Львів від самого початку був містом християнським, тож храми та монастирі поставали упродовж всієї його історії. І попри те, що за багатовікову історію багато храмів було зруйновано, до нашого часу збереглося кілька храмів, які пам’ятають часи князя Данила та його спадкоємців. До них історія також була невблаганною – численні перебудови змінювали вигляд храмів, але у кожному з них залишилася бодай частка далекого і таємничого середньовіччя.
Храм Івана Хрестителя
Згідно з історичними джерелами, ще 1260 року храм збудували для дружини Лева Даниловича – угорської принцеси Констанції. З часом змінювалися власники храму – у XVI він перейшов до вірменської церкви. У наступні 200 років до церкви добудували ризниці з півночі та півдня, але на початку ХІХ століття храм горів і кілька десятиліть стояв у руїнах.
У 1886-9 роках видатні архітектори та будівничі Юліан Захаревич та Іван Левинський перебудували храм до невпізнання. Будівлю покрили новим дахом, фронтон розібрали аж до склепінь і перемурували наново – замість готики на світ з’явився неороманський храм. У храмі залишався бароковий вівтар початку ХVI століття, але зараз його доля невідома – останні згадки про вівтар походять із середини 20-х років минулого століття.
Зміни ХІХ століття не стали останніми – 1989 року фахівці «Укрзахідпроектреставрації» реставратори розібрали південну ризницю, неороманське облицювання стін та переробили склепіння, але . головний фасад зберегли. Із 1993 року в будівлі храму працює Музей найдавніших пам’яток Львова.
Церква Святого Миколая
В історичних документах згадки про церкву Святого Миколая зустрічаються у 1292 році, хоча деякі вчені припускають, що засновником храму міг бути й князь Данило. Свого часу це була головна князівська церква, розташована неподалік від замку володарів Галичини. Ще одне припущення стосується того, що у цьому храмі була православна катедра ще до того, як поляки завоювали Львів.
Документи свідчать про те, що храм Святого Миколая був власником полів і добр, а король Сигізмунд надав настоятелеві церкви юридику, тобто церква отримала право збору податків на своїх землях і навіть здійснювати суд.
Наприкінці XVI століття до храму завітав патріарх антіохійський Йоахим IV і поблагословив діяльність церковного братства. У часи відродження православної церкви храм Святого Миколая відігравав вагому роль як осередок віри та просвіти. Щоправда, пожежа 1623 року завдала церкві пошкоджень, а впродовж цього століття зазнавав регулярної шкоди від набігів татар. На початку XVIIІ століття його відбудували, проте лиха не оминали храм – пожежа знищила давній іконостас у 1783 році, а через пожежу 1800 року церква отримала дві нові бані та бляшаний дах. Однак після добудов та перебудов вона зберегла головні риси старовинної архітектури – план грецького хреста і центральний купол.
У 20-х роках до прослави храму долучився знаний художник Петро Холодний, фрески якого у псевдовізантійському стилі прикрашають храм.
Монастир святого Онуфрія
Ця монастирьска обитель розташована неподалік від храму святого Миколая на теперішній вулиці Богдана Хмельницького під Високим Замком. Фахівці припускають, що фундатором монастиря був князь Лев і звели його у другій половині XIII століття, хоча документальні згадки датовані XV століттям.
Розквіт монастиря припав на XVІ століття – тоді Успенське братства купили для монастиря землю і його територія збільшується у кілька разів. Потім князь Острозький дав грошей на розбудову обителі, завдяки чому з’являються мурована церква та двізниця. Також монастир оточують міцними мурами через набіги татар. Монастир святого Онуфрія разом ізь сусіднім вірменським монастирем був єдиною оборонною ланкою тогочасного Львова. Також у другій половині XVІ віку в монастирі оселився друкар Іван Федорович. Саме тут він облаштував першу свою друкарню, тут з’явилися на світ «Буквар» та «Апостол», тут друкар знайшов вічний спочинок.
У ХІХ столітті монастир знову перебудували і такий вигляд обитель має до наших днів. Навіть радянська влада не змогла знищити монастир, хоча й влаштувала там гуртожиток. У 1977 році на території монастиря заснували музей Івана Федорова. А отцям-василіянам обитель повернули 1989 року.
Костел Марії Сніжної
Цей храм, як припускають, збудували німецькі колоністи у XІV столітті на місці дерев’яної церкви. Уперше про нього згадують в 1344 році. Іван Крип’якевич писав, що це була перша парафія римо-католицької церкви у Львові.
Незважаючи на товсті мури (у XV столітті храм опинився поза мурами міста), котел двічі горів у XVІІ столітті і двічі його відбудовували. У середині XVІІІ віку храм радикально обновили – Станіслав Строїнський намалював фрески, всередині з’явилися нові барокові вівтарі, лавки та сповідальниці. За деякий час храм став центром однієї із шести латинських парафій міста. Приблизно тоді ж збудували будинок органіста, який так люблять кінематографісти.
Перебудову цього храму здійснено за проектом згадуваного вже Юліана Захаревича у 1892 році у тому ж неороманському стилі, як і храм Івана Хрестителя. Тоді не було законодавства про охорону пам’яток, тож із костелу забрали старі вівтарі, знищили фрески Строїнського, а вікна оздобили вітражами. Художник Едвард Лєпший намалював для костелу 7 картин в неоготичному стилі за мотивами Євангелія. Також у храмі встановили новий орган.
Під час Першої світової війни влада реквізувала три дзвони з чотирьох, але сам храм не постраждав. Костел залишався діючим до 1951 року, коли його закрили. Частина оздоблення була знищена, частину передали музеям. А в приміщенні зробили склад. З 1988 року в будівлі храму був музей фотографії, а 1995 року костел передали ордену редемптористів і освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі.
Церква святої Параскеви П’ятниці
На давність храму вказує його розташування – по сусідству від першого львівського ринку і на колишньому Волинському шляху, важливій дорозі часів середньовіччя, що зараз носить назву вулиці Богдана Хмельницького.
Археологічні дослідження вказують на те, що первісно церкву збудували не пізніше першої половини XІV століття у романському стилі. Однак після пожежі 1623 року церкву перебудували, зробивши її частиною оборонних споруд міста. Фундував перебудову молдовський господар Василь Лупул, про це свідчить молдовський герб на пам’ятній таблиці у церкві.
У другій половині ХІХ віку церкву кілька два рази відновлювали. 1908 року замість шатрового даху було зведено баню з ліхтарем і кількома маленькими вежами.
До оновлення храму доклався знаменитий львівський архітектор Юліуш Гохбергер, звівши нову плебанію. А вже за часів незалежності біля плебані за проектом Володимира Швеця збудували дзвіницю. До речі, усі 7 дзвонів з храму реквізувала австрійська влада під час Першої світової війни. Також у церкві свого часу зберігалося чимало цінних мистецьких творів – рідкісні картини з вірменських храмів, які тепер передані в музеї та галереї, а також рукописне Євангеліє XVІ століття, кадильниця та образ із церкви Різдва Богородиці на Тарнавці, яка не збереглася до наших часів. Ці раритети зберігаються в Національному музеї.
Храм відомий трьома іконами святих на ім’я Параскева, а також фресками знаменитого художника Луки Долинського. Але головною його окрасою є різьблений іконостас 40-х рр. XVII сторіччя. За стильовими та мистецькими ознаками його можна віднести до кола або майстерні відомого львівського художника кінця XVI -першої третини XVII ст. Федора Сеньковича.
Христина БАЗЮК
Джерела:
Фото:
