Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького – 65 років історії

В 2016 році у Львові відзначатимуться декілька річниць та ювілеїв, пов’язаних з історією нашого міста. Свій невеличкий ювілей відзначатиме і Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького, а в народі лаконічно – Парк культури. Цього року йому виповнюється 65 років.

Після захоплення Львову радянською владою, практично одразу постало питання про відкриття у місті парку культури і відпочинку радянського взірця. Розглядалося кілька місць його розміщення та розроблялось кілька проектів його облаштування. Проте, увесь процес обірвала війна. По новому до цієї ідеї повернулись уже після її закінчення. Первинно, ще в 1949 році, парк культури та відпочинку було відкрито біля колишньої міської стрільниці. Однак, уже з 1951 року розпочалось облаштування парку в новому місці, звичному для нас тепер.

Територія поміж вулицями Стрийською та Дзержинського (Вітовського), де мав постати парк, до того була в доволі занедбаному стані. Колись тут розміщувалась цегельна разом з кар’єрами та копальнями, а на верхній терасі – цвинтар. На 1951 року від цегельні залишились одні руїни, ціле сміттєзвалище та запущений кар’єр. Усе це було доволі швидко розчищено, а цвинтар зрівняно з землею. Таким чином відкриття парку, де-факто, відбулось ще в 1951 році, хоча офіційна церемонія відкриття тільки в наступному, 1952 році.

По-правді говорячи, облаштування парку тривало впродовж 1951-1959 року. А таке його раннє відкриття були спричинено ще однією обставиною. Річ у тім, що з 1951 року і аж до 1965 року тут діяла обласна виставка здобутків народного господарства, а в народі просто – с/г виставка. Саме перше відкриття виставки 1951 року так підганяло упорядників парку до його раннього відкриття.

Первинний вигляд нового парку значно відрізнявся від теперішнього. Головний вхід розміщувався від вулиці Дзержинського (Вітовського), там де й тепер. Між ним та дорогою вулиці Дзержинського була гарно оздоблена клумба. Від входу на 800 метрів вперед тягнулася головна алея парку, яка закінчувалась другим входом до нього, дещо меншим від головного, однак теж оздобленого арками.

Неподалік від головного входу, по праву сторону від центральної алеї було споруджено театр «Дружба». Назва ця була прив’язана до скульптурної групи над входом до кінотеатру. Мало хто знає чи зауважував, що в ній відтворено людей трьох рас – по центру білий радянський комсомолець, котрий правою рукою тримається з дівчиною монголоїдної раси, а лівою – з парубком негроїдної раси. Таким чином дана скульптурна група символізувала не просто дружбу, а дружбу народів чи навіть рас. Сам же кінотеатр містив зал на 300 глядацьких місць. В 60-х роках цю кількість збільшено до 562 місць. В 90-х кінотеатр припинив своє функціонування, однак занедбана будівля і досі розміщується в парку.

По тій же стороні центральної алеї, вище від кінотеатру, розміщувався так званий Зелений театр. Оскільки театр був літнім, ти єдиної будівлі як такої не було. Уся територія було обведена ажурною огорожею, в межах котрої й містилися глядацькі місця, перед якими була зведена доволі масштабна сцена. Театр міг вмістити 1800 глядачів, а за деякими даними – до 6 тисяч. Так чи інакше, та він все одно залишався найбільшим місцем для проведення концертів, тому за часи його функціонування тут побувало чимало відомих радянських артистів. Уже в 80-ті роки Зелений театр припинив своє існування і був знесений. Тепер на цьому місці лиш клумби та невеличкі залишки фундаментів сцени.

Практично поруч з Зеленим театром, біля центральної алеї, було встановлено пам’ятник Сталіну. В 1953 році біля нього відбулось одне з найперших масових дійств в цьому парку – мітинг з нагоди смерті того ж таки Сталіна. Самому ж монументу довго простояти в цьому парку не судилося, і 1956-1957 рр. його прибрали.

