Вперше ідею проведення Крайової виставки в Познані, присвяченої 10-річчю незалежності Польщі висунув президент цього міста Рафайський у 1926 році. Наступного року його ініціативу підтримала міська рада Познані. Близько півроку тривала розробка програми виставки, в якій окреме місце займали павільйони найбільших міст тогочасної Польщі, в тому числі і Львова, що у той час належав до цієї держави.
Ця ініціатива дістала підтримку як громадськості, так і держави. Свою згоду висловили і запропоновані учасники виставки, в тому числі маґістрати найбільших міст тогочасної Польщі, які повинні були мати на виставці власні павільйони. Але, як у кожній громадській ініціативі, такі і в цьому випадку слова розходилися зі справою. Зокрема, Львів свою згоду на участь у виставці висловив тільки 13 березня 1928 р., а рішення про побудову власного павільйону було прийнято ще пізніше (24 березня 1928 р.). Однак і тут не обійшлося без меркантильних розрахунків. Справа у тому, що на території, де мала відбуватися виставка, проводилися (і тривають досі) міжнародні ярмарки. Павільйон міста Львова мав після закінчення крайової виставки стати місцем презентації львівських Східних ярмарків – поважного конкурента ярмарків у Познані, в організацію яких місто вкладало досить значні суми грошей. Можливо, саме тому було прийнято рішення про будову власного павільйону, хоча кошти на його спорудження (160000 зл.) були поважним обтяженням для міської скарбниці, що ще від середньовіччя потерпала від постійної нестачі грошей.
Але потреба у гідній презентації міста, його можливостей і принад, все ж таки переважила суто матеріальні моменти. На загальне представництво (разом з будовою павільйону) було виділено 374000 зл., а підготовка матеріалів до експозиції стала, судячи зі збережених архівних матеріалів, постійним головним болем для працівників магістрату. Адже кожен департамент, кожне комунальне підприємство і т. ін., мусили подати звіт про свою діяльність як мінімум з 1918р. І не просто письмовий звіт, а художньо виконані графіки, діаграми, фотографії, а при можливості – аутентичні документи (картини, книжки тощо).
Отож, перший департамент подавав графіки і таблиці, що стосувалися зросту населення за 1795–1925 рр. – його віросповідального і національного складу, приросту мешканців тощо (разом 16 планшетів). Другий департамент звітував про фінансовий стан міста, його маєток, комунальні підприємства і плани розвитку (зокрема, були експоновані плани “Великого Львова”, розроблені такими видатними урбаністами, як Ігнаци Дрекслер і Т. Толвінський). Третій (будівельний) департамент схоже, мав найбільші видатки. Адже у його експозицію входили дві діаграми: “Львів у XVIII ст.” (зараз у збірці Львівського історичного музею) і “Львів сучасний” авторства Зигмунта Розвадовського і Станіслава Яновського, макети старої ратуші, Королівської кам’яниці, а також макети споруд, які були збудовані коштом міста у 1918–1927 рр.: комунальні будинки, гаражі Закладу очищення міста, плановані (і, на жаль, не реалізовані) базари, підземні туалети. Поруч були креслення свіжо придбаної для історичного музею Чорної кам’яниці, фотографії характерних споруд міста, а також пам’ятників на Личаківському цвинтарі. Мірний відділ експонував плани Академічної (зараз пр. Шевченка) і Маршалківської (зараз Університетська) вулиць до і після реконструкції, що проводилась за проектами І. Дрекслера. Подібні матеріали надав і дорожній відділ (плани розвитку шляхової мережі Львова за 1916–1928 рр.). Поруч експонувалися матеріали про діяльність міської бетонярні, виробами якої користувався дорожній відділ, так само як і відділ каналізації. Останній виставив схему планованої каналізаційної системи міста, розроблену ще 1912 р. (її реалізація затягнулася аж до початку Другої світової війни).
Інспекція плантацій мала можливість не тільки експонувати фотографії міських парків та скверів, але і влаштовувати перед павільйоном газон зі зразками рослин, які періодично замінювалися.
Четвертий департамент виставив діаграми, що стосувалися стану здоров’я мешканців Львова, гігієни, а поруч Заклад очищення міста звітував про свою діяльність. Свої матеріали надали й інші департаменти – промисловий, суспільного забезпечення, освіти. В складі останнього виставлялися міські театри, яких тоді налічувалося аж три (міська опера, “Розмаїтості” та Малий), міський архів і музеї. А якщо додати до цього переліку ще й експонати комунальних підприємств, Східних Торгів та громадських організацій, то зрозуміло, що павільйон мав “дати не тільки картину міського господарства, але також відтворити умови життя і праці його мешканців… інформувати загал про багатство міста, що з багатьох точок зору повинно мати позитивний вплив на його розвиток”. Відповідно ж зовнішній вигляд павільйону мав би відрізнятися оригінальністю і одночасно “підкреслювати характерні риси (міста) вже своїм зовнішнім виглядом”.
