У 1929 році настала дуже кругла річниця – 500 років з’їзду монархів у Луцьку. Розмах святкування вражає і досі. Міжвоєнна міська влада відновленої держави, маючи цілий ряд проблем і слабка економічно, намірилася за короткий час розвинути Луцьк так, щоб його тогочасна глорія відповідала рівню королівської події.
Жодних тортиків і урочистих академій. Лише справою будівництва інфраструктури, розвитку нової якості життя. За десятиріччя тридцятих Луцьк перетворився на повноцінне воєводське місто, життя якого ішло в ногу з європейським ритмом передвоєнної доби. Що ж такого незвичайного вони зробили?
Ідея була проста. Продовжувати працювати в уже намічених напрямках, але ще активніше. 500-та річниця з’їзду монархів стала додатковою мотивацією прикласти більше зусиль для розвитку міста. І, як думали тоді, показати на всю країну, велике значення Луцька в історії.
Зважаючи на особливість доби, не минулося і без ідеологічного підґрунтя. Заплановані заходи в рамках святкування такої події, мали не стільки звернути увагу на історію самого міста, як її значення для історії Польщі. А частина запланованого прямо мотивувалася «для підтвердження польськості». Хоча в нашому сьогоденні це дещо дражливий момент, все ж його реалізація не принесла, як буде видно нижче, жодного негативу ані самому Луцьку, ані конкурентному погляду.
«Ствердженням польськості» завершилася маніфестаційна частина святкування річниці. Що ж конкретного запланували зробити?
У 1925 році президент міста Луцька Болеслав Зєлінський писав волинському воєводі про наближення великої дати – 500-річчя з’їзду монархів у Луцьку. Він виклав свої ідеї, що такий почесний факт треба відзначити так, аби й сьогодні (тобто тоді) підтвердити важливість Луцька і гідні умови проживання його мешканців, оскільки значення з’їзду далеко виходить за рамки тільки міста.
В ході листувань, які не збереглися, був напрацьований документ, в якому ішлося про конкретні плани. Головною метою заходів було укріплення економічної ваги Луцька. Планували попрацювати в багатьох галузях міського життя. Це і зведення нових готелів, школи, благоустрій вулиць і майданів, санітарія. Увагу привертають і окремі пункти планів.
1. Річковий порт. У плані реалізації програми заходів до відзначення 500 річниці був розділ про комунікацію, де зокрема ішлося: «…Створити Товариство пасажирсько-торгового судноплавства по Стиру і зв’язати Луцьк з чинною магістраллю Варшава-Рівне і з річкою Прип’ять». Так і сталося. Вже наприкінці двадцятих років по Луцьку на річці Стир стали ходити пароплави. А сам порт розташували в районі вулиці Ковельської та Кондзелевича – на місці старого русла річки, якого зараз нема.
- Влаштування водогону та каналізації. Вкінці-кінців Луцьк виявився на першому місці серед усіх міст Волинського воєводства з найбільш розвиненою мережею водогону та каналізації. Спроби збудувати міський водогін тягнуться ще з кінця ХІХ століття, але реальний зсув відбувся з ініціативи магістрату Луцька, який узяв американську позичку для будівництва централізованої мережі. Її запроектували у новоствореному Варшавському інституті водогону і каналізації. Тоді ж і збудували необхідні інженерні споруди на теперішній вулиці Дубнівській, де нині Луцькводоканал. Велися масштабні роботи по місту. Частина тих мереж працює й досі.
- Іпотечне кредитування лучан. Луцьк, ішлося у плані реалізації, має виглядати дуже чистим, охайним, акуратним містом. Для цього треба відремонтувати будинки, які погано виглядають, а також допомогти тим, хто будується. Для цього у двох великих банках планувалося взяти кредити для Міської ощадної каси, яка видаватиме іпотечні кредити на місцях. Якщо гортати збережені в архівах журнали засідань будівельного комітету луцького магістрату, вони рясніють повідомленнями про надання кредиту різним громадянам міста.
