(за матеріалами архіву художника із фондів НМЛ ім. А.Шептицького)
Художньо-меморіальний музей Івана Труша (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького) створений у колишній віллі видатного українського художника, організатора мистецького життя Галичини, мистецького критика, популяризатора української культури, редактора і видавця українських часописів, активного громадського діяча початку ХХ століття – Івана Труша (1869-1941).
Будинок музею розташований на свого часу мальовничій околиці Львова, що називалась Францівкою. Споруджений у 1910 р. за проектом відомого львівського архітектора О. Лушпинського у стилі пізньої сецесії, він матеріалізував усі побажання артиста-маляра, що прагнув створити затишну оселю для життя й дозвілля родини та студію для творчої праці.
Впродовж 30-ти років І.Труш мешкав тут разом із дружиною Аріадною, донькою відомого українського ученого і громадсько-культурного діяча Михайла Драгоманова. У родини було четверо дітей: Аріадна, Мирон, Оксана та Роман. Через десять років після смерті художника найстарша з-поміж дітей донька Аріадна Труш-Слоневська, яка до останніх днів жила у родинній віллі, створила першу меморіальну експозицію (1951), що розташувалась у творчій майстерні батька, на другому поверсі будівлі.
Після смерті Аріадни нащадки Івана Труша передали батьківський будинок в дар українському народу в особі Національного музею у Львові (1986). У січні 1989 р. на вшанування 120-річчя від дня народження митця Художньо-меморіальний музей Івана Труша гостинно відчинив двері для відвідувачів.
Особливою окрасою вілли завжди був розкішний сад, створений на присадибній ділянці, із південно-східного боку будівлі. Сад служив художнику джерелом натхнення, місцем творчої праці, оазою для відпочинку великої родини. У літню пору року тут часто збирались друзі й однодумці митця, влаштовувались приязні гостини на лоні природи… Не рідко художник полюбляв тут усамітнюватись, за звичай озброївшись пензлем та фарбами. Сад дарував хвилини радощів, спокою й численні мотиви творчих робіт.
Відтак надзвичайно цінними для нас є спогади про трушівський сад сучасників художника та його доньки Аріадни. «Сад був великий і дуже мальовничий, нерівний площею, а в найнижчій його частині росли великі дерева: дві верби й дві надвіслянські тополі. Батько посадив ще малі граби й кущі дикої рожі. Так що все виглядало як мініатюрний лісок. У горішній частині саду біля дому росли фруктові дерева й дуже багато квітів. Перед будинком росли улюблені батькові сосни й смереки. Коли хто питав сусідів, де дім І.Труша, відповідали: «Он той, за соснами»,– згадувала Аріадна.
Про особливу турботу садом свідчить той факт, що в кращі часи, коли на це дозволяли статки сім’ї, Труш винаймав садівника – для фахового піклування декоративними рослинами та деревами реліктових порід.
Сьогодні на території Трушівського саду збереглись деякі столітні дерева, які ще посадив художник. Також тут зростають квіти, які він любив і які свого часу подарували йому мотиви численних живописних композицій.
Невблаганний час безжально втрутився у життя саду, змінивши його вигляд і загальний стан. На сьогодні присадибна ділянка та й сам сад потребують ґрунтовної, фахової реконструкції. Основою для цього можуть стати матеріали із архіву художника, що дійшли до наших днів. Так в архіві Івана Труша, що зберігається у фондах Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, надзвичайно цікаву частину формують рукописні нотатки Аріадни Труш-Слоневської, у яких чимало місця відведено власне садові.
Завдяки цим спогадам, вміщеним на окремих, розрізнених аркушах чи у невеличких зшитках, маємо змогу не лише збагнути наскільки важливим був сад у житті Труша та його родини, а й спробувати відтворити його первісний вигляд. Тут подається доволі детальний опис: “Коло будинку сад 913 квадратних метрів, характеру декоративного в роді малого парку. Після зведення будинку, залишилось ще багато землі на город, на якім батькові залежало, навіть дуже, бо любив дерева, кущі, квіти…”. Зокрема, Аріадна зазначає, що «Перше, що зробив батько, то посадив 8 сосон, з чого дві рідкісні, а саме одну чорну, кримську сосну і одну деревообразну». Вони розташовувались вздовж північного (головного) та східного (бічного) фасадів вілли. «Тоді сосни були ще маленькі, так що нижні галузки майже дотикались землі». Саме по тих соснах, згаданих вище, й впізнавали будинок художника. До сьогодні збереглись розлога гірська сосна, яку можна спостерігати з вікна майстерні, і три високі стрункі красуні вздовж східного фасаду.