Ліворуч від головної алеї, напроти пам’ятнику Сталіну, одночасно було зведено пам’ятник Леніну. Його доля, однак, була ненабагато кращою і до 60-х років його теж не стало в парку. Відомо, що біля центральної алеї в 1957 році було встановлено пам’ятник Галану, який в 60-х роках теж прибрали.

Позаду пам’ятника Леніну розміщувалися павільйони с/г виставки. Вона відбувалася з року в рік продовж 15 років. Більшість павільйонів були дерев’яними,  а тому від них не залишилось ані сліду після припинення виставок в 1965 році. На площі поміж павільйонами, ще з початку 50-х років, була облаштована літня естрада, яка існує і досі.

Дещо нижче від літньої естради було облаштовано невеличкий, наполовину дерев’яний та наполовину бетонний ресторанчик. Через свою круглу в плані форму він отримав в народі прізвисько «Барабан». Хоча цей заклад був доволі популярним в свій час, та до кінця 70-х років він припинив своє існування, а його будівля безслідно зникла.

На другу половину 50-х та першу половину 60-х років припадає подальша розбудова парку. В цей час споруджується його спортивно-розважальна частина. Однією з найперших була облаштована хокейна площадка позаду павільйонів с/г виставки. Для любителів ковзання без ключок та шайби діяли ще дві ковзанки – одна навколо «Барабану», а інша на площадці, що трохи нижче від літньої естради.

В 60-х роках розпочинає свою історію стадіон «Юність». Територія, на котрій він тепер розміщується, колись була кар’єром цегельні. На початку 60-х цю ділянку використовували для кінних виступів. Згодом тут облаштовують футбольне поле. І тільки в 1967 році з нагоди Фестивалю дружби чехословацько-радянської молоді, що мав відбуватись в цьому місці, було проведені повномасштабні впорядкування території та зведено трибуни й бігові доріжки. В 1968 році відбулось офіційне відкриття стадіону «Юність».

Приблизно в цей же час починають споруджуватись перші дитячі атракціони парку. Будучи зведеними понад 50 років тому, вони, на диво, і досі функціонують у парку, даючи можливість  уже навіть дідусям і бабусям покатати своїх внуків на атракціонах, на яких колись вони самі катались.

У 1965 році, на місці, де безпосередньо розміщувалося Стрийське кладовище, збудовано музей ПрикВО. При цьому, радянська влада навіть не спромоглась провести ексгумації останків похованих тут людей. Тому музей був, в буквальному значенні, збудований на кістках. В 1995 році приміщення музею було продано новим власникам, які планували збудувати на його місці готель. Проте, в 1999 році, в ході земляних робіт з ковшів екскаваторів почали сипатись людські кістки, що викликало нову хвилю громадського обурення. Усі роботи були припиненні і зараз дана будівля стоїть в занедбаному стані.

У 1970 році на місці верхнього входу до парку було споруджено Монумент Бойової Слави Збройних Сил УРСР, який і до сьогодні розміщується в даному місці. Оновленого вигляду в 70-х роках набув і нижній вхід до парку. Тут було споруджено діючий і до тепер фонтан «Кульбаби».

Однією з найпізніших споруд, зведених у парку, є палац молоді Романтик. Збудовано його аж у 1979 році, на місці танцювального майданчику, що звався «Комсомолка». Як і на танцмайданчику, в Романтику відбувались танцювальні вечори та різноманітні виступи. А з 80-х років книголюби облаштували тут своєрідний прообраз книжкового базарчика біля Федорова. Дане приміщення, під незмінною назвою функціонує і досі як розважальний заклад.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

1. Інтернет-портал www.lvivceter.org
2. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. — 167 с.
3. Białynia­-Chołodecki J. Cmentarz Stryjski / Józef Białynia‑Chołodecki. — Lwów, 1913. — 90 s.
4. Котлобулатова І. Львів на фотографії 1860-2006. – Львів, 2006.
5. Котлобулатова І. Львів на фотографії-2:  1860-2011. – Львів, 2011.