Бій за гору Маківку, що тривав з 28 квітня до 4 травня 1915 р. ‑ відома подія на Східному фронті Першої світової війни, у її фазі активних бойових дій. Гору захищали частини з 130-ї бригади полковника Йосипа-Михайла Доброволі-Вітошинського: 19-й полк ландверу (ополчення) під командуванням Георга Дрозда, в складі котрого були 1-й та 2-й курені легіону Українських січових стрільців. Всі з’єднання були регулярними частинами австро-угорської армії і в особовому складі було більше 60 % українців. Під час бойових дій для підтримки залучали резервні німецькі та угорські роти. Позиції австро-угорський військ були розташовані на горах Маківці (958 м над рівнем моря) та сусідніх Плішці (1019 м) та Менчулі (1014 м). На останній двох розташовувалися артилерійські батареї.
З іншої сторони їм протистояли частини 78-ї дивізії Російської імператорської армії (РІА) під командуванням генерал-майора Володимира Олексійовича (Карл Йоган Вальдемар) Альфтана: 309-й піхотний Овруцький полк, 147-й піхотний Самарський полк, 148-й піхотний Каспійський полк. Ці з’єднання контролювали вершини Клива (1069 м) та Погар (999 м).
Російські війська здійснили три великі атаки, щоб захопити Маківку – 28 квітня, 30 квітня та 3 травня. У першій атаці брав участь Овруцький полк, котрий захопив вершину. Проте під час контратаки 29 квітня січові стрільці повернули контроль над вершиною. До другого штурму долучили Каспійський полк, оскільки Овруцький поніс втрати але тактичного завдання не виконав. Знову російські війська опанували гору і 1 травня з великими втратами були вибиті з неї. Саме в цих двох боях відзначилися Українські січові стрільці. 3-4 травня під час третього наступу, до якого долучили сили Самарського полку, російським військам вдалося захопити вершину і взяти в полон 2303 офіцерів та солдатів. При спробі атакувати австро-угорські позиції на г. Плішка, російські війська були зупинені.
Загалом РІА втратила, за різними відомостями, від 3-х до 4-х тисяч убитими та пораненими. Найбільше втрат зазнав Овруцький полк, котрий брав участь у всіх наступах: з 2490 вояків особового складу залишилося у строї лише 600 вояків. В його особовому складі служили українці. Такі втрати пояснюються слабкою підтримкою піхоти російською артилерією. Російська армія оволоділа вершиною, проте розвернути запланований наступ на Козьову не зуміла і надовго не закріпилася на позиціях, оскільки вже 2 травня розпочався форсований наступ австро-угорських військ – т.зв. Горлицький прорив.
Трагедією цієї кампанії є жертви українців, в якості «гарматного м’яса» задля імперських амбіцій…
Фото 1915 року з фондів Центрального державного архіву кінофотофонодокументів Санкт-Петербурга (РФ).
Ігор ДЕРЕВ’ЯНИЙ
Старший науковий працівник
Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