Для вибору відповідного проекту був оголошений конкурс. Його переможцем виявився Януш Вітвіцькій. Цей успіх молодого архітектора, нещодавнього випускника Львівської Політехніки, вплинув на його подальшу діяльність та творчі зацікавлення.
Януш Вітвіцькій народився 10 вересня 1903 р. у Львові. Його батьком був професор гімназії Владислав Вітвіцький, пізніше професор Варшавського університету, відомий психолог та мистецтвознавець. Від 1921 р. Януш навчався у Львівській політехніці, де у 1926 р. отримав диплом архітектора. Ще під час навчання він проявляв зацікавлення історією, зокрема, у 1924–1925 рр. Я. Вітвіцький був секретарем управління реставрації у Львові. При підготовці експозиції павільйону Львова він виконав макет старої ратуші, графічну підоснову для якого розробляв Вітольд Долинський; останній розробляв і графічну підоснову для діарами “Львів у XVIII ст.”, а пізніше був куратором спорудження павільйону за нагородженим на конкурсі проектом Я. Вітвіцького. Участь у цих працях можна вважати за імпульс, що визначив подальшу діяльність архітектора по створенню “Пластичної панорами давнього Львова”, над якою він працював, починаючи з 1931 р., і яка відсунула в тінь його архітектурну творчість, в тому числі і павільйон у Познані.
Згідно проекту, цей павільйон отримав “кристалічні” форми, надзвичайно популярні у польській архітектурі 1920-х рр., особливо після успіху павільйону Польщі на Всесвітній виставці 1925 р. у Парижі (проекту Юзефа Чайковського) і які зараз окреслюються терміном “Ар-деко”. Впливи архітектури паризького павільйону особливо помітні у запроектованому Я. Вітвіцьким завершенні споруди вежею, останню увінчувала ажурна сталева конструкція з гербовим левом посередині, яка вночі освітлювалася неоном (статичні обрахунки цієї конструкції виконав професор Політехніки Казімєж Бартошевич). Але, на відміну від павільйону у Парижі, ця вежа не була суцільною конструкцією зі скла та металу – враження “кристалічності” досягалося за рахунок комбінації великих трикутних вікон з гострими скатами даху. Цей же самий мотив повторювався і на нижньому ярусі. В конкурсному проекті перед павільйоном передбачалося спорудження навісів подібних форм, остаточно їх не було реалізовано, а на їх місці розбито газон, де експонувалися зразки квітів, що вирощувалися на міських плантаціях. Візерунок цих квіткових бордюрів спирався на орнамент ліжників.
План павільйону наближався до шестипроменевої зірки. Через вестибюль головного входу відвідувач потрапляв у зал, яскраво освітлений вдень великими вікнами обидвох ярусів. Центр залу займали великі столи та вітрини, де були розміщені відповідні експонати. Планшети і фотографії були експоновані на стінах, стендах і т. зв. “вітряках” (стендах, що оберталися). Технічні приміщення і представницькі кімнати знаходилися зліва і справа від вестибюлю.
Спорудження павільйону мало розпочатися 1 жовтня 1928 р., однак відбулося воно з майже десятиденним запізненням. Керівником будови був з боку львівських міських влад інженер Чарнецький, а провадив її познанський будівничий Лабузнєвський. Кошт спорудження павільйону склав 175985 зл. Створенням експозиції керували Вітольд Долинський та Казімєж Жардецький.
Павільйон Львова, як і вся виставка, знаходився на території, де у 1910 р. проходила Східнонімецька виставка. Після неї залишилося кілька споруд, в тому числі т. зв. Нижньосілезька вежа – найбільша у тогочасній Німеччині водонапірна вежа (об’єм резервуару 4000 м3) проекту Ганса Пьольціга з Вроцлаву, та Павільйон машин (Haptmaschinhalle) обабіч. Місце, призначене для павільйону міста Львова, знаходилось саме між цими двома спорудами, що не могло не вплинути негативно на загальне сприйняття твору Я. Вітвіцького. Тим не менш, у тогочасній пресі він неодноразово відзначався як один з найбільш сучасних і цікавих павільйонів усієї виставки. Однак такий успіх не став визначальним для подальшої кар’єри
Я. Вітвіцького. Справою його життя стала “Пластична панорама давнього Львова”. Задля можливості працювати над нею він час від часу займався проектною і реставраційною діяльністю, обмірами пам’яток, та “Панорама” залишалася на першому місці аж до трагічної загибелі архітектора у липні 1946 р. Можливо, він підсвідомо передчував свою долю, коли на одному з креслень меблів для павільйону Львова намалював збоку скелета з лорнетом у руках…
Павло ҐРАНКІН
Автор вдячний за надані для статті матеріали п. Міхалу Вітвіцькому (Варшава)
Джерело: “Галицька брама”, 2003, квітень-травень-червень, № 4-6(100-102).
