Наша вівторкова серія публікацій продовжує розповідати вам про Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ КП у Львові (Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв) і про непросту історію цього прекрасного храму. В попередніх публікаціях ви уже дізналися про історію появи у Львові монахів-тринітаріїв, унікальні домінанти тринітарського храму, про чотири головні ікони храму, про зміни, які зазнав храм у міжвоєнний період, про історію храму після другої світової війни, та про цікаву храмову традицію – епітафійні таблиці, а сьогоднішня розповідь про освітній конвікт єзуїтів у тринітарському храмі. Розповідає кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь Кметь.
Історія Свято-Покровського кафедрального собору (давнього тринітарського монастиря) у XIX ст. була пов’язана також із діяльністю ще одного католицького ордену – ордену єзуїтів.
Перші єзуїти з’явилися у Львові ще наприкінці XVI ст., від XVII ст. тут існували їхні школа, пізніше – університет, а вже через кількадесят років вони почали експериментувати із новими формами освіти для того, щоб залучити більшу кількість шляхти, дітей маґнатерії до навчання у своєму закладі.
1749 р. професор львівського університету Юзеф Ґльовер написав трактат “Idea collegii nobilium”. Саме на підставі цього документа було засновано навчальний заклад – Шляхетський конвікт (шляхетський колегіум), у якому система освіти була зреформована уже не лише за зразками “Ratio studiorum”, першого освітнього документа, але й з урахуванням новітніх вимог і потреб шляхетської молоді. Тут було впроваджено викладання географії, військової інженерії, як окремі предмети викладали історичні дисципліни, сучасні мови, науку фехтування, інструментальну музику, а також інші дисципліни, яких вимагав уже час від майбутніх сеймових діячів, від вихованців такого навчального закладу. Це були умови, які диктував час, це були умови певної освітньої конкуренції.
Але цей навчальний заклад проіснував до 1773 р., коли рішенням римського папи Климентія XIV припинив діяльність орден єзуїтів і були закриті всі школи. Секуляризаційна реформа Габсбургів передбачала закриття цілої низки монастирів, храмів на території Галичини. 1783 р. припинив свою діяльність і орден тринітаріїв. Храм став одним з католицьких парафіяльних храмів Львова, а монастирський комплекс був переданий спочатку під потреби німецьких колоністів, як казарма, а з 1837 року, за ініціативою губернатора, Фердинанда д’Есте, перейшов до ордену єзуїтів.
Тут, у колишньому монастирському комплексі тринітаріїв, було розгорнуто діяльність конвікту єзуїтів, започатковано перебудову комплексу, зведено двоповерховий будинок для потреб конвікту, тож до 1848 р. тут тривали студії.
Під час “Весни народів” (революції) вихованці єзуїтів були активними учасниками навіть військових подій. Тут було створено загін національної гвардії, який відстоював інтереси автономії. Саме тому, після 1848 р., орден єзуїтів припинив своє існування, конвікт був закритий, а комплекс знову переданий для потреб католицької церкви, парафії, а також частково для потреб університету.
кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст
Василь КМЕТЬ
Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.
