З усього розмаїття форм діяльності Роберта Лісовського празького періоду найперше необхідно звернути увагу на посилення його національно-патріотичного і виховного вектора, виконання ним важливих громадських доручень.
Спершу його сім’я мешкала у Подєбрадах, недалеко Праги, по сусідству з родиною Леоніда Білецького, знаного літературознавця, та Надії Білецької, художниці. Їх старша донька, Катерина, невдовзі стала дружиною Олега Ольжича. «У Празі, в нашому залитому сонцем помешканні Мама працювала над своїми музичними композиціями, – згадувала донька Зоя. – Тато гаряче підтримував Маму в цьому. В мистецтві вони себе ідеально розуміли – Мама обожнювала його творчість, Тато – її музику» [8].
Мистецьке реноме Лісовського – віртуоза графіки з необароковою синтетичною основою, учня самого Г. Нарбута – майже блискавично спрацювало серед кіл українських видавців, лідерів національних громадських і навіть політичних об’єднань. Тут відбулося його зближення з Українською Військовою Організацією, а пізніше з Організацією Українських Націоналістів. Особисте знайомство з Євгеном Коновальцем позначилося на кількох нових працях мистця військової тематики. Так, на його замовлення Р. Лісовський створив проєкти одностроїв для Українського війська, а також розробив емблему УВО та ОУН з базовими елементами Меча і Тризуба. Відомими є екслібрис для видань Бібліотеки Організації Українських Націоналістів, а також значний масив обкладинок до націоналістичних видань (книг і журналів), які виходили у Празі наприкінці 1930-х – на початку 1940-х років.
2 грудня 1934 року Роберт Лісовський був обраний Командантом Союзу Українських Пластунів Емігрантів Чехословаччини. «Уродженець Запоріжжя став пластуном і дістав романтичне пластове ім’я ″Сизий Орел″, – писав про цю іпостась громадської активності мистця знаний пластовий діяч Ю. Старосольський. – Минули його юнацькі роки, але духом був надалі юнаком і знайшов у пластуванні сповнення юнацьких мрій і надій. Може козацькі традиції його рідного Запоріжжя потягнули Його в ряди Пласту» [9]. І справді, Український Пласт став органічною частиною життя Р. Лісовського, сконструював у ньому ще більш стійку до численних труднощів і перепон громадсько-інституційну постать, а теж й ідеолога Державності.
Одним з документів, що засвідчили цю якість його характеру, стали тези звернення до української молоді 1936 року, серед яких були й наступні слова: «Українська Молодь мусить врешті усвідомити, що є дійсно будуччиною своєї Нації. Мусить зрозуміти, що саме вона має, і то може вже в найближчих днях, – перебрати на себе весь тягар преважних завдань: не тільки загоїти всі рани на національному організмі – по болючих минулих невдачах та часах ″руїни″, але й вивести свою Націю на шлях величі і могутности. / Але, якщо ми не позбудемося наших особистих старих національних хиб та недостач, то і майбутнє не буде нічим різнитися від сумного минулого та ще може сумнішого сьогодня. / Тільки ґрунтовне перевиховання нас всіх може бути запорукою, що виконаємо як слід наші завдання, хотя й би були не знати які трудні та важкі» [10].
Пластова тематика розкрилася в численних творах Роберта Лісовського – варіативності емблематичних форм, графічних віньєток до різних книжкових і журнальних видань. Але вона стала лише частиною широкого поля творчої та громадської активності мистця. Празький період був значимим за еквівалентом мистецьких ідей, позначившись значними професійними успіхами, найбільше у жанрі оформлення книг. До числа етапних у його поступі належать малюнки обкладинок до книг «Волинь. Роман-хроніка» Уласа Самчука, «Вересень» Івана Ірлявського, «Вежі» Олега Ольжича, «Під чужими зорями» Богдана Кравціва, «Емаль» Миколи Чирського, графічні паспорти до часописів «Український Тиждень», «Пластові Вісти», шрифтові роботи до збірників, каталогів виставок тощо. Як художник, консультант або автор невеликих текстів Лісовський співпрацював з редакціями часописів «Самостійна Думка», «Книголюб», «Говерля», а найдовше (включно з роками Другої світової війни) з місячником культури «Пробоєм», для якого оформив чимало видань спеціальної бібліотеки книг.