Справжньою окрасою була біла акація, яка росла у глибині саду, з південно-східного боку. У її тіні не раз відпочивала родина та гості Трушів. У своїх споминах Аріадна писала: «Пам’ятаю, одного літнього дня після обіду батько фотографував Франка в городі під акацією.» На чорно-білій світлині Іван Франко сидить у густій траві, плечима опершись у могутній стовбур дерева. Це останнє прижиттєве фото Івана Франка (зберігається у Львівському історичному архіві). На світлині Трушу вдалось закарбувати внутрішній стан поета, який переживав складний період у житті.
Схоже, цю ж акацію бачимо і на етюді із зображенням дружини художника, котра сидить під деревом, нахилившись над шитвом. Схожість композиції та обраних ракурсів на світлині із зображенням І.Франка та згаданому живописному творі «Дружина в саду» очевидні. Тож можемо стверджувати, що на фото та на етюді зафіксовано один і той самий фрагмент саду (те ж дерево на горбочку, кущ, стежка, висока лінія горизонту).
Зі спогадів відомо, що стара акація, під якою митець фотографував Івана Франка, за якийсь час почала сохнути, і її зрізали. З грубого стовбура дерева, коло пенька, згодом примостили лавку. “Через деякий час, – як згадує Аріадна, – батько малював ту лавочку з пеньком, уже під осінь, бо на картині квіти (жовті), які цвітуть якраз під осінь”. Цю картину згодом донька художника передала до Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Зображення ж одинокого пня, або групи пеньків, як центрального мотиву твору, пізніше набуде досить широкого розвитку у філософському малярському циклі «З життя пнів і дерев» – одного із головних у творчому доробку маляра. Окрім цього, мотиви улюбленого саду ляжуть в основу інших тематичних циклів, таких як: «Квіти» та «В обіймах снігу». Ці яскраві ілюстрації куточків саду художник закарбував на численних живописних творах. Нижче наводимо зображення кількох таких робіт, а саме: «У саду», «Іриси», «В обіймах снігу».
«Батько в городі не працював, не копав і т.п., – згадує Аріадна. –Запланував різні грядки в формі прямокутників, часом з однієї сторони заокруглених, квадратів як також трикутників». Всі ці грядки з квітами були у «горішній частині городу», а по периметру саду частину паркану обсадили дикою рожею, що створювало затишну квітучу оазу.
Окремо Аріадна говорить про розпланування саду. Цей матеріал є надзвичайно цікавим і цінним, оскільки подає унікальну інформацію про характер, наповнення саду та розташування рослин. «Коли садилося чи сіялося квіти в городі батько звертав увагу, щоби садити групами. Крім квітів огородових в нім також деякі рідкісні росли, а також квіти польові, маки, ромашки, блаватки… Ярини у нас в саді не садилося, виїмково рабарбарум. Не для ужитку на компоти, але для декорації.». Окрім згаданих рослин, вона також подає умовні назви ділянок саду, які були прийнятими у родині.
Так Труш, заручившись допомогою своїх приятелів, запроектував «скалу», у сучасному розумінні – «альпійську гірку». Вона повторювала природній ландшафт й розташовувалась в глибині саду. До неї можна було вийти, спустившись східками із дерев’яної веранди вздовж східного фасаду будинку. Тут доречно згадати, що для створення цієї «скали», в пошуках великого каміння, Труш обійшов усі околиці Францівки. Знайдені камені, різної величини і конфігурації, згодом завезли у подвір’я і виклали на схилі, обабіч доріжки. Декорували їх квітковими рослинами. «Поміж камінням посадив батько квіти. Весняні братки, примулки, ранні іриси, незабудки. Крім того інші квіти, які люблять рости між камінням, але не пам’ятаю їх назви», – писала Аріадна і ще згадувала: «Після замешкання в своїм будинку батько часто виходив до городу обсервував квіти і малював передовсім братки…». Фрагменти із зображенням заквітчаних куточків саду з кам’яними брилами можна бачити на багатьох малярських роботах художника.
Поруч «скали» вистелили камінням невелику площадку, на якій встановили кам’яний столик і дві лави. «Часто приймали тут гостей підвечірком»,– занотувала Аріадна. Кам’яними східками від «скали» проклали доріжку на так звану “долинку”. Це була найнижча й найбільш віддалена ділянка саду. Її особливо полюбляли найменші члени родини Труша, адже тут для дітей була прилаштована гойдалка, про яку й згадує Аріадна. А далі Аріадна замальовує план-схему «висадження» різноманітних рослин та дерев на усій території саду. Цей план є доволі детальним і може стати в пригоді при спробі реконструкції саду, адже на ньому чітко вказані назви всіх дерев, навіть тих, котрих вже немає. Серед плодово-ягідних рослин вона зазначає місце де росли кущі смородини, порічки, аґрусу, малини, а також вишні, черешні, груші, яблуні, сливи, горіхи. Згадує, навіть, де була посаджена сакура – японська вишня. Особливими позначками на схемі Аріадна зазначає і декоративні рослини: кущі троянди, бузок, верби, тополі, акацію, дуб, тую і улюблені трушеві сосни. Цінним матеріалом для відтворення є план головних стежок та грядки де щороку висаджували багато квітів та трішки ярини для домашнього вжитку.
