Міжвоєнний Луцьк наповнений відомими іменами. Працювали тут у той час й імениті архітектори, які залишили немалу спадщину на вулицях міста. Серед них – міністр Української народної республіки Пилип Пилипчук.
Народився 14 листопада 1889 року у Ружині Київської губернії. Початкову освіту здобув у гімназії в Житомирі. 1909 року поступив на навчання в Институт инженеров путей сообщения в Петербурзі. І закінчив його з відзнакою. Після цього працював у будівельній секції відділу торгових портів Міністерства торгівлі і промислу в Петербурзі, а також працював асистентом на кафедрі будівельної механіки у професора Степана Тимошенка в цьому ж Інституті. Про Пилипчука пишуть біографи, що він брав активну участь в житті української громади в Петербурзі.
У 1917 році переїхав до Києва. Тут він зайняв посаду старшого інженера технічного відділу Київської округи шляхів сполучення. Цей напрям своєї роботи продовжив як помічник начальника вказаної організації, а в серпні 1918 став її начальником. І працював на цій посаді аж поки більшовики не зайняли Київ. Саме така картина праці Пилипчука вимальовується, якщо читати його автобіографію. До обставин її написання повернемося нижче за текстом.
Практично не згадує він про свою участь в українських державницьких рухах. Пилипчук був членом Української партії соціалістів-революціонерів. Був одним із тих, хто повалив владу Скоропадського. Після цього був членом Ради комісарів, яка виконувала роль уряду у грудні 1918 року.
У січні 1919 року Пилип Каленикович став співорганізатором Української народно-республіканської партії. За часів Директорії УНР керував Міністерством шляхів. Наприкінці 1920 року виїхав до Польщі і далі працював уже в уряді УНР в еміграції. Спочатку був заступником голови Ради Республіки, а відтак – прем’єр-міністром та міністром фінансів уряду УНР.
До 1925 року Пилипчук виконував різні роботи як технік та короткий час працював у Кредитовому банку в Бидгощі. Після цього переїхав у місто Тчев, де працював у товаристві з переробки картоплі Solanum.
Саме там перебуваючи, Пилипчук написав лист до Луцька. Нагода була та, що луцький магістрат у березні 1927 року оголосив конкурс на заміщення вакансій міського архітектора і його помічника.
Подаючи свою кандидатуру, Пилипчук надіслав і автобіографію. Зі зрозумілих причин, він не розписував детально усі свої посади в українських урядах і нічого не згадав про політичні партії. Окрема частина його біографії стосувалася участі в будівельних проектах. Так, Пилипчук керував роботами зі спорудження мосту та 30 будинків на залізничному вузлі біля міста Льґув, є автором портового будинку в петербурзькому порту, керував відділом, який розбудовував Київ наприкінці 1919 – на початку 1920 років, та виконував інші роботи. Також Пилипчук є автором кількох наукових статей.
Серед 7 претендентів на посаду архітектора вибрали кандидатуру Пилипчука. Його помічником став Ярослав Фартух.
Каденція Пилипа Пилипчука як міського інженера в Луцьку припала на 1927-1931 роки, а це означає, що він був причетним до величезної роботи з обмірів усього Луцька, які виконав брестський мірничий Єжи Жероме і завершив їх у 1929 році, склавши детальні плани міських кварталів. Це неоціненна робота, яка сьогодні стає в нагоді усім, хто досліджує Луцьк того часу з містобудівної точки зору.
Що ж сталося у 1931 році? 31 жовтня відбулося засідання магістрату, де йшлося про дисциплінарне покарання для архітектора Пилипчука та його помічника Фартуха. Обох звинувачували в такому: службове недбальство під час виконання своїх посадових обов’язків у вигляді стягнення з клієнтів незаконних поборів, власноручне складання для клієнтів апеляцій на рішення магістрату, що є недопустимим для штатного службовця магістрату, та платного виготовлення планів, попри чітку заборону. Дисциплінарна комісія дала свій висновок, що подальша праця обох інженерів у магістраті є небажаною, з точки зору інтересів міста.
Обох архітекторів з магістрату звільнили. Далі Пилип Пилипчук став працювати як приватний архітектор, який виконував плани будинків на замовлення лучан. Таких збереглося, певно з сотня, а то й більше. Переважно він проектував житлові хати не дуже заможних людей. Це переважно малоцікаві садиби. Проте є в його творчому доробку і дуже стильні модерністські котеджі, і будинки загальноміської забудови центральної частини міста. Цікавою особливістю проектів Пилипчука є та, що поруч із кресленням фасадів будинків автор іноді домальовував фігурки людей, дерева.
Поки Пилипчук займався приватною практикою, відбувалася судова тяганина. Вочевидь, він вважав себе невинним і подав до суду на магістрат. На жаль, судової справи Пилипчука в архіві суду не збереглося, неможливо дізнатися деталі перебігу процесу. Проте маємо лист архітектора до магістрату, з якого дізнаємося дещо цікаве. У 1936 році Луцький окружний суд виправдав Пилипа Пилипчука. Він звернувся до магістрату виплатити йому зарплату за кілька місяців, за невикористану відпустку і пенсійне відшкодування. Чоловік вважав, що це полюбовне залагодження справи, позаяк «моральна кривда, вчинена мені, ніякими сумами компенсуватися не може», писав він.
Чи виплатили архітектору й це, відомостей немає.
Архітектор Пилипчук, як і Сергій Тимошенко, брав активну участь в українському житті Луцька, зокрема був головою Товариства імені Лесі Українки, яке займалося підтримкою Луцької української гімназії. Пилип Пилипчук жив і працював у Луцьку до початку війни. У 1940 році він опинився в Хелмі, де помер і був похований.
Олександр КОТИС
Джерело: Хроніки Любарта