Крім цього пріоритетного напрямку своїх творчих зусиль Роберт Лісовський реалізував деякі замовлення від окремих чехословацьких інституцій.
Це, зокрема, велика кольорова афіша з рекламою фільму за участі популярного коміка Власта Бур’яна (Vlasta Burian) та проєкти графічного оформлення упаковок сигарет «Sport», «Egypt» і «Memfis». Особливо дорожив художник, що вдалося йому в цей же період створити проєкт надгробного пам’ятника на збірній могилі Українських Січових Стрільців – вояків УГА в місті Йозефові, а також надгробного пам’ятника на могилі голови команданта Української Військової Організації, голови Проводу українських націоналістів, полковника Євгена Коновальця у м. Роттердамі. Обидві проєкти були реалізовані. Поза тим він полюбив практикувати в натурному рисуванні, здійснюючи мандрівки на Закарпаття або ж замальовуючи види вуличок самої Праги.
Формат діяльності Роберта Лісовського у 1930-х – на початку 1940-х років включав ще одну важливу іпостась – педагогічну. В Українській студії пластичного мистецтва (клас графіки) він мав велику кількість учнів – як українців, так і чехів, словаків, поляків, німців, – деякі з яких згодом стали відомими творчими індивідуальностями. Серед них, зокрема, були Владислав Вацулка (Vladislav Vaculka), у 1940-1970-х роках – один з чільних представників чеського мистецтва, Галя Мазуренко – графік, живописець, педагог, поетка, авторка вдячних споминів про роки навчання в іменитого професора. Вважав його своїм учителем і Михайло Сорока – згодом відомий діяч ОУН, активний на той час пластун, студент архітектурного факультету Празького Університету.
Хист Лісовського-педагога потребує спеціального наукового дослідження, так же ж, які його організаційні (кураторські) здібності. 1933 року він став одним з комісарів масштабної виставки сучасної української графіки у Берліні, а 1938 року разом з Євгеном Онацьким реалізували резонансну серед мистецьких кіл Італії виставку сучасної української графіки у Римі. Там же ж він став художником-експозиціонером виставки українських мап в Географічному інституті з нагоди Всесвітнього з’їзду географів. Як член Асоціації незалежних українських мистців, постійно підтримував контакти зі Львовом. 1935 року входив у склад комітету святкування XXX-ліття Національного Музею у Львові з нагоди 35-ліття Владицтва Основника, Митрополита Андрея Шептицького. Як писавв короткій автобіографії, «…виконав ряд проєктів на державне замовлення Карпатської України, подав проєкт на створення та програму навчання для мистецько-промислово (ремісничих) шкіл, як керамічної, килимарської, та дерево-різьбарської на Карпаттю».
Переломним в житті Роберта Лісовського, як і всього його покоління, став період Другої світової війни. У 1939-1946 роках, залишившись у Празі, він з ризиками власного життя продовжував викладати в УТПМ. За його споминами, «після окупації Чехо-Словаччини совєтами та ліквідації укр[аїнської] еміграції з поміччю орг[анізації] IRO виемігрував з Праги 27.IV.1949 до Італії, де перебував в таборі для біженців орг[анізації] IRO в м. Jesi пров. Анона».
Зоя, донька Роберта Лісовського, конкретизувала обставини виїзду з Праги: «Зі совєтською окупацією Чехословаччини Батько був знову арештований та вже роздягнений для розстрілу чудом врятувався від смерті, завдяки саме малярству: совєтський офіцер захотів мати свій портрет, який Тато виконав за одну ніч і завдяки тому був звільнений. Виїхати на Захід йому допомогла організація ІRO, спрямувавши його до транспорту для переміщених осіб в Італії» [11]. Майже весь попередній творчий доробок йому довелося залишити у Празі. На короткий час, з підірваним здоров’ям, Р. Лісовський за покровительства єпископа УГКЦ Івана Бучка з табору переїхав до Риму, а після 1950 року – до столиці Великої Британії, де скоро відновив свою творчу, а часом і громадсько-культурну, активність.
