Українська артилєрія у Львові
1-21. ХІ. 1918
Написав: І.Фенців
В хвилі розпаду Австрії ми ще не мали української артилєрії. Всі були так захоплені перениманням влади в столиці і по повітах, що й не було кому за це подумати. Памятного дня 1 листопада настій українського населення столиці князя Льва був незвичайно піднесений. Несподіванка переходила уі найсміливіші мрії. Наші вартові по вулицях, українські прапори на ратуші, Українці перебрали намісництво, в столиці лад.
Так було першого дня. Тимчасом Поляки почали потайки гуртуватися, ести наради, громадити зброю. Тоді на місті появилися громади міського шумовиння, що удаючи українські стійки, українською мовою здержували вечером по бічних вулицях прохожих горожан та переводили ревізію, шукаючи за зброєю а при тім розброювали з годинників і платні, яку ще майже всюди виплачено по урядах. Небезпечним стало виходити смерком на вулицю. Почали також тут і там падати стріли на вартових, відтак стріли стійок на пострах.
Ранком рознеслися вже нові чутки. На Академічній площі убито українського вартового. А в білий день на Академічній вулиці вбито одного медика Українця, що йшов в товаристві двох панночок і держав в руці набитий револьвер, а занятий розмовою з товаришками не спамятався, як якийсь панок вхопив його револьвер, спрямував в груди і повалив неуважного на землю. Другого дня вже небезпечно стало ходити по вулицях. Бо зза углів або вікон сутеринів та піддаш падали безнастанно револьверові та крісові стріли. І так помалу-помалу розпалювалася пекельна боротьба між Поляками і Українцями у Львові.
Як Полякам так й Українцям наспіли правильні відділи на підмогу і боротьба в переулках, домах, городах закипіла сильно, загреміла безнастанним монотонним лопотом крісів, скорострілів та зривами ручних ґранатів. Гармат ще тоді не було.
Другого листопада прийшла чутка, що в Тернополі розоружили Українці батерію 2/59, а щойно 4-го виправлено з Народного Дому у Львові поручника С. по гармати до Березовиці коло Тернополя. Він вибрався з чотарем Л. пішки з двірця Підзамче до Красного, бо годі було дістати паровоза, а головний двірець, де було до 300 паровозів, вже був в руках Поляків. Якраз наспіли тоді Українські Січові Стрільці до Львова з сотнею мінометів і за обома висланниками гарматчиками йшов весь час дороги гомін та клекіт боротьби, який нічю переймав грозою околичні села. Від часу до часу чути було грізні баси мінових зривів та ручних ґранатів.
Українські селяни підвозили харчі нашому війську: капусту, бараболю, хліб сало, збіже. Це все віддавали переважно даром у військові склади та по харчівнях, а полеві кухні варили безнастанно у ратуші, та в Народнім Домі, то по казармах, де були українські станиці.
За той час виправлено також з Золочева якогось підхорунжого УСС за гарматами до Тернополя. Він, подибавши вози з гарматами, на прихапці причепив їх до паровоза і привіз до Золочева, де їх застали оба висланники зі Львова.
Затвори гармат, а були це 10 цм. гавбиці, були порозкладані а ціле вивінування, телєфонні прибори й оптичний весь матеріал батерії остав десь в Березовиці чи де там. Не було навіть ні упряжи ні коней . В Золочеві зголосилося 20 добровольців на гарматчиків. Дня 5-го листопада 1918 заложено гарматній кіш в Золочеві зі справником Сок. Убрано новобранців і приміщено в казармах 80 п.п. Поскладано затвори, намащено і вичищено гармати. Було їх 5, одна дещо несправна. Одну з тих гармат зараз в моїй присутности виправлено у Львів без коней і без обслуги. При осталих 4 почався вишкіл нових гарматчиків. В день опісля вислано до Львова ще одну гармату. Тим часом наспіли вже також 2 гармати зі Стрия і їх уставлено на Високім Замку у Львові. Амуніцію найдено в Ожидові щось 22 возів і з Високого Замку почали грати перші українські гармати під командою чет. П. від 7 а найпізніше 8 листопада.
За три дні вишколено при коші в Золочеві обслугу на 3 гавбиці. Найшовся один десятник з Ременова, справдішній гарматчик з австрійської армії. Його приділено справником цеї батерії. Під командою поручника С. та батерійного старшини четара Л. виїхала на Львів перша українська батерія зі Золочева,зложена з 2-ох гавбиць без коней, з двома возами амуніції під охороною 40 стрільців. При золочівськім коші остав справник С., що властиво небув артилеристом і недужий четар Кар. З одною несправною гарматою.
Досвіта 11 листопада стали ми на Підзамчу з цими двома гавбицями. В нічній перестрілці ранено в ногу якогось стрільця з охорони наших гармат. Відтак перевезено на сна Личаківський двірець, де вантажено гармати. Якраз наспіли коні з театинських казарм і перевезли гармати на Високий Замок.