Це стало причиною, чому Луцьк 1930-х так активно розбудовувався. А з огляду на те, що в архітектурному плані це була доба активної моди на різні модерністичні напрямки, Луцьк тих часів і до сьогодні зберігає свій модерністиний шарм. І йдеться не лише про приватні житлові будинки, які проектували знані архітектори, що здобували освіту у Варшаві та Львові. Сприяли будівництву і приватних громадських об’єктів. Наприклад, два найбільші кінотеатри міста тих часів – Polon та Słońce – зведені з приватної ініціативи.
- Будівництво дамби на глушецькій заплаві. Для того, щоб якось дати раду з болотом річки Глушець, оздоровити санітарний стан міста і покращити благоустрій, запланували збудувати дамбу від замку Любарта до млина Пінчука. Цей млин розташовувався в районі Тещиного язика. Дамбу збудували – тепер вона тягнеться через центральний парк. Обсадили її тополями, які росли там аж до вирізання у 2000-х роках.
Влаштування парку над Сапалаївкою. У програмі не вказано, в якому саме місці планувався парк. У міжвоєнний час над цією річкою було два парки. Один із них звели в рамках будівництва містечка для службовців на теперішніх вулицях Шопена, На Таборищі, Літній. Тому скоріше всього ідеться про інший парк – Пєрацького, який був, імовірно, у районі вулиці Івана Франка.
- Укріплення та реставрація замку Любарта і відселення пожежників. Міська пожежна команда в міжвоєнний час займала частину замку. Це не заважало його постійним ремонтам, які велися аж до початку війни. Зміцнили три вежі та перекриття поверхів у них. Правда, відселити пожежників у нове приміщення так і не вдалося.
Будівництво мосту зі скульптурами. У 1920-х роках старий дерев’яний міст, який здавна називався Глушецьким, замінили на залізобетонний. У відомого польського скульптора Аполінарія Ґловінського замовили погруддя чотирьох польських культурних діячів, життя і творчість яких пов’язана з Волинню: Юзефа Крашевського (жив тут, малював край, написав про Волинь книгу), Тадеуша Чацького (відкрив Кременецький ліцей), Генрика Сенкевича (край фігурує в його історичній художній літературі), замість якого мав бути Коллонтай, Юліуш Словацький (родом з Кременця).
- Продовження будівництва залізничної дороги Луцьк-Львів з її виходом на проектовану тоді залізничну лінію Катовіце-Рівне.
Будівництво шпиталю з рентген-кабінетом. У 1930-х роках на теперішній вулиці Львівській збудували велику повітову лікарню. Зараз тут Обласний протитуберкульозний диспансер.
Лише незначна частина планів, про які йшлося, так ніколи і не була реалізована. Окрім відселення пожежної команди, не вдалося збудувати дорогу, паралельну Ягеллонській, бульвар від Глушецького мосту над теперішнім старим базаром, збудувати пам’ятник польському гусару на коні перед будівлею воєводства, тобто на теперішньому Театральному майдані.
За усім цим мав стежити виконавчий комітет, який складався із 13 осіб. Це представники магістрату, дирекції громадських робіт і преси. Інформації про прізвища поки що знайти не вдалося.
Зрозуміло, що частина цих планів була просто приписана святкуванню річниці. Наприклад, водогін і шпиталь і без того мусили б запустити в дію. Проте сам факт відзначення річниці з’їзду монархів на такому рівні і з такими амбіціями уже показує, наскільки місто самому собі було небайдужим і як чуйно підійшли до розуміння події 500-річної давності.
Дивно, але не збереглося ніяких свідчень про відзначення річниці у філателії і нумізматиці. Не випустили ані тематичних листівок, ані монет, чи брошур, присвячених події. Можливо, кошти на це вважали зайвими, або вважали достатнім пропагандистський ефект від будівництва пам’ятників. Та і без того програма святкування 500 річниці з’їзду монархів у Луцьку в 1929 році ще раз підкреслює, якою насиченою і енергійною була міжвоєнна доба в принципі. А її модерні амбіції урбанізації, індустріалізації, культурного розвитку у стилі «ми все зможемо» можуть стати добрим уроком для наших часів.
Автор: Олександр КОТИС
Джерело: http://www.hroniky.com/
