Петро Франко – пластун, летун і викладач

21 червня 1890 року у батьковій хаті в Нагуєвичах народився Петро Франко. Він був подібний до мами і дуже її любив. Родина жила у Львові, учився хлопець у гімназії, політехнічному інституті, за фахом хімік. Добрий спортсмен.

Із 1911 року Петро разом із І. Чмолою заснував перший таємний гурток “Пласт”. 1914 року з його ініціативи скликали перший з’їзд пластунів Галичини та Буковини, влаштував мандрівний табір на Чорногорі. Редагував часопис “Пластовий табір”, написав 15 книг для пластунів, перший підручник “Пластові ігри та забави”.

1915 року пішов до Січового стрілецтва. Служив у піхоті чотарем розвідки, був учасником багатьох боїв, як командир піхотних і технічних відділів. Справжнім героєм показав себе під Семинівцями на Тернопіллі. У 1916 році старшину з вищою технічною освітою австрійське командування відрядило до летунської школи у Райльовац біля Сараєва, яку він успішно завершив. У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.

Петро Франко запропонував організувати авіаційну частину в УГА, базою летунства обрав Красне. Він двічі літав до Проскурова, де зустрічався з С. Петлюрою, обговорював справи летунства з головнокомандувачем авіації УНР генерал-хорунжим В. Павленком та генерал-хорунжим Є. Мишковським. За допомогою генералітету армії УНР для свого відділу віднайшов літаки, двигуни, боєприпаси, мастила, бензин. У грудні до Красного з Одеси прилетіло шість літаків із сотнею пілотів, полк мав 40 літаків. Сотник (капітан) армії ЗУНР Петро Франко здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту.

Під час повітряної розвідки біля Львова на 2-місному «Альбатросі» Петро Франко був збитий ворожим літаком. Екіпаж залишився живими, але потрапив у полон до поляків, інтерновано у табір Домб’є. За золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору.

14 квітня 1919 отримав наказ відбути у Сербію з місією Червоного Хреста у справах українських полонених.

У січні 1919 він одружився з дочкою священика Ольгою Білевич. Наступного року родина переїхала до Коломиї, де 1923 року народилася дочка Віра, 1925 – Іванна.

Петро Франко працював учителем державної гімназії. Упродовж п’яти років викладав у Українському таємному університеті. 11 вересня 1930 р. за участь у нелегальному “Пласті” і викладання у таємному університеті його було звільнено з роботи.

1931 року разом із групою польських інженерів за радянсько-польською угодою родина переїхала на роботу до СРСР, 5 років працював у Харкові в Інституті прикладної хімії, викладав хімію в політехнічному інституті. Написав низку праць, уклав підручник з хімії та “Енциклопедичний словник з хімічної термінології”. Одночасно вчений зареєстрував 36 винаходів у галузі переробки молока. Написав драму за повістю “Захар Беркут”, кіносценарій за повістю “Борислав сміється”.

У листопаді 1936 року НКВС запропонувало прийняти радянське громадянство. Після відмови з нього взяли підписку про нерозголошення таємниць і за добу змусили виїхати. Ледь встигли зібрати щось із речей, але Франко встиг передати свою бібліотеку Харківському університету. Петро Іванович порушив підписку, дану НКВС, і написав статтю про голодомор в Україні.

Восени 1939 року Франко мав від’їхати на роботу в Японію, та завадила друга світова. Сім’я зібралася виїхати до Австрії, але не встигла.
Його обрали депутатом Верховної Ради УРСР, дали місце декана товарознавчого факультету Українського державного інституту торгівлі, призначили директором меморіального музею Франка. Все це для публіки, наодинці він почув: “Вы от нас, Пётр Иванович, удрали, а мы вас опять поймали”.

21 червня 1941 р. на день народження Петра Франка було арештовано. Прощаючись із смертельно хворою мамою, він почув: “Тікай, синку, я добре знаю, хто такий Сталін”. Петро лише відповів: “Пізно, мамо!” Його разом із подружжям Студинських на легковому автомобілі завезли на залізничний вокзал і помістили у переповнений вагон. Потім пояснили, що загинув він при евакуації. За іншими даними загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі на станції Прошова біля Тернополя з поїзда, яким їх намагалися вивезти на схід.

Ганна ЧЕРКАСЬКА