На терасі Високого Замку вибрали наші для гармат відповідні станловища, попри них навезли гори стріловини і дня 11.ХІ. коло 7 год. рано почалася сильніша українська бомбардація Львова, а саме частин занятих Поляками. Прицілом впрост, бо ворожа артилєрія боялася відповідати, приневолили наші цільними поцілами до мовчанки ще попередного дня кілька польських легких гармат, що столяи на площі св. Юра і на Гицлівській Горі. Українська артилєрія поцілила рівнож вежу костела Єлисавети, де були польські скоростріли. До полудня 11 листопада перелетіло над вежами і дахами города Льва майже 300 стрілів української батерії з Високого Замку, а незабаром заграли ще на вулиці Зеленій з гори св. Яцка 2 наші стрийські гавбиці, що прибули з Сихова і з горбів Цитаделі 3 полеві канони пор. Кр.
Нашим гарматчикам серця росли, як стрільці хвалили: “Скорше поцілиш гарматою, як з кріса”. Воно й справді було так. Бо прицілом впрост не було великої штуки відразу попасти там, де треба, а віддаль оцінювали на око старі гарматні вовки.
За весь час боротьби у Львові стріляло 8 українських гавбиць і 3 полеві канони 8 цм. Комнаду над усіма мав пор. С. Йому підчинені були чет. П. і Л. хорунжий К. і підхор. Мель. Поручника Кр. вислано у Стрий по нову батерію.
Телефонних получень нге було ніяких, бо бракувало полевих стацій. Одиноким стінним апаратом в каварні на Замковій площі говорилося через Ратуш з Народним Домом. Ратуш кликали ми “Рим”, а Високий Замок “Загреб”.
Вечером здержувано гарматній вогонь, щоби не зрадити позицій. За дня безнастанно свистіли крісові стріли , бо вороги старалися всіми способами доскулити невигідним для них українським гарматам. Обслуга і старшина П. ночували на Замку в ресторані і в хаті огородника. Харч приносили їм з казармів при вулиці Курковій. Команданти сходилися нічю до Нар. Дому для взаїмного порозуміння і обговорення плянів на завтрашній день. Якраз прибув тоді відділ Наддніпрянців з отам. Долудом. Обговорено нічю плян їх наступу на Замарстинів і Клепарів. На другий день по гарматнім підготовленні взяли вони славно при співділанні нашї сотні цілий Замарстинів і часть Клепарова. Однак тому, що умовлені ракетні знаки завели, треба було дальшої підмоги гармат зречися, аби не попасти в своїх. Хоча не раз бачилося з гори розстрільну як на тарелі, та годі було визнатися, чи це Українці чи Поляки.
Всі входи і виходи на Високім Замку були обставлені стійками, а на кіпці приміщено скоростріл. Мимо цього однак появлялись в батерії за дня наші громадяне подивитися з цікавости, як грають “наші” гармати. Приходили також ранені стрільці, обвинені бандажами, деякі з цілими масками на лиці. Постоювали, аби послухати страшної музики гармат. Усі захоплені одушевленням. Кожний хоче знати куда якраз піде стріл, аби його особисто слідити, аби побачити хмарку його зриву та почути відгук розірваного стрільна. Якраз батерія обстрілювала Гицлівську гору і деякі обєкти за Янівським цвинтарем. Саме попав стріл в якусь цегольню праворуч кладовища і виполошив звідтам до 40 Поляків. З куряви, що заклубилася, висипались небожата і пішли в розтіч. Але в цей мент пішли їм на зустріч два стріли “одинцем”. Всі глядачі бачили як на долоні, як польські вояки розкочилися по ярах, дехто по землі приляг та хильцем ровами, ярами утікав. Обслуга сама по кожнім відпалі вибігала на край дерев, щоби доглянути, як пішов стріл і які наслідки поцілу. В цей спосіб з охотників виробилися невдовзі завзяті гарматчики, що звикли вже до гуку і лиш деколи заставляли пальцями вуха.
Однак невдовзі скінчилося це свобідне і невязане положення. Над нами почулися знані нам звуки гарматнії стрілен і дві хмарки зриву зависли над головами. По підніжжю кіпця Високого Замку посипало мов горохом. Це нас шукають ворожі гармати. Видно, що Полякам прибула підмога в батеріях. За хвилю знову два стріли і ще два і ще. Одна ґраната попала навіть недалеко підтоки (ляфети) першої гавбиці, але не заподіяла нічого. Ми здержали вогонь , аби підхопити, звідки падають стріли. Поховалися за дерева і слідимо, чи стріли йдуть з городецького передмістя, чи з поза Гицлівської гори. Були це стріли легкого зразку мабуть з російських або гірських німецьких гармат. Це не те, що з наших гавбиць. По кільканацяти стрілах замовкли польські гармати. Ми обідали а мабуть і вони також.
(далі буде…)
Джерело: Літопис Червоної Калини. Жовтень, 1929. – число 1.
