До 1776. р. постійної театральної мандрівної театральної трупи у Львові, а то навіть і в Галичині, не було. Щойно після розбору Польщі в 1772 р. та по прилученню Галичини до Австрії, слідом за німецькими урядовцями, які приїхали сюди з ґуберніяльним радником (ґуберніяльрат) Кочіяном, переїхав до Львова німецький театр Ґетерсдорфа в 1776 р.
Таким чином Львів від 1776 р. має свій постійний театр. Незалежно від того тут і там відбувалися у Львові українські вистави. Вагу драматичних вистав для культурного розвитку львівські українці зрозуміли дуже швидко і так напр., з 1830 р. школа львівського братства вибрала драму, як засіб реліґійної пропаґанди. А ще в червні 1583 р. шкільна молодь улаштувала драматичну виставу в честь архієпископа Івана Соліковського — як згадує про це В. Зіморович у своїй хроніці міста Львова, знову ж в 1611 р. з нагоди здобуття Смоленська і т. д. Та все це були доривочні вистави.
Німецький постійний театр грав у Львові майже через 100 років, звичайно, маючи державну допомогу й… не маючи високого мистецького рівня. Трупа Ґетерсдорфа грала в дерев’яній шопі, яка містилася за єзуїтською фірткою. (Єзуїтська фіртка була тоді при кінці вулиці, що розділювала площу св. Духа і костел Єзуїтів). Якщо вірити тодішньому німецькому драматургові (а згодом і директорові театру та основникові “Львівської ґазети“) Ф. Кротерові, стан тодішнього львівського театру був нужденний*).
Причин цього дошукатися було легко. Перш за все німецької публики в тодішніх часах було у Львові дуже мало, а вслід за цим матеріяльна сторінка театру не була ще якслід упорядкована. Годі дивуватися німецьким акторам, що з Відня чи з інших міст тодішньої Австрії не хотіли їхати у Львів “у невідоме”. А знову з другого боку, годі дивуватись тодішній німецькій публиці. Тодішня німецька публика складалася головно з урядовців, що не хотіли дивитися на вистави театральної трупи, яка зразу складалася, якщо не з третьорядних, то п’ятирядних акторів. Вправді Кротер радив, щоб на поліпшення матеріяльної сторінки німецької сцени вжито церковних і манастирських фондів, одначе цю пораду не використано.
Між тим 1780 р. до Львова з Варшави прибула польська театральна трупа під проводом Томи й Аґнеси Трусколявських. Трупа Трусколявських грала в напів розваленому амфітеатрі в городі Яблоновських. Але довго вона у Львові не видержала й з початком 1782 р. переїхала в Люблин.
Після Ґетерсдорфа обняв дирекцію львівського театру Гільфердінґ, після нього знову ж Тоскані. Та ні один із цих директорів не міг вдоволити тодішньої львівської публики. І коли в 1791 р. замкнено польський театр у Варшаві, тодішній директор польського театру Богуславський переїхав у Львів. Тут застав він чимало польських акторів біженців, що схоронилися до Львова і, договорившися з тодішнім директором німецького театру Хр. Буллею, піднаймив німецький театр на сорок вистав за оплатою третьої частини чистого доходу.
Ясно, що польські вистави у німецькому театрі тішилися тоді величезним успіхом. Полки старалися усіми силами маніфестувати польськість міста і, коли польський загал німецький театр бойкотував, то на польські вистави являвся численно. З уваги на таку яскраву маніфестацію, Христофор Булля під кінець травня 1795 р. відмовив дальшого піднайму сцени польському театрові і, врешті, по довгих торгах аж у серпні 1795, піднаймив Богуславському театр на один день тижнево й то в понеділок — за третю частину чистого доходу. Один день в тижні не міг врятувати катастрофального стану польського театру, тимбільше, що політичних польських біженців щораз більше прибувало до Львова. А що німецький театр теж був близький банкрутства, то по коротких торгах німецький театр получився з польським, спершу адміністративно, а згодом і “акторсько”, бо чимало німецьких акторів (як напр. дириґент і композитор Й. Ельснер) спольщилось і замість служити рідному мистецтву, творило історію польського театру. На основі договору Хр. Булля залишився директором німецького театру, натомість Богуславський перебрав адміністрацію обох театрів, він приймав і звільнював акторів, складав репертуар і т. д. Заразом Богуславський зобов’язався впродовж двох років сплатити артистам німецького театру належну їм заробітну платню в сумі 20.000 зл. польських, а половину усіх видатків, витрачених на реквізит, Булля мав сплатити Богуславському після 6-ти років. Договір заключено на 6 років.
Ансамбль німецького театру складався тоді з 20-ти членів і мав крім Буллі, визначні таланти, такі, напр., як драматичні акторки пані Лямпель і Дальберґ, співачка Міллєр, артисти Пардіні, Юнаковіч, Кудіч і інші.
Зимовий сезон проходив з величезним успіхом, так, що Богуславський розпочав будову нового літнього амфітеатру в городі Яблоновських. Город Яблоновських складався тоді з 8-ми чотирокутників, обсаджених деревами. Один з таких чотирокутників взято під амфітеатр. Один горбок спляновано на три ряди місць. Найнижчі садження це був партер, вищі — ґалерія для жінок, найвищі амфітеатр. Замість долівки була земля, висипана чистим піском. Партер від сцени відділювала оркестра, під якою був рід каналу, призначений до зливу дощевої води. Сцена була поділена на три частини: на середній частині відбувались вистави, дві бічні частини були криті дахом і там містились ґардероби. Почато будову літнього львівського театру 1 травня 1796 під керівництвом архітекта Мараіно. Цілий амфітеатр міг помістити 2500—3000 осіб: ґалерія для жінок 500 осіб, амфітеатр і партер по 1000 осіб. Закінчено будову в половині червня.
Міжтим, шопа, в якій грав німецький зимовий театр почала валитися.
Цісар Йосиф II. “найвижчим власноручним письмом” віддав площу звану “Каструм” під театр ще 1773 р. Але що ніякої оферти не було, то й з будовою не спішилися. До 1837 р., тобто до того часу, коли ґраф С. Скарбек почав будову театру, площа стояла вільна. І тоді на поміщення німецької сцени віддано костел чина ОО. Францішканів, який стояв в порожні, на цій же площі “Каструм”, бо Францішканів перенесено до сьогоднішнього францішканського манастиря, що колись належав знову до капуцинів. В 1795 до костела добудовано великі редутові залі і кружґанки, в яких поміщено ґардероби.
Цей театр, відомий в історії львівських театрів під назвою “Старого Театру”, відчинено 1 листопада 1796 р.
Леонід НИГРИЦЬКИЙ
Джерело: https://zbruc.eu/
