Як сто років тому бельгійці оцінили рівненське пиво “Дипломом Большой награды”, який стосунок до варіння хмільного напою на Рівненщині мав всесвітньо відомий автор “Пригод бравого солдата Швейка” Ярослав Гашек та про інші цікавинки з історії Рівненського пивзаводу.
Корпуси головної рівненської пивоварні — один із небагатьох, що збереглися, класичних зразків так званого цегляного стилю в давній архітектурі Рівного. Стиль, при якому повністю відмовлялися від оштукатурення фасадів та максимально використовували цеглу для декору, набув поширення на Волині за часів Російської імперії. Так будували все — від житлових будинків до адміністративних приміщень. Будівель у цегляному стилі, що власне й складають давню архітектурну спадщину, в місті збереглося небагато. Одні зруйновані часом, інші постраждали від “осучаснення”. Тому зовнішня реконструкція понад сторічної будівлі Рівненського пивзаводу є вдалим прикладом того, як треба зберігати старовину.
Пиво рівняни варять ще з князівських часів
На картографічних планах Рівного кінця ХVIII століття уже можна віднайти “бровар кам’яний”, що розташовувався приблизно на місці сучасного облводоканалу на вулиці Бандери. Невеличка броварня була й на князівському фільварку “Гірка” (сучасний парк імені Шевченка), про що йдеться в описах від 1856 року князівського майна.
У звіті військового губернатора Житомира та Волинського цивільного губернатора, датованому 1847-м роком, йдеться про функціонування в Рівному пивоварного заводу, який випускав продукції на 990 рублів на рік. Назву та власника заводу не вказано. Однак, зважаючи на те, що Рівне тоді було приватновласницьким містом, і лише власник мав монопольне право на виробництво і продаж спиртних напоїв, то, вочевидь, броварня належала саме власнику міста князю Любомирському. Ця ж сама броварня, але вже як пивоварний завод згадується в архівних джерелах у 1861 та 1887 роках. Виробництво уже сягало понад 15 тисяч відер пива на рік на суму понад 8 тисяч рублів. Наприкінці ХІХ століття Російська імперія запроваджує винну монополію, викуповуючи у власників міст право на монопольне виробництво і продаж спиртних напоїв. Відтак, князь Любомирський отримав фантастичну на той час суму відкупного — 240 тисяч рублів. А пивний бізнес прибрали до рук спритні єврейські торговці.
“Мочити” конкурентів — давня традиція
Однак тут у справу втрутилися несподівані конкуренти. Після угоди між російським царем Олександром ІІ та австрійським цісарем Францом-Йосифом у 60-ті роки ХІХ століття на Волинь масово вирушили чеські переселенці. І вже в кінці ХІХ століття у Дубні, Острозі, селах Глинськ та Квасилів, що неподалік Рівного, підприємливі заїжджі майстри пивної справи відкрили перші броварні. Схоже, й тодішня влада не могла спокійно дивитися на успішний бізнес, бо, всупереч обіцяним преференціям, чиновники вирішили, що чеські пивовари повинні сплачувати податки за продану продукцію. Ті ж платити відмовилися. Міжнародний скандал довелося залагоджувати самому російському государю імператору.
Подальші події на пивному “фронті” нагадували сучасні рейдерські атаки, коли, накинувши оком на прибуткове підприємство, певні особи намагаються прибрати його до рук. Тим паче, що глинське чеське пиво було смачніше рівненського. Багаті акціонери почали скуповувати акції Глинського пивзаводу в бідніших чехів. Відтак, у 20-х роках минулого століття він припинив своє існування. А от чеська пивоварня у Квасилові вистояла. Саме там під час Першої світової війни працював полонений солдат австрійської армії Ярослав Гашек — автор “Пригод бравого вояка Швейка”. Вустами одного з героїв твору — чеського міщанина, який бажає Швейкові вціліти на фронті — він просить Швейка переказати привіт пивоварові Земану (у ті часи й аж до 1939 року пивзавод у Квасилові й справді належав родині Земанів — Йосифу, Вацлаву, а потім їхньому зятеві Малінському, – прим. авт.), коли буде в Здолбунові. До слова, певні технології виготовлення пива, запроваджені чехами, зберігалися аж до радянських часів. Знавці твердять, що квасилівське пиво, особливо “на розлив”, було тоді дуже смачним.
“Гірський замок” — пивоварня в Рівному
Корпуси Рівненського пивзаводу з боку Соборної прикрашає мереживна кована решітка, в яку тогочасні ковалі вплели назву підприємства “Бергшлоссъ”, що в перекладі з німецької означає гірський (кам’яний) замок. Вона збереглася й донині. Щоправда, після реконструкції трохи змінилися ковані літери. Теперішній Рівненський пивзавод — прямий спадкоємець Акціонерного товариства “Парового пивоваренного завода “Бергшлоссъ”.
