Поради для львів’ян по дослідженню роду від генеалога Віктора Долецького

Вивчення власної історії в такі не прості часи для України та її мешканців набуває нових сенсів. Особливо важливо знати свою історію.

Спеціально для наших читачів поспілкувались із Віктором Долецьким, відомим генеалогом, який очолює один із найбільших осередків дослідження роду в Україні – «Центр вивчення генеалогії «Пращур»» в Вінниці. Говорили про власний досвід, перші кроки в дослідженні та сучасний стан справ в вивченні роду в країні.

– Вікторе, вітаю Вас, розкажіть коли виник інтерес до вивчення історії власного роду?

– Вітаю. В 2008-му році я черговий раз приїхав на проводи (поминальні дні після Великодня) в село Розкопане, Погребищанського району Вінницької області до свого дідуся. Там зібралася вся родина, десь до 50 людей. І в мене виникло запитання «Хто всі ці люди?». Звісно, я знав, що вони родина, що пов’язані зі мною та не знав як. От після цього я почав складати своє перше родове дерево, щоб розібратись, хто кому і який родич. Коли вирішив це завдання, то виникло інше: «А хто пращури моїх прадідів і прабабусь про яких мені розказала родина?». Так, я вперше, в 2010-му році потрапив до архіву.

– Якими знахідками з власної родинної історії найбільше пишаєтесь?

– Я не прихильник концепту пишатись предками, чи знахідками про них, тут надто багато пафосу і відповідальності покладеної на них. Пам’ятати, так, бути вдячним їм, так, знати їх імена і як вони жили однозначно, так. Саме в цьому проявляється моя їм вдячність. Я дізнався що серед мого роду були і шляхтичі з батьківського боку та селяни з материнського. Думаєте, одна гілка роду для мене важливіше за іншу, бо мала вищий соціальний статус? Ні.

– Чи зріс, чи впав інтерес українців до дослідження роду за останні пів року?

– Можна сказати, що інтерес зріс, правда можливості замовити дослідження, дещо просіли і можливість виконувати замовлення значно звузилась через закриті читальні зали. Але нас після перемоги, однозначно чекатиме «бум» генеалогії і інтересу українців до свого коріння.

– З якими питаннями найчастіше звертаються в Центр вивчення генеалогії «Пращур»?

– Є два основних напрямки звернень. Перший, дослідити родовід, для себе, і на мою радість, таких людей значно більше. Другий, знайти документи, де вказана національність, для отримання певних преференцій в інших країнах.

– Розкажіть про діяльність вашого центру в умовах війни. Що змінилось?

– Читальні зали архівів зачинені, тому працюємо на копіях документів, які  були зроблені до війни та замовляємо нові копії в архівах, правда рідше пишемо запити. Архіви і до війни працювали повільно в цьому плані, а зараз деякі просто зловживають становищем та мало не ігнорують запити. Та є і гарні приклади роботи. Деякі архіви під час війни значно розширили оцифрування справ і це теж радує. В нас так склалось, що кожен архів, це окрема республіка, тому в кожному випадку індивідуальний підхід. До слова, найбільше порадував чіткістю роботи в умовах війни, Центральний Державний Історичний Архів міста Львова (ЦДІАЛ).

– Ви активно популяризуєте генеалогію в соціальних мережах, як успіхи в TikTok, Instagram? 

– Так, намагаємось поширювати ідею дослідження родоводу і самостійно, і за допомогою наших послуг. Зараз платформа ТікТок дає більше можливостей, нещодавно ми перетнули відмітку в 30 тисяч підписників. Мене радує, що тема вивчення роду цікава такій кількості людей.

– Вікторе, розкажіть нашим читачам із Львова, з чого почати вивчення роду, які мають бути перші кроки?

– Перше, це з фіксації, того, що ви знаєте самі, потім з опитування батьків, дідусів/бабусь чи їх рідних братів/сестер. Взагалі потрібно розпитати всіх родичів до яких можете дотягнутись. Обов’язково в них запитувати про документи та фото предків. В кожного із них, щось є і так по крупиці можна зібрати справжній генеалогічний скарб. А вже далі, звісно рухатись до архівів.

– Яке ваше ставлення до тесту ДНК на етнічну приналежність? Чи робили? 

– Це цікава річ, але очікування від неї занадто роздуті. Так, у мене зроблені тести в декількох компаніях. Ми їх використовуємо як допоміжний інструмент в тяжких випадках, або просто для розваги. Хоч технологія розвивається і думаю в майбутньому будуть цікаві результати.

– Поділіться з нашими читачами, яку книгу з генеалогії прочитали нещодавно?

– Книгу мого товариша і однокласника В’ячеслава Тимощука «Люди без облич». Автору вдалось поєднати свої досить фахові, але сухі знахідки в архівах з художніми замальовками про життя своїх предків, як В’ячеслав собі їх уявляє. І вийшло просто неймовірно цікаво.

– Дякую, за розмову, на її завершення, щоб би побажали нашим читачам у Львові?

– Досліджуйте свій родовід, це дає розуміння, що ми на землі своїх пращурів і ніякі зайди нас звідси не виб’ють.

Розмовляла Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО