої на порталом та фігуру св. Йосифа, що походить з 1943 р.
Треба сказати, що за костелом пильнують, перекрили дах, зауважуємо нещодавно відремонтовані та встановлені двері до храму (ще навіть видно монтажну піну).
Звичайно костел зачинено. Але, знаючи, що найцікавіше в середині храму питаємо в місцевих за можливість побувати за зачиненими дверима і буквально за 10 хвилин костел нам відчиняє пані у якої зберігаються ключі.
А далі не можливо описати словами. Неймовірної краси розписи всередині храму на яких зображено життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа не просто вражають, вони зачаровують. Хоча фрески виконані порівняно недавно, у 1942-1943 роках, але враховуючи, що з кінця 1940-х та до 1990 рр. тут був склад, все ж таки дивуєшся наскільки чудово вони збереглися.
Виконані розписи за проектом Станіслава Тейсейре. Розписували — сам автор, Роман та Маргіт Сєльські і Борисовський. Робота проводилася в розпал Другої світової війни, тож за оплату праці майстрів була їжа.
Був у костелі і орган, його залишки ще можна побачити на хорах. Тут же фрески з арфами та скрипками. А ще вівтар, дерев’яна сповідальня, амвон — все це та трішки більше можна побачити всередині костелу.
Насправді, потрошки храм оживає, римо-католики навіть кілька разів проводили тут служби. Хоча місцеві мешканці, яких дуже мало, не мають змоги підтримувати два храми (у селі є ще греко-католицька церква). Наостанок, нас запросили приїхати 18 серпня на службу та зустріч з меценатом, котрий зараз опікується костелом.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Спогади мого дитинства де я народилася в с Вижняни.Мої дитячі роки які я пробула в цьому чарівному селі,тянуть мене туди і костел в 1965по1971рр.був зачинений,але ми бігали малими туди,якимось чином проникали в приміщення храму,і навіть грали на органах,вони на цей час були зовсім збережені..Так хочеться відвідати цей храм.