Перші корпуси заводу з’явилися в 1900 році в садибі рівненського купця ІІ Гільдії Герц-Меєра Мовшовича Писюка, що знаходилася на розі вулиць Шосової та Новаковської (теперішніх Соборної-Коперника) на площі 600 квадратних сажень. Заможний купець спочатку був одним із акціонерів. Головним же акціонером, як свідчать деякі архівні документи, був чеський підприємець, який прибув на Волинь у кінці ХІХ століття з хвилею переселенців. Згодом пан Писюк викупив контрольний пакет акцій заводу “Бергшлоссъ“, і справа стала сімейним бізнесом родини. У 1903-1904 роках Герц Писюк попросив дозволу в міської управи на розбудову в своїй садибі пивоварного заводу без парового двигуна. Було розроблено ескізи нових корпусів, але не всі їх вдалося втілити. Натомість в 1907 році пивзавод Писюка було нагороджено “Дипломом Большой награды “ на міжнародній виставці в місті Остенде в Бельгії.
Оригінал цього диплому зберігається у Центральному Державному історичному архіві України в Києві. Пивний бізнес Писюка успішно розвивався, даючи роботу рівнянам. У 1908 році на заводі трудився 31 робітник, а в 1913-у — 116.
До 1917 року власник пивоварні не лише змінив форму для відливу скляних пляшок з викарбуваним текстом “Паровой пивовар, заводъ” та заводське клеймо “Бергшлоссъ” Г. М. Писюка. Ровно”, а й примудрився постачати пиво до всіх найближчих міст і містечок. Пиво розвозили навіть до сільських шинків, попри близькість чеських пивоварень у Глинську та Квасилові. Не зупинявся завод Писюка й під час смути 1917-1920 років, коли влада в Рівному переходила з рук у руки щонайменше вісім разів. А з жовтня 1920-го, коли в Рівному остаточно запанували поляки, пиво “Бергшлоссъ” почали постачати до елітних рівненських ресторанів та кав’ярень.
Міська газета “Ехо Ровенське” в березні 1927 року, натякаючи на засилля пивної продукціїї, з сарказмом писала: “Бергшльос” безперестанно виготовляє пиво, і скоро пиво потече по вулицях потоком на радість пиякам”. За архівними даними, рівненська пивоварня Писюка в 1938 році була одним із найприбутковіших підприємств Рівного. Сто двадцять працівників виготовляли 125 тисяч літрів пива щороку, приносячи річний дохід у розмірі 5 мільйонів злотих. Уже тоді спритний власник спробував запровадити закнутий виробничий цикл, налагодивши в приміщеннях пивзаводу випуск супутньої продукції — створив фабрику дріжджів і завод із виробництва штучних мінеральних вод. А під час знаменитих Торгів Волинських завод Писюка мав окремі павільйони, які користувалися популярністю у відвідувачів.
Було ваше — стало “народне”
Слава рівненського пива дещо потьмяніла з приходом у 1939 році до Рівного радянської влади. “Совєти” одразу ж заходилися націоналізовувати все, що можна. Як почувалися ті, хто власним розумом та працею створили підприємства і забезпечили їх нормальну роботу, коли раптом сторонні люди заявили, мовляв, тепер це усе тобі не належить, можна лише здогадуватися. Самого ж Герца-Меєра Писюка, як розповідають старожили міста, було репресовано. Постанову про націоналізацію пивних заводів “Бергшлоссъ” та Квасилівського було ухвалено 15 листопада 1939 року. Однак, доки радянська влада розводила бюрократію довкола цього процесу, розпочалася Друга світова війна. Щойно вступивши в місто, німці заходилися “господарювати”. І незабаром завод запрацював уже під німецькою маркою. Втікаючи з міста в 1944-у, фашисти не тільки залишили неушкодженим сам завод, а й покинули значну кількість сировини, придатної для роботи пивоварні.
У роки повоєнної відбудови пивзавод запрацював у ритмі “соціалістичних змагань”, поступово втрачаючи давні традиції пивоваріння та якості. Непереливки довелося рівненським пивоварам у часи так званої боротьби з пияцтвом, яка, як і всі пропагандистські кампанії радянської влади, здійснювалася з перекосами. У кінці 50-х років завод мало не закрили зовсім — “на прохання трудящих”. А сумнозвісний горбачовський указ про боротьбу з пияцтвом 1985-го року завдав нищівного удару по рівненському пиву.
За часів Незалежності підприємство поміняло назву, в нього з’явився новий власник, а відтак, і шанс на відродження колишньої слави давньої броварні. Утім, чи вдалося цього досягти, вирішувати рівненським знавцям хмільного напою.
(Уперше опубліковано в газеті “Літопис Заходу” №9(438) від 28.02.2008. Оновлено. Доповнено.)
Ілюстровані матеріали віднайдені в Держархіві Рівненської області
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
