Хто герої? Червоноармійці або воїни УПА, чиї діди кращі десятиліттями сперечаємось на кухнях, в офісах, на міських площах під час парадів, насправді не знаючи, чиїми онуками ми є. Віднайти історичну правду й нарешті розставити крапки над «і» спробували Брати Капранови у новому романі «Забудь-річка». Львів’янам презентували книгу 31 серпня 2016 року, в Книгарні «Є», що на проспекті Свободи, 7.
Сюжет «Забудь-річки» анітрохи не фантастичний, і все ж неймовірний. Троє молодиків, майже ровесників, потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. За примхою долі, першому Степанові – галичанину, сину офіцера УНР – доводиться воювати в Червоній армії, другий – комсомолець з Полтавщини – опиняється в дивізії «Галичина», третій – польський жовнір – в УПА. Заплутана історія? Тепер уявіть, що станеться, коли в далекому 2010 їхні нащадки покохають одне одного, коли Уляна і примітно, теж Степан виявлять: їх поєднують не тільки пристрасні почуття, а й ім’я родича, можливо, спільного.
Ідея роману, розповіли брати, виникла з буденної ситуації, знайомої багатьом українцям:
– Ми, як і кожна людина маємо двох дідів. Але у нас є особливість. Один дід – червоноармієць, кулеметник, важкопоранений при звільнені Севастополя, має орден червоної зірки – словом, за радянськими канонами, герой. А другий – 58 стаття, ворог народу, який все життя себе гордо іменував ворогом народу.
За Радянського союзу близнюкам доводилось пишатись одним дідусем, не згадуючи про іншого. Не згадувати – таким було мовчазне кредо багатьох тодішніх сімей. Автори називають це «явищем добровільної амнезії», коли українці вважали за правильне не розповідати дітям про батьків поміщиків, білогвардійців, священників, розкуркулених та відправлених до Сибіру селян. По завершенню Другої світової війни до списку «не згадувати» внесли ще й воїнів УПА.
Отже «Забудь-річка». Назву книги підказав старий язичницький символ – містична водойма, що розділяє світи живих і мертвих, мов два береги. Давні слов’яни вірили: душа, переходячи через неї забуває своє минуле, тому новонароджений не пам’ятає, що з ним було в потойбіччі, а покійник – що траплялося за життя. Дещо схоже, на думку авторів, відбувалось із родовою пам’яттю українців, починаючи з перших років існування СРСР. Забудь-річка розлилася між поколіннями й тече між ними досі чи не в кожній родині.
Капранови у звичній манері жартують, мовляв, ось бачте, які нелюди ці письменники! Змусити людей, котрі мають своє життя, свій щоденний клопіт порпатись у подіях Другої світової війни. По один бік «річки» юристка Уляна, по інший – солдат Степан Шагута, якого час і обставини зробили триєдиним. Останній, до речі, має прототип – ветерана на ім’я Петро Галицький. Саме його історія допомогла братам «провести українця трьома різними долями», без краплини фантастики. У 1941, під час оборони Києва, тоді ще шістнадцятирічний юнак віддав солдатові єврею свої документи, аби той, коли отримали наказ відступати, з їхньою допомогою міг успішно втекти.Так від 41-року Петрів Галицьких в Україні стало більше на одного.
Для роботи над історичною частиною роману письменники вивчали архіви та мемуари, раз-по-раз дізнаючись дивовижні подробиці з військового побуту, яких не побачиш у фільмах. На приклад, що в дивізії «Галичина» українцям єдиним дозволялося носити пояс замість підтяжок на штанях, більшість вояків Радянської армії воювали в половині шинелі, а вечорами , всі чоловіки незалежно від національності та кольору своїх знамен традиційно сварились.
Письменники зізнаються, найважче у праці з сучасною лінією сюжету, було правдиво зобразити жінку. Як бути жінкою не пишуть в мемуарах, а між тим, з’ясували брати Капранови, вона зовсім по іншому сприймає світ:
– Жінки навіщось запам’ятовують колір очей людей, які навколо. Що вони потім роблять з тією інформацією? Мало того, вони ніколи не забувають, у що були вдягнені. Жінка завжди пам’ятає у що була вдягнута в критичний момент життя.
Тож автори зняли з себе відповідальність за всі, на погляд чоловіка, дивацтва.Пишучи роман намагалися радитись з якомога більшою кількістю читачок, редагували окремі фрагменти доти, доки не отримували від представниць прекрасної статі безапеляційного «вірю».
Події тут розгортаються від початку президенства В. Януковича і тривають протягом чотирьох років аж до Революції Гідності. Щоб бути щасливими героям не достатньо розібратися в минулому, вони мають почати творити сьогодення. Книга «Забудь-річка» є своєрідним продовженням роману «Щоденник моєї секретарки». Останній зображує Майдан 2004 року, пов’язаний з книгою, презентованою нині, спільними героями і проблематикою. Романісти запитують:
– Як сталося, що ні в 2003 ні в 2013 ніхто не міг передбачити революції? У нас, українців, є якась таємниця. Ми довго не віримо в себе, але раптом стаємо людьми, на яких можна орієнтуватися.
Разом з новим романом брати Капранови представили свої «Історію незалежності України», та вже згаданий «Щоденник секретарки». Коли побачимо братів наступного разу? 7 вересня улюблені письменники обіцяють повернутись, як самі кажуть, «зіграти прелюдію» до львівського «Форуму видавців».
Ксенія ЯНКО
