Майор УПА Петро Олійник – “Еней” загинув у бою з НКВС 17 лютого 1946-го поблизу селища Глинки Маневицького району на Волині. Місце поховання невідоме.
Чоловік вступив до ОУН 1938-го. За 4 роки до цього його виключили з юридичного факультету Львівського університету за націоналістичну діяльність. Жив у Кракові. Перед початком Другої світової війни Олійника арештували та запроторили до польської в’язниці, з якої його звільнили німці.
Із початком німецько-радянської війни 1941-го брав активну участь в організації роботи ОУН на Дніпропетровщині. За 2 роки став командиром військової округи УПА “Богун”, пізніше провідником проводу ОУН на північно-західних українських землях. Протистояв Німеччині, Польщі та СРСР.
У протоколі допиту чекістами учасника південної групи УПА Михайла Конотопа сказано, що 3 жовтня 1943-го підрозділи УПА “Богун” під командуванням Олійника штурмували німецький табір в Дубно. Звільнили понад 5 тис. радянських військовополонених, частина з яких потім вступила до лав УПА. 1944-го командував загоном у бою під Гурбами на Рівненщині.
Після війни почав виконувати обов’язки командира УПА-Північ. Організовував збройну боротьбу проти НКВС, намагався зірвати депортації українського населення. Саме тому став однією з перших цілей радянської агентури.
Згідно з наказом Головного військового штабу УПА, 1945-го Петра Олійника нагородили Бронзовим хрестом за заслуги.
10 лютого 1940-го радянська влада розпочала першу хвилю насильницької депортації населення із нещодавно приєднаних Західної України та Білорусі. Хотіла придушити “контреволюційні” настрої “неблагонадійних” громадян.
Плани всіх хвиль депортацій складали у Москві та передавали до репресивних структур НКВС. Підпадали під них інтелігенція, заможне селянство та ті, хто підтримував ОУН або Польщу.
Наталка СТУДНЯ
