Маніпуляції, фальсифікації, “каруселі”, підкуп й усілякі інші “атрибути” звичні для сучасних українських виборів. Утім, ще один доказ того, що нове — це добре забуте старе, надають нам архівні документи. Вибори до державного органу трохи більше ста років тому в сенсі усіляких хитрощів мало чим відрізнялися від нинішніх.
Уперше рівняни і мешканці краю отримали змогу обирати і бути обраними до органів державної влади трохи більше століття тому. У 1906 році відбулися перші вибори до Держдуми Росії. І вже тоді наші земляки проявили себе мастаками на усілякі виборчі хитрощі. Проте пропрацював цей орган усього лише 72 дні. Імператор Микола ІІ не став терпіти депутатів, які намірилися скасувати приватне землеволодіння, і розпустив Думу. Серед інших депутатів і наші земляки встигли, хоч і недовго, покерувати державою.
Жінкам, студентам, молоді до влади — зась!
Офіційні видання царської Росії пояснювали необхідність створення Держдуми тим, що цар захотів дізнаватися про ситуацію у країні не від чиновників, а від народу. Для цього затребував виборних людей усякого “званія і сословія” — чесних, непідкупних, розумних, щоб могли вони розповісти, що на Русі коїться.
Як відбувалися ці вибори, розповідає начальник відділу використання інформації документів ДАРО Людмила Леонова:
“— Вибори були непрямі. Спочатку селяни у волостях, поміщики і міщани в повітах обирали уповноважених, які потім, зібравшись у губернському місті (на той час це був Житомир), вибирали з-поміж себе стількох делегатів, скільки передбачалося царським маніфестом по кожній губернії. Волинська губернія, до якої належало Рівне, мала делегувати до Думи 13-х депутатів. А обирали їх 195 уповноважених від різних “сословій”, серед яких було 18 з Рівненського повіту. Не мали права брати участь у виборах жінки, чоловіки до 25-ти років, засуджені, студенти, військовослужбовці строкової служби. А губернаторам та поліціянтам заборонялося обиратися у тих місцях, де вони служили. Виборні до Держдуми обиралися на п’ять років. Мешкати мали в Петербурзі, періодично з’їжджаючись, як зараз сказали б, на сесії. Щодо депутатських пільг, то були вони доволі скромними — по 5 копійок на версту за проїзд, та 10 рублів добових. Усього ж думських людей у Росії тоді було близько 500″.
Про крикунів і “падкіх до угощеній”
Політагітація сторіччя тому дуже нагадує сучасну. Передвиборчі гасла практично не відрізнялися. Агітатори переконували людей, що, якого кожен вибере від себе радника царю, таке сам собі щастя чи горе й принесе. Селян переконували, що найважливіші вибори саме у волостях, бо, мовляв, у своїй волості усі усіх знають. Як негативний приклад наводили вибори до деяких міських та сільських органів, коли порядні люди у таких виборах участі не брали. Тоді, мовляв, “справи вирішували крикуни та люди продажні, або падкіє до угощеній”. Тому й до Держдуми, може статися, люди скромні й смиренні не напрошуватимуться. Натомість недостойні застосують усі свої хитрощі, щоб потрапити до влади. І не погребують для цього нечистими засобами — “стануть за гроші газети підкуповувати, щоби ті їх хвалили, знайдуть собі прихильників, які все зроблять, щоби провести недостойних людей”. Ну чим не про сучасні вибори?!
Селяни виявилися найхитрішими
Людмила Леонова натрапила на цікаву розповідь учасника перших виборів сторічної давнини, подану в часописі “Волинські губернські відомості” за 1906 рік. Чоловік з усіма подробицями описує, як представники Волинської губернії в Житомирі обирали з-поміж себе членів Державної Думи. Вибори мали відбутися 14 квітня 1906 року, але представники приїхали до Житомира 11-го. Відтак, упродовж трьох днів відчули на собі усі нюанси “політагітації”. Перехопити делегатів-селян, щоб згодом вплинути на їхній вибір, намагалися уже на станції в Бердичеві. До них підіслали людей, які пропонували свої послуги з безкоштовного влаштування. Але більш спритними виявилися духовні отці, які запросили делегатів до Богоявленського монастиря. Відтак, духовенство, маючи більше впливу на простих людей, зуміло ізолювати наших земляків у монастирі, який знаходився на околиці міста. Виборці ж, які представляли інтереси мешканців міст, розселилися у готелі “Національ”, поміщики — у готелі “Рим”.
