У середині XVII століття війська Хмельницького не відходили від Львова. Повітря над містом і довкола нього було перенасичене страхом та небезпекою, а простір в середині мурів Львова переповнений шпигунами та агентами козаків. Найкраще, що можна було придумати в цій ситуації – це ідентифікувати та виловлювати таємних посланців, які “зливають” Хмельницькому інформацію та розкривають секрети “внутрішньої кухні” оборонців міста. Але що ти будеш робити, коли прихованими ворогами є не лише посланці ззовні, а і обивателі самого Львова. Про результати та особливості діяльності одного такого “крота” зараз і спробуємо поговорити.
14 березня 1658 року познанський воєвода Ян Лещинський відправив лист київському підкоморію Юрію Немиричу. В листі він ділився теплими враженнями, а також позитивними сподіваннями, які йому подарувала одна несподівана зустріч у Варшаві. Повертаючись з Берліна до Речі Посполитої, Ян Лещинський зустрів пана Теодора, посла від гетьмана Запорозького. Впродовж розмови познанський воєвода багато розпитував про пана гетьмана і почутим залишився дуже задоволений. Після розмови пана гетьмана і ціле військо він сприймав схильними до порозуміння і подолання тих всіх бід, які випали на їхню спільну долю останнім часом. Дуже схвально Ян Лещинський відгукувався в листі про писаря Івана Виговського, до якого виявляв особливу прихильність.
Звичайний собі лист, яких в історії дипломатичних відносин між різними країнами в різні часи можна відшукати безліч. Але нас цікавить львівська складова питання і аби отримати її, зачепимось за ім’я козацького посла, пана Теодора. Так виглядає, що цим загадковим персонажем є не хто інший, а львівський братчик, міщанин та купець грецького походження Феодосій (або ж Теодозій) Томкевич, який був дуже важливою фігурою для писаря Війська Запорозького, а згодом і гетьмана цього державного утворення Івана Виговського. Теодосій Томкевич, як ви могли здогадатись, спеціалізувався на дуже важливій справі – був шпигуном, або ж агентом. Властиво для людей його фаху, він залишив про себе дуже мало інформації, не більше про нього і його діяльність можуть сказати й інші.
Так виглядає, що Теодозій Томкевич був гвинтиком добре налагодженого і дуже важливого для Виговського механізму розвідки і контррозвідки, над яким той наполегливо працював. Частиною цієї “гри” писаря також називають серба Миколу Маркевича, який був посланий Виговським у Стамбул, татарського товмача великого візира Сефер Кази-аги, який у грудні 1653 року інформував Виговського про перебіг таємних польсько-татарських перемовин і ін. У 1654 році Виговський писав до царя, що послав “свою людину для розвідки в землю … Угорську, Турецьку”. Польські ж дипломати передавали, що через канцелярію Виговського “Хмельницький знає все, що відбувається у Варшаві і має таких, котрі доповідають йому про найменші події”.
Схоже на те, що персона Виговського була дуже важливою і незамінною для Хмельницького. Він був не лише очільником Генеральної військової канцелярії (уряд, зовнішні і внутрішні справи), але й тримав всю розвідку та контррозвідку. Це давало підстави окремим дипломатам стверджувати, що Виговський самостійно усім керує і посилає послів в різні куточки світу навіть без відома самого Хмельницького. Як для Хмельницького незамінним був Виговський, так і для останнього, в свою чергу, незамінними були люди на кшталт Феодосія Томкевич – надійні та вірні.
Але що ж львівський купець робив у Варшаві? Повернемось до листа від 14 березня 1658 року, яким ми розпочали. Познанський воєвода Ян Лещинський пише київському підкоморію, який молодець Іван Виговський і хвалить його зусилля, спрямовані на поєднання Речі Посполитої та Війська Запорозького, говорить про гетьмана, який схильний до компромісу. Як це все виглядало з боку самого Виговського? 9 січня 1658 року він дійсно послав до Варшави з листом до Станіслава-Казимира Беньовського львівського купця Теодозія Томкевича. Беньовський був одним з прихильників мирного шляху вирішення українського питання. Його позиція полягала в тому, що козаки не зможуть зжитися з Московією, а тому потрібно діяти на випередження і вже створювати умови для повернення їх під владу короля. Разом з тим, Беньовський розумів складність ситуації Хмельницького в другій половині 50-х років XVII століття і очікував, що той піде в переговорах на поступки.
Виговський вирішив обіграти ситуацію з позицією Беньовського на свою користь. В листі, очевидно, дійсно говорилось про прихильність до короля та Речі Посполитої, але і однією лише доставкою листа функції Томкевича не вичерпувались і обмежуватись цим не могли. Він також мав завдання розвідати настрої в Речі Посполитій, дізнатись про ставлення королівського двору до Війська Запорозького та дати Виговському рекомендації щодо можливих майбутніх переговорів, “чи не хочуть їх обманути”. Вже 1 лютого Феодосій Томкевич прибув до Варшави і взявся запевняти всіх у прихильності гетьмана, його бажанні повернутись під владу короля. Очевидно, Ян Лещинський став одним з тих, кому довелося почути подібну розповідь, яка була водночас і частиною складної дипломатичної гри від Виговського, спрямованої на досягнення миру.
Так виглядає, що зусилля львівського купця не були даремними і лід повільно розтоплювався. У березні 1658 року з тим самим Беньовським зустрівся Павло Тетеря. Мова на зустрічі йшла про майбутній договір, а згодом у Варшаві взагалі було створено комісію, яка почала роботу над умовами договору з козаками. Існували, звичайно, кола, які від самого початку переконували, що Томкевич лише агент Виговського і прибув не задля перемовин, а для шпигування і що з козаками взагалі звязуватись не варто, але вони у цій дискусії середовищ програли.
Теодозій Томкевич, окрім цієї польської “місії”, брав участь і в багатьох інших. У тому числі до іншого важливого гравця на тогочасній геополітичній шахівниці – до Швеції. Його ж польська кампанія завершилась досить успішно – підписанням у вересні 1658 року Гадяцького договору, яким Велике Князівство Руське, як абсолютно рівноправний субєкт, входило до складу Речі Посполитої.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Газін В. На шляху до Гадяча. У геополітичному трикутнику: Чигирин – Москва – Варшава // Наукові праці Кам’янець – Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. – Т. 25. – С. 190, 193, [Електронний ресурс]. Режим доступу: file:///C:/Users/Администратор.000/Downloads/60993-125065-1-SM.pdf
- Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII в. – Львів, 1994. – С. 53 – 54.
- Горобець В. “Це вікопомне склеювання знову в одне…”. Зовнішньополітичні стимули та соціополітичні аванси для впровадження Гадяцької унії 1658 р. – С. 55. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/uij/2009_4/4.pdf
- Гулюк Є. Львівські “етюди” в історії гетьмана нереалізованих можливостей // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/lvivski-etyudy-v-istoriji-hetmana-nerealizovanyh-mozhlyvostej/
- Доба реформ і боротьба за збереження давніх прав і привілеїв / Град Лева [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gradleva.com/?info=38
- Кметь В. Арсеній Желиборський (1641 – 1662) єпископ львівський, галицький і Кам’янецький [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://archive.ec/CCvfP
