Сьогодні, проходячи повз велетенську скляно-кам’яну споруду на площі Міцкевича, 10, львів’яни старшого покоління зітхають, а молодь — іронічно називає її «унітазом». Але мало хто згадає, що під цим постмодерністським «глянцем» поховано цілий пласт міської культури. Тут понад 80 років билося серце одного з найзатишніших кінотеатрів міста, який пережив імперії, але не пережив «лихі 90-ті» [1].
Від «Ванди» до «Міража»: дев’ять життів одного залу
Історія почалася у 1908 році. Тоді у престижній кам’яниці в самому центрі Львова відкрили кінотеатр з витонченою назвою «Ванда» [1]. Власники змінювалися, а разом із ними — і вивіски. Лише уявіть: за цей час заклад встиг побувати «Байкою» (1909), «Геліосом» (1912), загадковою «Фатаморґаною» (1917) та елегантним «Міражем» (1931) [2, с. 45].
У 1944 році, після приходу радянської влади, кінотеатр назвали на честь Каменяра — імені Івана Франка [1]. Цікаво, що попри «другу категорію» та невелику залу (у 1944-му там було всього 293 місця), він став культовим. Чому? Бо тут панувала демократія. Поки великі кінопалаци крутили гучні прем’єри за великі гроші, на площі Міцкевича, 10 показували ті самі стрічки через місяць, але за копійки [4].
Арифметика успіху: як 19 людей розважали пів міста
Статистика 1966 року просто приголомшує. Уявіть колектив із 19,5 штатних одиниць (так, у радянських звітах були й такі «половинки»). Ці люди примудрилися за рік обслужити 580 844 глядачі! [1]. При тому, що все населення Львова тоді ледь перевищувало 410 тисяч осіб.
Цікавий факт №1: Секрет популярності був у «зворотному зв’язку». Дирекція кінотеатру особисто відповідала на листи глядачів і формувала репертуар за їхніми заявками. Це був такий собі «Netflix на мінімалках» 60-х років [3].
Пожежа, Кучма і «Унітаз»
Кінець епохи почався з диму. У 1987 році в будинку сталася перша велика пожежа. Проте львів’яни — народ впертий. Навіть у 1990 році, коли стіни ще пахли гаром, тут примудрялися проводити по 10 сеансів на день [1, 3].
Все скінчилося у 1991-му. Друга масштабна пожежа фактично знищила будинок №10 і зачепила сусідній №9. П’ять років на головній площі міста зяяла пустка, аж поки у 1996 році ділянку не викупив «Укрсоцбанк» за смішні, навіть на той час, 25 000 доларів [5]. Для порівняння: сьогодні за ці гроші у Львові важко купити навіть пристойний гараж у центрі.
Цікавий факт №2: Будівництво нової споруди (1998–2005 рр.) супроводжувалося грандіозними скандалами. Проєкт Олександра Базюка та Ореста Огоновського розкритикували всі — від Товариства шанувальників Львова до реставраторів. Їх звинувачували у використанні дешевих матеріалів та «вбивстві» архітектурного ансамблю площі, адже будівля своєю вежею нахабно почала змагатися з колоною Міцкевича [6].
Сьогодні про кінотеатр Франка нагадують лише старі фотографії та квитки в приватних колекціях. Місто отримало сучасний банк, але назавжди втратило магію «Міража».
Аристарх БАНДРУК
Джерела:
- Байцар А. Кінотеатр ім. І. Франка («Ванда») (1908-1991 рр.). URL: https://baitsar.blogspot.com/2026/02/blog-post_91.html (перевірено 10 разів, адреса: пл. Міцкевича, 10).
- Герета О., Котолош М. Кінотеатри Львова: Історичний нарис. — Львів: Центр Європи, 2010. — С. 45-48.
- Державний архів Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-2041, оп. 1, спр. 142. Звіти про завантаженість залів (1944, 1966, 1989 рр.).
- Котлобулатова І. Львів на фотографіях. 1860-2006. — Львів: Центр Європи, 2006. — С. 134.
- Мельник І. Краківське передмістя та західні околиці Львова. — Львів: Центр Європи, 2011. — С. 210-212 (щодо обвалу будинку №9).
- Архітектура Львова: Час і стилі. / Ред. Ю. Бірюльов. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 654-655 (аналіз проєкту банку).
