“У місті панує настрій понурої непевності, – пише Chwila, щоденна газета львівських євреїв. – Спокійних людей, відданих праці, висмикнули з нормального перебігу життя. Інциденти і сутички, що переходять із місця на місце, з вулиці на вулицю, викликають паніку та сполох. Цей настрій посилюють тисячі анонімних листівок, що сіють ненависть і підбурюють до вчинків проти безпеки життя і власності пересічних обивателів. Безвідповідальні студенти, до яких долучилися асоціальні елементи з найдальших передмість, дозволяють собі найбрутальніші напади”.
У ніч на неділю 27 листопада 1932 року шестеро студентів Академії ветеринарної медицини – троє хлопців і троє дівчат – вийшли з кав’ярні “Адрія” в центрі Львова на вул. Шайнохи – тепер Банківська. Захмелілі прямували до іншого бару на тій же вулиці. Їм перегородили дорогу четверо чоловіків із повією. Зчинилася перепалка, що переросла в бійку. Трьох студентів поранили ножами. Один із них – Ян Ґротковський – помер на місці. Надбігли двоє поліцейських, які затримали нападників. Оголосили їхні прізвища: Кац, Келлер, Шмер і Тун.
Львів тоді перебуває у складі Польщі. Більшість городян – представники трьох народів: поляки, євреї та українці. Випадок провокує масові безлади, що тривають кілька днів. Оскільки загиблий – поляк, а нападники – євреї, заворушення мають антисемітський характер.
Уже вранці в неділю на міських мурах з’являються оголошення із закликами до демонстрації. Переказують, що їх розвішали комуністи, які тоді діяли нелегально. Наступного дня з аудиторій у “Політехніці” й торговельній школі сторонні молодики починають викидати на вулицю студентів-євреїв. 10 із них госпіталізують. Ректори всіх вищих навчальних закладів міста оголошують канікули. Шкільна кураторія забороняє учням виходити на вулиці після 18:00. Порушників погрожують відрахувати зі школи.
У вівторок Яна Ґротковського ховають на Личаківському цвинтарі. Сходиться близько 60 тис. осіб. Після похорону заворушення продовжуються. У місті влаштовують “полювання на євреїв”. Перехожих змушують хреститися. Таким чином ті начебто доводять приналежність до християнства, а не юдаїзму. Хто відмовляється – б’ють.
“До студентів приєдналося міське шумовиння і комуністичні агітатори, які закликали грабувати “багатіїв”, – згадує Ян Козелевський, тодішній студент Львівського університету. – Юрба руйнувала єврейські крамниці, вибивала шибки у приватних помешканнях. Євреїв витягали з трамваїв – не без допомоги водіїв, що гальмували поза зупинками, аби бойовики могли дістатися всередину. Кондуктори на це ніяк не реагували”.
Підпалюють дерев’яну трибуну стадіону єврейського футбольного клубу “Гасмонея” на околиці міста. Вогонь спалахує одразу в кількох місцях. Одночасно до пожежного командування надходять хибні виклики про пожежі в інших частинах міста. Трибуна згорає дотла.
Трапляються й “прикрі непорозуміння”. Одного чоловіка лупцюють палицями на трамвайній зупинці, доки не надбігає старшина поліції. Виявляється, що постраждалий – викладач гімназії, поляк.
“З-поміж українців побили на вулиці пана Юрка Лопатинського, відомого віолончеліста професора Пшеничку, відомого музику професора Кудрика і напевно ще чимало інших, імен яких не знаємо, – повідомляє газета “Діло”. – Хреститись казали між іншим нашому редакторові Голубцеві. Всіх побитих українців “перепрошували” за “помилку”. Декому причіпляли “на пам’ятку” зелену ленточку, знак антисемітизму”.
На вулицях чергують піші та кінні патрулі. З Великих Мостів – тепер селище за 50 км від Львова – прибувають 500 вихованців поліційної школи у сталевих шоломах і з рушницями. Демонстрантів поливають зі шлангів пожежних автомобілів. Сутички відбуваються і в інших містах Польщі – Варшаві, Кракові, Ченстохові та Вільному, теперішньому Вільнюсі. Заворушення тривають до кінця тижня. За цей час поліція затримує 165 осіб. Близько 250 людей звернулися до лікарень.
Улітку відбувся суд над нападниками з вул. Шайнохи. Мойзеса Каца звинуватили в “неумисному вбивстві” і дали чотири роки в’язниці. Інших трьох – виправдали.
Сара ЛЕІН
Джерело: https://gazeta.ua/
