На львівських вулицях завжди було парадійовано багато різних розваг. Серед них надзвичайною популярністю у балуваних львів’ян в першій половині XIX ст. користувався Пелченський став – на той час одне з найбільш відомих місць для проведення відпочинку… Але, історія цього ставу не обмежується тільки цим фактом, а є набагато цікавішою, ніж може здатися на перший погляд…
Пелчинський став, що знаходився біля Познанської гори, у XVI ст. був у власності заможної львівської родини Пелків (від чого походить і назва).
До цього маленький ставок знаходився у власності братства при костелі Діви Марії. Очевидно, що невеличка водойма не приносила значної користі братству, тому за спільною згодою ставок був переданий у володіння Матвієві Мікульці з умовою, що він щороку буде давати до костелу “віск та копу грошей”. Новий, амбітний власник, розширив межі колишнього маленького ставка, після чого почав там розводити рибу, продаж якої приносив значні прибутки. Згодом, цей господар передав став, як придане, своїй дочці Єфросинії, котра вийшла заміж за Андрія Пелку.
Після цього штучна водойма неодноразово переходила у власність інших родин, які не шкодували вкладати у нього нові кошти задля процвітання своїх маєтностей. Ось так до існуючого млина та цегельні, які розташовувались тут раніше, додалася ще одна стратегічна споруда: порохівниця. Збудована вона була тут не випадково, адже розробники, вдало скориставшись пропозицією, вибрали цю місцевість, також, з певних міркувань безпеки та зручності, посилаючись на те, що у разі нещасного випадку вибух не зачепить житлових зон.
У першій половині XVII ст. Пелчинський став часто почав провідувати король Польщі – Ян Казимир. Для нього навіть збудували літню резиденцію, де він проводив значну частину свого вільного часу, лікуючись та відпочиваючи від важких буденних справ.
З кінця XVII ст. водойма почала повільно занепадати, а через століття львів’яни вже навіть боялися проходити повз густі зарості, стрімкі урвища та смердючі випари. Невідомо на що би ця місцевість перетворилася, якби у 1791 р. її не придбав Станіслав Вроновський, більш відомий як “ходяча хроніка міста”. Після того як територію прибрали, тут збудували палац у французькому стилі, створили сад, обсадили його липами…Околиці Пелчинського ставу знову ожили… Доглянута територія стала місцем натхнення для поетів, художників, інтелектуалів.
Проте, найбільш популярною місцина стала, після того як у 1820 р. став почали використовувати як військовий басейн та школу плавання. Таку ідею було проголошено та реалізовано австрійським генералом кавалерії, заступником головнокомандувача збройних сил Галичини – графом Йоганом-Карлом Френелем.
І здавлося, що всі проблеми позаду, але через десятиліття розгорілися суперечки між владою Львова та військовими про те хто має очищати став. Судовий процес закінчився тим, що відтепер водойма не була виключно місцем для тренувань військових, але й перетворилася на прекрасне місце для прогулянок мешканців міста.
З цього приводу одним з поетів навіть було написано поему “Прогулянка до басейну у Львові і військові маневри там же”, у якій йшлося як “по зручній дорозі на змагання поспішають дами прекрасної вроди, а пригожа молодь на скакунах змагається наввипередки”, далі автор продовжує з ентузіазмом: “хтось у став кидався з гори, наче з вежі, а інший на спеціальній упряжі вивчав мистецтво плавання, а той, ідучи по сходах, долав першу відразу до води, інший мутив кришталь води швидким бігом…”.
З 1843 р. на ставі почали регулярно проводити вистави за участю військових. Для цього побудували трибуни, організували рекламу, професійно підготовлювали учасників виступів. У показах брали участь усі роди військ, навіть артилерія з гарматами. Автори театральних дійств намагалися якомога реальніше відтворити бої, використовуючи для цього всі види зброї, маневрування та тактику. А ще, для демострування вправності австрійської армії, необхідно було підкреслити міць її морфлоту. Проте, оскільки у Львові нема й не могло бути ніякого моря, то хтось підкинув ідею використати для цього всім відомий Пелчинський став.
Ці вистави надзвичайно подобалися львів’янам. Адже публіку уже неможливо було вразити, показуючи магічні та злодійські трюки, цирковими гімнастичними трюками, швидкобігунами та стрибунами на канаті, які полюбляли показувати свої таланти, використовуючи всіма облюбовані терени водойми.
У 1845 році на Пелчинському ставі вирішили влаштували подію, що мала на меті вразити львів’ян. Тогочасна афіша запрошувала усіх охочих, обіцяючи незвичайне видовище… І коли, нарешті, довгоочікуваний день прийшов, усі юрбилися і штовхалися, бажаючи побачити підготоване дійство хоча б одним оком. Під захоплені крики подиву і жаху на озері почали з’являтися штучні кити, крокодили, русалки, які кружляли по ставу, наче живі. Човнами маніпулювали темношкірі, турки та актори інших національностей. Видовище мало завершитися відловом кита, проте, на жаль, щось пішло не так і напіврозчаровані мешканці міста розійшлися по домівках.
У другій половині XIX ст. Пелчинський став був улюбленим місцем для самогубців, які мало не щодня зводили рахунки з життям у цих водоймах. Не забували про став і рибалки, котрих можна було побачити найчастіше на вихідних.
У 1915 р. з ініціативи російських військових у ставі спустили воду задля перевірки чуток про те, що на дні озера ніби-то були проведені дроти, по яких австрійське командування отримувало розвідувальну інформацію. У 1921 р. став остаточно припинив своє існування, адже його засипали, випрямивши вулицю Пелчинську (нині – Дмитра Вітовського). Ось так став з надзвичайно цікавою історією залишив по собі хіба що деякі фрагменти скульптур, які зараз знаходяться в Історичному музеї.
Наталія ДАНИЛІВ
Джерела:
- Пелчинський став. [Електронний ресурс] / Громадське об’єднання Разом \\ Режим доступу: http://together.lviv.ua/index.php?id=1313
- Яворський Ф. Львів давній і вчорашній: Навколо Пелчинського ставу. – 2014, Львів. – С. 268 – 278.
- Багато моряків гинуть у пащах потвор…[Електронний ресурс] / Gazeta.ua // Режим доступу: http://gazeta.ua/articles
Фото:
- Карти та плани Львова. Соціальна мережа Facebook.
