Минулого тижня ми знайомили читачів Фотографій Старого Львова про літній відпочинок львів’ян у Страдчі. Сьогодні ж, навздогін, пропонуємо прочитати дотепний фейлетон про підльвівські купелі авторства Галактіона Чіпки, опублікований у газеті “Діло” (№ 157 від 14.07.1939 р.).
Нагадаємо, що Галактіон Чіпка – це псевдонім Романа Купчинського під яким він, як співробітник редакції газети «Діло» у 1924—1939 рр. друкував фейлетони у постійній рубриці «Відгуки дня”. Згодом підготував книжку цих фейлетонів, але її виходові перешкодила війна.
Сподіваємося, що фейлетон покращить нашим читачам настрій та додасть усмішки. Текст, традиційно подаємо оригінальним.
ВІДГУКИ ДНЯ. ПІДЛЬВІВСЬКІ КУПЕЛІ.
Хтось десь колись сказав до мене:
– Якби Львів мав ріку був би найкращим містом у світі.
Було в тім багато переборщення, але дещо правди також. Напевно Львів мав би претенсії до визначної краси, якби Полтва змінила пол і стала Дністром чи Сяном. Кажуть, що пів віку тому був проєкт підсилити води Полтви допливами Верещиці і ще котроїсь річки. Але проєкт вимагав стільки само грошей що великий театр і батьки міста рішили замурувати Полтву, а на ній поставити домівку Мельпомени. Не вийшло з цього нічого путнього: Полтва запалася під землю, а домівка Мельпомени теж падає щораз нижче.
Брак водних розкошів каже львовянам шукати їх поза мурами міста і випихає їх у прекрасні околиці Львова: Брюховичі, Винники, Маріївка, де, щоправда, нема води, але є тінь у гущавині біля лісів. Хто конче наважився на водні вражіння, той їде до Мшани, а завзятіші пливаки аж до Янова, чи як останніми часами до Страдча.
Здибав я саме нині одного в таких земноводних сотворінь.
– Ви були в неділю в Янові?
– Ах, той Львів! Таке мале місто. Кроку не зробиш, щоби люди не знали. Ще може скажете з ким?
– Це ваша особиста справа. Я не думаю розбивати домашніх огнищ. Але мені цікаво, яка там купіль?
– Не знаю, про котру вам іде: в ставі, чи в поїзді?
– То тепер у поїздах до Янова завели лазнички?! Я не знав…
– О, так. Незвичайно прості, але дуже «паковні». За короткий час усі пасажири викупані і що найцікавіше вимасовані.
– Ви жартуєте, а я на серйо.
– І я також. Уявіть собі: викупається чоловік у янівському ставі, походить трошки по сосновім лісі, подихав сільським повітрям, часом янівського меду на прощання покушає і відсвіжений вертається у Львів. Ви знаєте підльвівські поїзди в літі. Дирекція залізниць дбає за спортову заправу своїх мешканців, не хоче, щоб заниділи в вигодах та безділлі. І тому в літі вмисно дає менше ваґонів. Рахує пересічно сто людей на ваґон з тим, що менше вартісні життєво одиниці відпадуть, чи дістануться під колеса парової історії. І можна сказати, добре рахує. Коли надійде поїзд, товпа прогульковців кидається на нього як здемобілізована армія. Нема тоді брата, свата, приятеля, є тільки товаришка прогульки і жажда дістатися до ваґону.
Ріжно та процедура відбувається – залежно від обставин і характеру. Люди скриті і несмілі пролазять попід ноги, боєві типи пробиваються ліктями, а помислові лягають іншим на голови і дають себе занести до вагону. Нездатні життєво громадяни зараз по першім кровавленні з носа, чи по втраті першого-ліпшого зуба відступають і ждуть змилування начальника стації. Декотрі навіть голосно мріють, що має прийти додатково два вагони, 40 людей, або 6 коней. Але це лишається тільки фантазією, а вони самі лишаються на двірці.
Коли поїзд відповідно напханий – тоді кондуктор пробує замкнути бодай що десяті двері. Але швидко зневірюється і дає знак до відїзду. Поїзд три рази пробує рушити, хропе, стає дуба, фиркає копитами – вкінці рушає і тоді починається купіль. Заки доїдете до Львова (20 км. – 3 години) ви мокрі як хлющ. А вимасовані так, що потім три дні кожна кістка окремо ходить.
– А яка була купіль у Янові?
– Думаю, що дуже добра. Я особисто в неділю не купався, але запитайте Коткевича. Він, здається… Хоч, ні Він також не купався. Спитайте Михалюка… Зараз… ні! Він також ні. Зрештою напевно хтось вам скаже, бо імовірно були такі…
Галактіон ЧІПКА
