За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем та за підрахунками Єврейської конфедерації України, на Львівщині відомо 1009 випадків, а на Івано-Франківщині 246 випадків, у яких рятівники були визнані Праведниками народів Світу з України. І це лише з українського списку Праведників народів Світу. Також, є польській перелік тих, хто рятував євреїв на Львівщині та Станіславщині.
Голокост у Галичині завжди пам’ятатимуть як найжахливіший період в історії. Водночас, праведний супротив на Галичині, коли звичайні люди рятували від загибелі єврейське населення, став одним з найвищих проявів людяності.
За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем та за підрахунками Єврейської конфедерації України, на Львівщині відомо 1009 випадків, а на Івано-Франківщині 246 випадків, у яких рятівники були визнані Праведниками народів Світу з України. І це лише з українського списку Праведників народів Світу. Також, є польській перелік тих, хто рятував євреїв на Львівщині та Станіславщині (стара назва Івано-Франківська).
Бути Праведником народів Світу означає розуміти, що рятуєш єврея і що можеш загинути за його рятування, не отримувати ніякої матеріальної нагороди за допомогу, тощо. Такі критерії визначені законами держави Ізраїль.
Праведникам присвячене таке важливе наукове дослідження історика Жанни Ковби, як “Людяність у безодні пекла: Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки “Остаточного розв’язання єврейського питання”.
“…Була ще одна, інакша, війна, яка об’єднувала. Це була війна за Життя проти Смерті, за Добро проти Зла. Вона була спільною для кожної людини, родини, особливо для євреїв, які лишилися сам на сам з жахливою реальністю винищення. Для переважної більшості галицького населення це була боротьба за елементарне фізичне виживання, проти голоду, холоду, хвороб, смерті, боротьба, яка відбувалася за умов, коли закон, право, релігія, традиція, мораль були сплюндровані, були загострені до останньої межі соціальні суперечності, винесені на поверхню найгірші людські риси, ницість, підступництво, зрада.
Ось у такому пекельному казані пристрастей, у всіх значеннях цього слова, від фанатичних поривів до жорстоких мук перебували герої цієї книжки. Багато з них свідомо чи за інтуїтивним поривом душі дотримувалися біблійних заповідей. Я маю на увазі передусім, “Не убий!” але не лише “Не убий!” а ще й “Возлюби ближнього, як самого себе!” – пише Жанна Ковба.
Наш проект “Слово Праведника” документує спогади Праведників народів Світу у короткометражних стрічках, які ми показуємо у школах, університетах, музеях, синагогах тощо. Серед наших героїв є Праведні родини з Галичини. У 2018-2020 роках ми з колегами об’їхали родини Праведників народів Світу у різних куточках Західної України. Ми провели журналістські експедиції до Рава Руської, Золочева, Івано-Франківська, Борислава тощо, спілкуючись з Праведними родинами та записуючи їх спогади про Голокост. Це звичайні, щирі та добрі люди, які дорожать своєю світлою долею та своїми добрими стосунками з єврейськими родинами.
У Золочеві сьогодні мешкають дві родини Праведників народів Світу.
Родина Григорія та Марії Вовкотрубів врятувала багато єврейських родин. Баумів, Кремніцерів. Каннерів, Піків. Діти Вовкотрубів, що живуть у Золочеві, та діти Піків та Каннерів, які мешкають у Нью-Йорку, підтримують контакт та зідзвонюються досі. У листах з Канади та США врятовані називають Марію Вовкотруб своєю мамою.
Син Григорія та Марії, Іван Вовкотруб – Праведник України. Він разом з батьками допомагав переховуватися єврейським родинам.
Минулого року Уряд призначив довічні державні стипендії з 1 червня 2021 призначено 26 громадянам України, які рятували євреїв на території України під час Голокосту у роки Другої світової війни. Івана Григоровича подавали на отримання стипендії, проте, хтось з чиновників вилучив його ім’я зі списку, і стипендії він не отримує.
Декілька місяців голова благодійного фонду Для тебе Юля Голденберг та в.о. в.о. генерального директора національного історико-меморіального заповідника Бабин Яр Роза Тапанова намагаються вирішити питання, проте у січні Вовкотруб досі не отримував стипендію. Йому 87 років.
Родина Миколи та Марії Дюк з Золочева врятували від загибелі єврейські родини Розен та Сафран, молодший з яких – Роальд – став лауреатом Нобелевської премії з Хімії. Микола Дюк був вчителем у сільській школі у містечку Унев. Портал Яд Вашем оповідає, що він із дружиною Марією та трьома маленькими дітьми проживав у будівлі школи, що була на той час єдиним цегляним будинком в селі. “Всередині був один клас та житлові кімнати вчителя. У цьому будинку на горищі Микола Дюк влаштував притулок для євреїв”.