Лондонський період Роберта Лісовського виявився не менш насиченим і, в творчому аспекті, плідним. Нове середовище життєдіяльності вимагало психоемоційної адаптації, з чим проявилося бажання мистця частіше виходити в місто чи їздити на околиці і зарисовувати урбаністичні мотиви. Натомість його поява у Лондоні не могла пройти повз увагу української спільноти, що стало причиною численних замовлень на оформлення різних видань та всього розмаїття прикладних форм графіки. Очоливши 1964 року Союз Українців Британії (СУБ), Р. Лісовський став одним з лідерів серед еміграційних кіл не лише за моральним авторитетом, але й великим творчим талантом. Питому частку його доробку 1950-1970-х років становили оформлення журналів «Визвольний Шлях», «За єдність Нації», «Сурмач», часопису «Українська Думка», альманахів, марок і календарів СУБ, видань Української видавничої спілки, Спілки української молоді, Українського Пласту.
До найбільш значимих робіт можна зачислити малюнки обкладинок книг «Християнсько-філософська думка Т.Г. Шевченка» Дмитра Бучинського, «Виховання волі і характеру» Григорія Ващенка, «Баляди» Леоніда Полтави, «В чужинних приплавах» Миколи Вереса, «Палкі Блискавиці» Лесі Українки, «Збірник пам’яти Симона Петлюри», «Андрій Войнаровський» Любомира Винара, «Твердь і ніжність» Богдана Бори, а також малі форми графіки – видавнича марка «Українська Видавнича Спілка», так звана «цеглина» «Фонд Української Дитини», ювілейні марки «20 років СУБ: Ювілейний Дар», «Дар СУБу: 40», «ASSN of Ukrainians in GB», графічний паспорт Почесної грамоти «50-ліття СВУ-СУМ. 1925-1975» та багато інших. Спільним для більшості з цих творів був авторський пластично-стильовий «ключ», який художник зберігав і збагачував усе своє творче життя: необароко, як мистецько-аристократична «формула» української ідентичності. Окрім книжкової графіки Р. Лісовський створив численні цикли графіки і малярства пейзажного жанру, натюрморти, портретні зображення національних провідників – Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Тараса Чупринки, а також оригінальні, теж стильові за виразом, керамічні твори…
У 80-літньому віці Роберт Лісовський полишив Лондон і переїхав на проживання до сім’ї доньки, подружжя Олега Нижанківського та Зої Лісовської у Женеві (Швайцарія), де в родинному колі українських аристократів уже молодшої генерації, прожив до 28 грудня 1982 року. «Тут він не переставав малювати, – згадувала донька. – В горах, його прямий силует в солом’яному капелюсі з палітрою в руці виринав між мальвами в городі нашого шалє. Внукам розповідав про козацьких характерників та їздив з ними на совгах. Спонтанний оповідач чарував годинами заслуханих знайомих і друзів споминами з київського мистецького життя, переплітаючи їх гумором. А ранками, в горах в молитовній тиші ставав зустрічати сонце у величній природі. / Нас єднала ніжна любов та, без сумніву, органічна мистецька стихія. Естет, людина фізичної і духовної краси, тонкої культури, завжди елегантний і ввічливий, люблений і шанований усіми, що його знали…» [12].
Роман ЯЦІВ
- Лісовська-Нижанківська З. Про Батька. Яців Р. Роберт Лісовський (1893 – 1982) : Дух лінії. Львів : Апріорі, 2015. С. 7-8.
- Ковжун П. Василь Крижанівський. 1891 – 1926. Українське Мистецтво. Львів, 1926. Ч. 3. С. 64-65.
- Лісовський Р. Спомини про Г. Нарбута. Книголюб. Прага, 1930. № 111. С. 182-183.
- За свідченням самого автора.
- Лісовська-Нижанківська З. Про Батька… С. 10.
- Голубець М. Роберт Лісовський. Українське мистецтво. Львів, 1926. Ч. 2 (падолист). С. 36.
- Тут і далі використано автобіографічний нарис автор, рукопис якого зберігається у родини художника.
- Лісовська-Нижанківська З. Про Батька… С. 11-12.
- Старосольський Ю. Згадаймо «Сизого Орла», нашого особливого пластового друга. Юнак. 1983. Ч. 11 (листопад). С. 3.
- Лісовський Р. До Української Молоді (При нагоді 25-літнього Ювілею Українського Пласту). Пластові Вісти. Орган Союзу Українських Пластунів. Прага, 1936. Ч. 9 (листопад). С. 8.
- Лісовська-Нижанківська З. Про Батька… С. 13.
- Там само. С. 14.
