Є в історії України події, безпосередньо пов’язані зі Львовом. І одна з них – це створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Попри холодну та дощову погоду, листопад 1918 залишився в історії Львова як «гарячий» місяць, про який ще і сьогодні нагадують назви вулиць, меморіальні таблиці, пощерблені мури Цитаделі , артилерійські снаряди в стінах храмів та військові поховання на кладовищах.
Але про все по порядку. У жовтні 1918 добігала кінця Перша світова війна. Її закінчення з нетерпінням і надіями чекали всі мешканці багатонаціонального Львова. 16 жовтня 1918 року імператор Карл І надав народам імперії право національної автономії.Українці також постаралися не проґавити свого шансу і вийти в «самостійне плавання». Уже через два дні у Львові була створена Українська Національна Рада, яка взяла курс на легальне й мирне перейняття державної влади. Поважні політики (а члени Української Національної Ради були не надто молоді: їх середній вік становив 47 років, а декому було вже за 70) навіть не допускали, що владу прийдеться здобувати. Однак, те що вони так думали зовсім не означало,що так станеться. Бо головними противниками відродження української державності на західноукраїнських землях стали поляки, які не уявляли собі Галичини поза межами відновленої Польщі. Конфлікт між українцями і поляками був неминучим, позаяк одна молода держава відмовляла у праві на існування іншій, та ще й на її етнічних теренах.
1 листопада до Львова вже мала прибути польська делегація для перебирання влади на свою користь. Що робити українцям? Старше покоління політиків продовжувало вірити в доброго імператора, справедливу австрійську владу. Це стримувало від рішучих дій. І коли інші потопали в безлічі питань, розбити сумніви взявся 30-річний сотник Дмитро Вітовський, який очолює Центральний Військовий комітет і планує переворот.30 жовтня 1918 р. з «Народної гостинниці» новопризначений комендант розіслав до повітових осередків накази перебрати владу в українські руки.
Наступного дня в будинку «Просвіти» Вітовський з старшинами укладає план захоплення влади у Львові. У відповідь на спробу старших товаришів відтягти жорстку розв’язку прозвучала його легендарна фраза: «Як цієї ночі ми не візьмемо Львова, то завтра його напевно візьмуть поляки». Наступним осідком українських військових стає Народний Дім в стінах якого і було покладено край пануванню династії Габсбургів в Галичині. На честь цих подій у стіні будинку вмонтовано меморіальну таблицю.
Першого листопада о 4-ій годині старшини вийшли з Народного дому до казарм. В одній з публікацій розповідається, як звернувся старшина до вояків: «Дорогі браття, чи Ви знаєте, куди ми йдемо? Ми йдемо будувати Україну!» Отже, невелика група українських старшин-сміливців, а було їх не більше
шести десятків, разом з рядовим стрілецтвом, кількість яких сягала 1400 осіб, без єдиного пострілу здійснили переворот, захопивши всі найважливіші пункти міста. О 7 годині ранку Вітовський доповів про оволодіння Львовом «без проливу крові й узагалі без жертв».
Уявіть собі як, прокинувшись із довгого осіннього сну , мешканці старовинного Львова побачили на ратуші жовто-блакитний прапор, піднятий за наказом Вітовського. А ще через два тижні у Львові було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Президентом ЗУНРу став Євген Петрушевич, головою уряду Кость Левицький. Так уперше за більше, ніж півтисячоліття західні українці заявили про бажання жити у власній державі. В цьому – непересічна заслуга Дмитра Вітовського, без «авантюри» якого ми б сьогодні про ці події швидше за все і не говорили.
Після створення ЗУНР він став державними секретарем (міністром) військових справ та командиром її збройних сил. В січні-лютому 1919 р. з 4 мільйонів українців, що мешкали в Галичині, Вітовський організував понад стотисячне військо – Українську Галицьку Армію (УГА), в підпорядкуванні якої були і артилерійські бригади, і панцирні поїзди, і дивізіон бронемашин і навіть авіазагін, яким, до речі, командував син Івана Франка – Петро.
В цю бурхливу добу українці в особі Вітовського могли отримати політика і військового, здатного довести українську революцію до переможного завершення.Проте доля розпорядилася по-іншому – 4 серпня 1919 року повертаючись з Паризької мирної конференції Вітовський загинув у авіакатастрофі, навіки залишившись в обіймах чужого неба.
Надії, які пов’язували із ним, розвіялись, залишилась лише пам’ять про творця Листопадового чину… та ще син, що народився за місяць до його смерті.
Але якою б трагічною не виявилась доля Дмитра Вітовського, своїм власним прикладом він засвідчив, що рішучий вчинок всього однієї людини часто має в історії вирішальне значення.
Ця історія є лише частинкою екскурсії під назвою “Героїчний Львів” (в рамках акції “Вдвічі більше Львова”), на яку вас запрошує Наталя Зубик уже в н Більше інформації можна дізнатись тут http://timetotravel.in.ua