Поряд, в Уневі, Праведник народів світу Климентій Шептицький, що був настоятелем в Унівському греко-католицькому монастирі, та наставник сирітського приюту Даніїл Тимчина переховувавли євреїв та зокрема трьох єврейських хлопчиків.
Навесні 2021 року науковець з УКУ Юрій Скіра звернувся до міського очільника міста Рава Руська, де свого часу мешкав Праведник Тимчина, з прохання про перейменування вулиці на честь Праведника.
Звернення підтримали Національний музей історії України у Другій світовій війні, Інститут національною пам’яті, Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського Уставу, львівський монастир св. Обручника Йосифа Студійського Уставу, ВБФ “Заради тебе” тощо. Міське керівництво Рава Руської пообіцяло питання розглянути, проте з літа 2021 року ніяких новин з цього питання не було.
У Рава Руській мешкає Марія Гнідець, донька Праведниці народів Світу Катерини Клебан. Вони переховували у себе єврейьских жінок під виглядом своїх рідних, і врятували. Маленьку Марію та її єврейську подругу Шошану водили на допити до Гестапо. Марія навчила Шошану читати Отче наш, щоб видавати себе за українку, та це врятувало їй життя.
Декілька років Марія живе у судах з рідною донькою, яка виселяє її з хати. Юрист Ростислав Кравець на громадських засадах їздить на суди до Львова, щоб захищати бабусю. Зараз позов проходить касацію.
У Івано-Франківську гетто повністю було знищене. Врятовані та їх діти розповідають жахіття про роки окупації. Кожен рятівник, що мав сміливість допомагати євреям, ризикував власним життям.
Родина Ільницьких врятувала 14 (16) чоловік. Вдівець Петро Ільницький з 5 дітьми на руках зробив на горищі та у лесу схованки для декількох єврейських родин. Поряд були ще дві схованки, проте їх видали карателям сусіди, яких євреї попросили принести їжу, передавши іх гроші. Гроші взяли, та привели з собою вбивць.
Знаючи про ці жахливі історії. родини, яких переховували Ільницькі, мешкаючи у схованці у лісі, взагалі не входили взимку, коли випадав сніг – бо у лісі по слідам можна було знайти сховище.
Мені пощастило спілкуватися та записати інтерв’ю з Катериною Шереметою, молодшою донькою Праведника Петра Ільницького. Катерина – Праведниця народів Світу, ій 87 років.
Праведник народів Світу Кирило Кіндрат з мамою давав притулок відомому професору зі Львова Шлезінгеру.
Після війни доля Кіндрата та Ільницьких склалася непросто. Ільницьких на 20 років депортували разом з сотнями тисяч українців до Караганди. Кіндрата звільняли з посад та не давали можливості зростати як спеціалісту через його переписку з врятованим, який тоді жив в Ізраїлі.
Минулого року я була гостем Ільницьких, які співали унікальну колядку “Сумний святий вечір у 1946 році” – про Різдво вдалечині від рідної землі. Спогади про депортацію українців органами КДБ зберігаються родинами депортованих.
Багатими та сильними були на початку ХХ сторіччя міста Дрогобич та Борислав, завдяки видобутку нафти та солі. Майже усе єврейство цих міст загинуло у Голокості.
У січні 2020 року ми були у Бориславі гостями у Орисі Попель, доньки Праведників народів Світу Василя та Стефанії Попель. Разом з мамою Матрьоною вони переховували Етку Ліпман та її сина Йозефа. Йозеф мешкає у Польщі, але приїздить до Борислава та завжди просить готувати так саме, як готувала бабуся Матрьона у його дитинстві.
Остання з Праведниць народів світу, що мешкала у Львові – Стефанія Дідух (Петрушка). Разом з батьками Андрієм та Анелею вона мешкала у селі Трійця на Тернопільщині. Однієї ночі восени 1941 року до них прибігли чотири єврейських хлопця, брати Печеник, сказали, що йде погром, їх магазин грабують. Вони попросили Дідухів про допомогу, та усі роки окупації українська родина переховувала хлопців. Після війни два брати поїхали до Ізраїлю, а два – до США. Переписка з врятованими почалася у 50-х роках, та ця дружба родин триває досі.
Маргарита ЯКОВЛЄВА (ОРМОЦАДЗЕ)
Джерело: Історична правда
