Нещодавно під час ремонту даху церкви Святого Миколая Української греко-католицької церкви в Радехові майстри виявили чотири сакральні предмети – три дерев’яні скульптури і монстранцію (посудину для зберігання Святих тайн). Коли і чому сховали церковні речі на піддашші? У якому храмі зберігалась знахідка, яку мистецьку цінність вона має? Кого зі святих зображено на скульптурах ? Радіо Свобода шукало відповіді на ці запитання.
Майстри ремонтували піддашшя над хорами (місцем, де співають під час богослужіння) і невеликий шматок дерев’яної стелі обвалився. Коли заглянули, то виявили дві дерев’яні скульптури до півметра заввишки. Із вирізьбленого одягу на фігурах зрозуміло, що зображені архиєреї, а також є митра з хрестом. Знайшли на хорах і дерев’яну фігуру розп’яття Ісуса Христа, і монстранцію з металу (дорогоцінна посудина, яка використовується для збереження Святих тайн) і її священики виносили під час богослужіння. На ній є маркування «CD», а це відомий і давній у світі німецький виробник.
«Проламалось випадково, ніхто не знав, що там щось є. Це був зроблений акуратно спеціальний хід і туди сховали. Взагалі нереально у це навіть повірити, як це все знайшлось. Швидше за все, що може похапцем ховали. Бо монстранція була у своєму боксі, тобто коробці, зробленій по її формі, а решта предметів просто лежали. Якби ці речі ховали спокійно, не поспішаючи, то всі скульптури б загорнули, мабуть, це швидко робилось», – каже мешканець Радехова Василь Іванич.
Скульптури вкриті грубим шаром пилюки, але через неї проглядається колір. Парох церкви Святого Миколая отець Володимир Царик припускає, що одна скульптура святого Миколая, а інша, можливо, святого Івана Золотоустого.
«Ці фігури швидше за все були всередині храму, а розп’яття Христа могло стояти і зовні. У нашій церкві присутній і східний, і західний стилі, використовували і монстранцію. Можливо, коли наступали російські війська у роки Першої світової війни і щоби врятувати ці предмети, хтось забрав, щоб не пошкодили. А може є інші причини. У час ліквідації УГКЦ передусім ховали книги, де згадувався Вселенський архієрей, або ж заклеювали і слова чи виривали сторінки, де було поминання Святішого Вселенського архієрея. Могла радянська влада негативно ставитись до святих фігур, інших речей, які не мали відношення до Східної церкви», – говорить отець Володимир Царик.
Сакральні предмети віднайдені у церкві Святого Миколая, яка збудована на місці старої. Попередній храм був збудований у XVIIІ столітті, але не збереглись фотографії. У роки Першої світової війни він згорів, хоча існує ще версія, що вдарила блискавка. Тоді громада на місці старої церкви встановила капличку, потім добудовувала її у різні роки, такою вона і збереглась до нині. Виглядає на те, що греко-католицька громада Радехова збирала гроші на будівництво нової церкви.
«Є колосальні проекти церкви Євгена Нагірного на будівництво нової церкви в Радехові. Як було, церква згоріла, треба було людям десь бувати на службі, одразу збудували каплицю. Але грошей на будівництво нової церкви за проектом Нагірного не зібрали», – зауважив дослідник сакральної архітектури Василь Слободян.
Версії щодо знахідки
На сьогодні є кілька версій щодо віднайдених сакральних предметів. У Радехові до 1945 року діяв римо-католицьких костел, збудований у середині XVIII століття. Комуністична влада передала релігійну споруду у 1945 році військовій частині, а у 1972 році, за ініціативи першого секретаря райкому партії Бабійчука, храм підірвали і знесли. На його місці збудували поліклініку. За розповідями літніх мешканців, у роки німецької окупації багато поляків виїхали у Польщу, покинули місто і римо-католицькі священики, тоді вони вивезли багато цінних сакральних предметів із костелу. Але чимало й залишилось. Ікону Богородиці сховала у себе вдома родина Міщуків із Радехова, щоб її не знищили комуністи. Потім їхня внучка Мирослава Йозифович передала цей образ греко-католицькій церкві святого Миколая. Ікону реставрували і вона зберігається у храмі. Можливо, віднайдені скульптури і монстранція були з костелу і люди, рятуючи церковні речі, принесли їх сховати до українського храму.
Художник, науковий працівник Національного музею імені Шептицького Роман Зілінко відкидає таке припущення. За його оцінкою, знайдені сакральні скульптури належали греко-католицькій церкві. Бо ризи святих на них – східні. У такій «манері Пінзеля» творили його послідовники наприкінці XVIII –початку XIX століть. Те, що Роман Зілінко говорить, що одна або ж дві скульптури святого Миколая (як і церва, названа на честь святого Миколая).
Скульптури Святого Миколая
Митець Лев Скоп також зазначає, що дерев’яні скульптури, які знайшли у Радехові, належать до другої половини XVIII–початку ХІХ століття. Схожі скульптури є у храмах УГКЦ. І він схиляється до думки, що на скульптурах зображений святий Миколай.
«Ці скульптури треба оглянути докладно, щоб встановити точно, хто на іншій зображений, чи святий Миколай чи інший святий. Щодо монстранції, то це латинська традиція збереження святих тайн, але у XVIII-XIX століттях використовували і у греко-католицькій церкві. Тому, аби достеменно оцінити, потрібно ретельно вивчити», – каже науковець Роман Зілінко.
Відтак, можливо, греко-католицький священик Іларіон Карпяк із вірними, знаючи, що єпископат УГКЦ у 1945 році арештований, що відбуваються переслідування за віру, що на псевдособорі у 1946 році заборонено УГКЦ, заховав кілька цінних сакральних предметів над хорами. У радянський час церква святого Миколая була діючою Російською православною церквою. Настоятелем у ній залишився отець Іларіон Карпяк, який перейшов до РПЦ.
«Я не пам’ятаю ці скульптури у церкві. Там не було іконостасу, його зробили лише у 80-х роках ХХ століття. Пригадую, батьки, люди, священик говорили, що у нас не буде церкви, що її закриють, що буде московська церква. Люди налякались, бо знали, що то буде церква під контролем КДБ. Священики наші дуже переживали. Люди ховали ікони по хатах. Не можна було тримати. Ми у кімнаті мали гарний портрет Андрея Шептицького, тато молився і казав мамі спалити, бо поїдемо у Сибір. Не пригадую, що хтось щось говорив про заховані скульптури. Може й ховали щось, бо ми всі образи ховали, тоді скручували у мішки – і на стрих», – пригадує Стефанія Баран, корінна мешканка Радехова, 1932 року народження.
Громада Радехова зацікавлена у дослідженні і реставрації сакральних предметів, які планує зберігати у церкві. Але спершу потрібно відкрити всі таємниці пам’ятних речей, які понад 70 років «мовчали».