В архіві Національного музею зберігаються дві чорно-білі фотографії 1930-х рр., на яких художник зафіксований у власному садку. Вони є особливими документами часу, що дають можливість сформувати уявлення про тодішній вигляд саду, багатство дерев та рослин, що росли у ньому. Перша світлина закарбовує постать митця на фоні густої зелені, на вузенькій доріжці, очевидно, під час прогулянки. У коментарі до світлини Аріадна пише: «Батько дуже любив проходжуватись по городі, а радше то не город, а парк. Ростуть там сосни, дерева, кущі, квіти. Крім рідкісних огородових квітів, також польові і лісові (батька моделькі)». На другій світлині Іван Труш зафіксований в час творчої праці – він зосереджений, занурений у працю й малює квіти, сидячи перед будинком у плетеному кріслі, з малярським касетником на колінах та пензлями в руках. Про це Аріадна згадує: «…Батько дуже любив квіти, малював їх так як вони ростуть… Коли б була можливість зібрати усі картини І.Труша з циклу «Квіти», думаю, виявилося б, що половина з них намальована у нашому садку», – сміливо припускає Аріадна у спогаді «Слово про батька».
Ці унікальні фото, а також живописні твори Івана Труша, є важливим візуальним матеріалом для роботи над відродженням середовища саду, намаганням відтворити ту неповторну атмосферу, що панувала тут при житті Маестро.
Як і століття тому, квітучий «городчик» перед центральним фасадом вілли і тепер вабить око зеленими декоративними рослинами. На весні тут цвітуть пахучі конвалії, кольорові іриси, влітку – кущі флоксів, чорнобривці, настурції, а восени – хризантеми різних кольорів та відтінків. В глибині саду панує атмосфера невеличкого затишного гаю, яку створюють тінелюбиві кущі папороті та багаторічні рослини, що традиційно ростуть в Карпатських лісах. На початку минулого століття Труш дбайливо привіз їхню розсаду спеціально для свого улюбленого саду. Відродження життя цієї колись квітучої трушівської оази може стати гідною даниною шани великому українському маляреві-артисту. Дуже надіємось, що відгукнуться небайдужі меценати та допоможуть у цій справі.
Роксоляна КОЗАК
завідувач Художньо-меморіального музею Івана Труша,
відділу Національного музею у Львові ім. А.Шептицького
Джерела:
1. Біла О. Біла вілла / Оксана Біла, Тарас Різун // Маклер. – Львів. – 2006. -№3-4. – С. 32-33.
2. Дорош А. Іван Труш і світ флори // Галицька брама. – Львів. – 1998. – №12 (48). – С. 11-12.
3. Іван Труш. Збірник матеріалів наукових конференцій, присвячених 100-річчю від дня народження (1869-1969) / [відп. ред.: М.Моздир ]; Львівський музей українського мистецтва, Львівська організація спілки художників Української РСР, Львівська обласна організація українського товариства по охороні пам’ятників історії та культури. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1972. – 140 с.
4. Курдидик А. Пів години в Івана Труша / Анатоль Курдидик // Неділя: ілюстрований тижневик. – Львів. – 1932. – Ч. 21 (190). – С. 8-9.
5. Лебідь Г. Музей Івана Труша / Галина Лебідь // Львівсільмашівець. – Львів: Вільна Україна. – 1989. – №23(1643). – С. 4.
6. Лушпинський О. Проект вілли І.Труша [Рукопис] / О. Лушпинський // НМЛ ім. А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/49, Ат-49. – Арк. 2.
7. Національний музей у Львові. 100 років [Образотворчий матеріал]: альбом / упоряд. М.Гелитович, Х.Маковецька, кер. проекту І.Кожан. – Київ: Родовід, 2005. – 312 с.: 240 іл.
8. Співак Л. Будинок митця / Людмила Співак // Музеї України. – 2007. – Липень. – С. 34-35.
9. Труш А. Слово про батька / Аріадна Труш // Жовтень: літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал спілки письменників України. – 1971. – №1. – С. 104-110.
10. Труш А. І. [Рукописні нотатки] // НМЛ ім. А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/60, Ат-60. – Арк.2-10.
11. Труш А. І. [Рукописні нотатки] // НМЛ ім. А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/211, Ат-211. – Арк.41, 44, 45.
12. Труш А. І. План-схема саду [Рукопис] // НМЛ ім.А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/60, Ат-60. – Арк. 1.
