Сьогодні хочемо познайомити читачів із першою частиною статті про пожежі у давньому Львові, що була опублікована у часописі “Українські вісти” (№ 90 від 24.04.1937 р.), який виходив у Львові в 1935—1939 роках у видавництві «Батьківщина»
Правопис публікації залишаємо оригінальним
Пожежі в давному Львові
Найбільш грізним й немилосердним ворогом давнього княжого Львова, куди грізнішим від татарина й турка, куди безпощаднішим від збунтованого жовніра-наємника, був – огонь. Елємент, супроти якого середньовічне місто було в рівній мірі безрадне, як безрадною була середньовічна медицина супроти безустанно вибухаючої «морової» язви.
Якже часто над кришами Львова підіймалася зловіща заграва пожежі! Зправила горіло наше місто в цілости або частинно ледви не підчас кожного ворожого нападу; його передмістя підпалювалися, з розмислу, всякий раз, коли зовнішний ворог підходив до міських укріплень; а крім цього жертвою злобного чи припадкового підпалу падали раз ураз цілі дільниці міста з поміж яких жидівська й сусідуюча з нею українська, були майже безупинним і тереном менших і більших пожеж. В дрантявих, накопичених одна на другу жидівських клітках, гостював огонь найчастіше, відтіля переносив ся на дальші полоси міста й тому не диво, що вічно живі протижидівські погромові настрої вибухали з особливим завзяттям після кожної з більших пожеж. Доходило нераз і до того, коли львовяне, позадумувалися чи не покинути б їм згарищ; ріного міста й піти кудись на новосілля так, наче б можна було втечи перед огнем, що зявлявся там, де тільки станула людська нога.
Про перші катастрофи, яких жертвою падало наше місто оповідають нам дотичні місця галицько-волинського літопису. Татарське сусідство було справжнім прокляттям для новозакладаного городу. Татари нищили його самі а бувало що й руками самих таки основників і мешканців міста. Трудно їм що толєрувати боєздатний, укріплений город на одному з головних «татарських шляхів» з глибини Азії в Европу. Та всі ті хижацькі наскоки й руйнації були нічим супроти плянового й систематичного спалення Льві-гроду польським королем Казимиром у половині 14 віку. Тоді то зник з лиця первісний княжий Львів, в якого сусідстві повстав «новий» Львів Казимира, обведений мурованими стінами і блянками, але перед полумям пожеж так жеж само незабезпечений, як і його княжий попередник.
Про першу з великих пожеж, яких жертвою падав середньовічний Львів, оповідають нам хроніки під 1381 роком. Тоді то погорів деревляний ратуш разом з архівом документів княжої доби, а з ними вся південна полоса міських укріплень.
Підчас зелених свят в 1479 р. знялася в міському броварі пожежа яка знищила полосу домів проти т. зв. Низького Замку.
Дня 5 серпня 1494 розшаліла пожежа в т. зв. третьому кварталі міста зрівнуючи з землею вулиці – Руську, Жидівську й Худобячу, а разом, з ними пять башт, старі й нові паркани та частину забудовань на глинянській дорозі, то є нинішній Личаківській вулиці. Про велитенські розміри знищення свідчить факт, що король звільнив погорільців на 15 літ, а загал львівського міщанства на 10 літ від усіх податків і державних тягарів. При тій нагоді не обійшлось без… погрому жидів, яких загальна опінія признала спричинниками нещастя.
Жидівська дільниця була тереном пожежі й у 1504 р. коли то погоріла частина міста обтята нинішніми вулицями Руською й Собіського, разом з міськими стайнями, воскобійнею та сімома баштами. Припадковим спричинником пожежі був тим разом якийсь міщанин Павло, що потягнений до відповідальности, мусів «перепросити панів радних» і заплатити відшкодувати я в сумі сорока золотих і чотирьох коней. Якби не те, жидів не минув би погром.
Трьохкратний грім запалив низку домів і частину городських мурів у 1510 р.
Рік згодом, вигоріла половина міста, вслід за чим міщане дістали звільнення від податків, на протяг шести літ. Але всі досьогочасні пожежі були, нічим супроти катастрофи, яка навістила Львів дня 3 червня 1527 р. В наслідках дорівняла вона хіба пляновій загладі міста, доконаній королем Казимиром у 1341 р. Хроністи-очевидці, пройняті її жахливо-імпозантною картиною, шукають анальоґії для неї в пожежах Трої та Єрусалиму. І справді була вона така страшна в наслідках, що як в 1341р. зник з лиця землі первісний, княжий Львів, так тепер не стало в живих, середньовічного, ґотицького Львова.
(Далі буде)