“— Як описується у часописі, — розповідає Людмила Леонова, — передвиборні зібрання відбувалися в будинку тамтешнього багатія Трібеля. (Родина Трібеля була провідним виробником лайкових рукавичок у Російській імперії. У Житомирі володіла триповерховим особняком у готичному стилі, частину з якого здавала в оренду. Будинок зберігся до наших днів, — прим. авт.). Селяни сподівалися знайти союзників серед інших делегованих з Волинської губернії, аби забезпечити собі певну квоту в Думі. Тому пішли на перемовини з представниками поміщиків. Але ті поставили умови: під час загального голосування обрати по 6 депутатів від селян, і від поміщиків. Селяни ж, будучи під впливом духовенства, мусили провести в Думу їхнього представника, на що не зголошувалися поміщики. Приходили до селян перемовники й від міщан, щоб домовитися про 4 місця для своїх представників. Зрештою зійшлися на такому: для селян 7 місць, для поміщиків 5, і одне для священиків. Хитрі селяни не пішли на заключне передвиборне зібрання 13-го квітня, яке мало відбутися у будинку Трібеля, бо вважали, що нічого нового там не почують. Хоча міщани з цього приводу й надіслали скаргу цареві, але селяни стояли на своєму. Мовляв, їх би там навмисно мордували до пізньої ночі, а наступного дня, вони б кидали кулі (тобто голосували) за кого попало. І вся їхня сила була б розбита – було б багато кандидатів, але ніхто з них до Думи не потрапив би. Переманити на свою сторону селян поміщики й міщани спрообували в день остаточного голосування, 14-го квітня. Але марно. Так обрали 12 кандидатів від волостей, одного від дрібних землевласників, і, як передбачалося законом, одного загального від усіх волостей кандидата. Таким став Авксентій Гринько, який щойно повернувся з фронту й обіцяв не щадити себе в Думі, як не щадив себе на війні, й бути представником тих п’яти поліських районів, від яких не було ні одного виборця. Остаточне голосування, де 193 представники Волинської губернії обирали членів Держдуми, тривало цілу ніч. О четвертій ранку 15 квітня, із 60-ти кандидатів було обрано 12 членів Думи: 6 селян (один з Острозького повіту); 5 поміщиків — троє польських, двоє російських (один з Рівного); один священик”.
Рівненський дворянин — член Держдуми Росії першого скликання
Предводитель дворян Рівненського повіту Дмитро Федорович Андро був тим одним із російських поміщиків, якого представники Волинської губернії делегували до першої Державної Думи Росії в 1906 році. Був він людиною шанованою у Рівному. Походив з дворян війська Донського. Його батьки мали маєтки у Франції і в містечку Деражне Рівненського повіту. Сам Дмитро Андро відомий в історії Рівного як громадський та політичний діяч.
Окрім того, що був предводителем дворянства, він очолював роботу Рівненського повітового земства. У 1917 році за часів Тимчасового уряду був комісаром Рівненського повіту, у 1918 — старостою Волинської губернії. У Рівному Дмитро Андро мешкав на вулиці, яка з 1930-х років і донині носить назву Словацького. За життя Андро це був Гоголівський провулок. Той будинок оригінальної архітектури під номером 7 (поруч із паспортним столом) зберігся й донині (про будинок і долю його власника буде окрема розповідь) .
Селяни в Думі засинали на своїх місцях і втікали
Попри те, що селяни-волиняни так прагнули отримати місця у державному органі, перебування там виявилося їм, звичним до простої селянської праці, непосильним.
Про це можна дізнатися з тогочасних газет. Зокрема в “Почаївському листку” в публікації під заголовком “Важко селянам у Думі” розповідалося, що з незвички, від довгих нудних промов селяни засинали на своїх місцях. А один із них, Орловський депутат, як пише газета, був настільки втомлений, що втік з Петербурга додому. Інший, з Херсонської губернії, подав “прошеніє”, щоб його звільнили від засідань і відпустили додому. Протирання штанів, тобто рутинна законотворча робота, для хліборобів виявилася важчою за фізичну роботу в полі.
До речі, представники міщан-євреїв, які так і не отримали жодного місця в Думі (хоча в усіх містах Волині на попередніх виборах перемогли саме вони), домоглися розслідування проведення виборів у Житомирі. І не виключено, що їх результати мабуть таки скасували б, якби цар сам у липні 1906 року не розпустив Першу Державну Думу.
Світлана КАЛЬКО
Джерела ілюстративних матеріалів: фонди ДАРО, Державна цифрова історична бібліотека Росії, відкриті інтернет-джерела
Джерело: РівнеРетроРитм
