Одне з найпопулярніших місць здибанок львів’ян – площа Галицька – має свою довгу і цікаву історію. Назва площі походить від Галицьких воріт, які знаходились на перехресті нинішніх вулиць Галицької та Братів Рогатинців. Ще в середні віки місце, яке нині займає площа, входило до складу Галицького передмістя. Тут було поселення «Під сторожею» – назва пов’язана з тим, що його мешканці сплачували особливий податок – «велику сторожу» (несли зовнішню охорону міста), який надходив до королівської каси. Це поселення мало статус вулиці.
Навпроти брами, на місці скверу з фонтаном і двору бібліотеки, стояв костел Воздвиження св. Хреста, збудований у 1534 р. (в кін. XVIII ст. тут збудували стоянку для фіакрів). Площу навскіс перетинала Галицька куртина – частина старих міських фортифікацій, що пролягала від Галицької брами до монастиря бернардинців. У прибудовах до брами жив міський кат з родиною і помічниками. Тут же була й кімната тортур.
У сучасному вигляді площа утворилася наприкінці XVIII століття, коли стали розбирати міські фортифікації. На площі розташовувася Галицький базар, який в 1892 році перенесли на територію саду за палацом Бесядецьких.
У 1893 році проектант львівських парків Арнольд Рерінг заклав на місці ринку сквер.
Вже 1880 року через Галицьку площу пролягла лінія кінного трамваю до площі Митної і далі по вулиці Личаківській. У 1894 р. площею курсував електричний трамвай, по вул. Баторія ( нині вул. Князя Романа ) до Галицької крайової виставки у Стрийському парку. 1909 року електричний трамвай пустили через Бернардинську площу (нині – Соборну).
Також, із 1880-го р. площу прикрасила криниця з фонтаном та скульптурою героїні однойменної балади поета Адама Міцкевича – Світезянки. Триметрова білокам’яна німфа одразу стала окрасою площі й улюбленицею львів’ян, а особливо художників і фотографів. Автором алегоричної фігури був відомий польський скульптор, випускник Віденської Академії Тадеуш Блотніцький (1858-1928). Скульптуру він створив на замовлення львівського магістрату, а у 1879 році на конкурсі отримав за неї нагороду Академії – “Preisstipendium”.
Окремої уваги вартує архітектурна забудова площі.
Будинок № 6 — кам’яниця в стилі історизму, збудована у 1888 р. за проектом арх. Вінцента Кузневича для москвофільського Тoвариства ім. Миколая Качковського.
Будинок № 7. У другій половині XIX ст. на цьому місці стояло кілька будинків і серед них так звана Бойківська кам’яниця – тут синевідські бойки мали склади своїх товарів (фрукти і ягоди). Жив тут Михайло Павлик, в якого зупинявся Іван Франко. Сучасний будинок споруджений у 1902 р. за участю архітектора Карела Боубліка. На першому поверсі знаходилася відома кав’ярня “Центральна”. При ній були бібліотека, більярдна, спеціальні салони для дам. Працювала кав’ярня до третьої години ранку, а гостювали в ній переважно офіцери та чиновники вищого рангу. У «Центральній» полюбляло збиратися товариство «Богема», до складу якого входили поети, письменники, журналісти та художники.
Будинок № 10. Збудований у стилі бароко у другій половині XVIII ст. за проектом архітектора П. Ріко де Тіржеля палац Бесядецьких. Після окупації Галичини Австрією тут деякий час знаходився поштамт. Наприкінці XVIII ст. при ньому була організована диліжансова пошта.
На початку XX ст. у цьому будинку містилася Торговельно-промислова палата, діяла постійна промислова виставка, де експонувалися лише галицькі вироби. У 1937 р. тут вирішено було створити музей Червенської землі, а після Другої світової війни у залах будинку відкрилася обласна бібліотека.
Будинок № 15. Ще на початку XIX ст. на цьому місці стояв міський млин. Під час копання котловану під сучасний будинок знайшли млинове колесо і лотоки — відкриті жолоби для стікання води. Через Полтву навпроти було перекинуто міст, на якому стояла статуя св. Яна Непомука.
Нинішній будинок споруджений у 1872 р. за проектом Ф. Покутинського для Іпотечного банку. У 30-х роках XX ст. тут було представництво всесвітньовідомої туристичної фірми “Компанія спальних вагонів Кука”. Частину першого поверху з 1937 р. займав кінотеатр “Європа”.
Будинок № 21
Чиншовий будинок, зведений за проектом Юзефа Сосновського і Альфреда Захарєвича 1910 р. у стилі модерну. Фасад прикрашають скульптурні алегоричні постаті у повний зріст (автор – Зиґмунт Курчинський), які служать опорою для пілястр. 1931 р. за проектом Вавжинця Дайчака крамниці партеру переробили у конструктивістському стилі на банківське приміщення Міської комунальної ощадної каси. Постановою Львівського облвиконкому від 1980 р. внесений до Реєстру місцевих пам’яток. Сьогодні використовується як житлово-офісний будинок.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- Б. Мельник. Вулицями старовинного Львова. – Л.: Світ, 2006.
- Ю. Винничук. Кнайпи Львова. – Л.: Піраміда, 2001.
Фото:
