Цьогоріч минає 150 років від часу заснування товариства “Просвіта, яке одним з головних своїх завдань вважало книговидання, а також пропаганду української книги. Зокрема, у 1926 р. у Львові відбулася виставка української видавничої продукції, організована Читальнею “Просвіти”. Досить детально захід було описано на сторінках журналу “Світ” (число 22 за 15 листопада 1926 р.). І сьогодні хочемо познайомити читачів із цією публікацією, текст якої подаємо оригінальним.
Пропаґанда української книги
Одну із найбільш вдатних проб у напрямі аґітації та пропаґанди книжки перевела Читальня “Просвіти” на городецькому передмісті у Львові. Ці спроби показують нам, що якби взятися вміло до діла, то можнаби осягнути в тому напряму дуже багато.
З початком жовтня заходами згаданої Читальні влаштовано Вечір-Академію, присвячений виключно книжці. Цілий вечір зробив незвичайно вміле вражіння на присутних, які виповнили салю по береги. На таких імпрезах звичайно саля Лисенка стоїть пусткою поза кількома глядачами, але цим разом було противно: всі місця були випродані. Це доказ, що коли відповідно зааґітується якесь свято, то глядачі завсіґди знайдуться.
Крім Вечора-Академії улаштувала згадана Читальня також Виставку книжки. Виставка відбулася в днях 31/Х і 1 та 2/ХІ ц.р. під оглядом зовнішнього вигляду та технічно й мистецького проведення не можна їй нічого закинути. Знатоки книжкового діла були просто захоплені так, що переходили кілька разів підряд, обходячи ці три малі кімнати, в яких відбувалася виставка. На превеликий жаль, на виставці не було тих, що вже зі свого уряду повинні цікавитися книжковою справою. Гість, що приходив на виставку, вступав в передсінок, в якому роздавано цінники та катальоґи. Був окремий столик, при якому продавано книжки, а при другому стоолику кождий вписував своє назвище та складав добровільний даток. З добровільних датків осягнено суму 200 зол. протягом трьох днів.
Перша кімната була заставлена новими виданнями таких наших видавництв: по черзі за собою йшли “Просвіта”, “Рідна Школа”, Книгарня Наук. Т-ва ім.Шевченка, “Червона Калина”. При другій стіні були: “Добра Книжка”, “Культура”, “Марійське Т-во”, “Громада” та “Новий час”, окреме місце занимали видання кооперативи “Друкар”. Дуже гарно та чепурно представлялося видавництво М. Таранька “Світ Дитини”.
Найгарнішою частиною цеї кімнати та цілої виставки був спільний куток Шевченка і Франка. Відразу було замітно, що в цей куток вложено багато пієтизму та любови до тих двох найбільших українських письменників. Щоби так по мистецьки уладити цей куток, то відразу відчувалося, що це робили люде, які вглянули в істоту творчости обох поетів, в їхні змагання та їхні пориви. Куток цей робив вражіння вівтаря та святости, перед якою кождий глядач схиляв чоло.
Друга кімната була присвячена українській літературі та суспільним наукам. Виставлено найбільше визначних українських письменників та їхні найгарніші твори. Були тут: Леся Українка, Коцюбинський, куліш, Нечуй-Левицький, Кримський, Лукіянович, Кобилянська, Стефаник, Вовчок, Ковалів, Лепкий, Винниченко та иньші. Людині, що хотіла познайомитися докладніше з українською літературою, цей куток був гарним показником. Суспільна література була заступлена старшими виданнями, в основу якої ляг Драгоманів, а вінчав Карло Маркс своїм портретом та перекладами його творів.
Третя кімната присвячена була письму та друкарській штуці. Виставлено вісім таблиць, які показували розвиток письма. Ставропіґія дала на виставку деяке друкарське приладдя, що розяснювало тайну друкарської штуки. Друкарня “Діла” прислала малу ручну машину до друковання ріжного роду дрібних друків, що задержувало дуже багато глядачі, бо тут вони могли наочно побачити, в який спосіб друкується, тим більше, що на місці обяснював усе друкарський робітник.
В цій кімнаті між иньшим була стіна преси. Це була найповніша збірка нашої преси, яку було можна оглядати.
Вистава була відвідувана незвичайно інтензивно, бо протягом трох днів оглянуло виставу 1500 осіб.
Орґанізатори виставки здобуле повне моральне та матеріяльне задоволення, бо бачили, що х труд не пішов на марне та самі переконалися, що коли взятися до якогось діла з вірою в перемогу, то воно мусить увінчатися успіхом.
Т.
