Шлях від ректора до єретика, як і навпаки – зовсім короткий. Папа Римський є самим Антихристом і на підтвердження цього можна навести аж цілих 11 ознак. Викладання у братській школі та навчання молоді є значно кращим і, що головне, безпечнішим заняттям, аніж, скажімо, написання полемічним праць та переслідування ідеологічними опонентами. Про ці та інші речі ми можемо дізнатись, розкривши життєпис видатного діяча Львівської братської школи, талановитого полеміста і педагога, Стефана Зизанія, який жив, викладав та працював якийсь час у Львові.
Коли у 1627 році Лаврентій Зизаній поїхав до Москви і своєю “литовською” мовою “примушував” місцеву інтелігенцію спілкуватись з ним через перекладача, а цитуванням Аврелія Августина та Єроніма наводив на слухачів жах, його брата Стефана вже не було серед живих. У 1621 році в містечку Потелич (зараз село в Жовківському районі Львівської області), Стефан Зизаній помер, залишивши після себе десятки написаних творів, цілий ряд праць, опублікованих у друкованому варіанті та багато інших пам’ятних речей. Про ці хороші (і не завжди) справи, ми зараз і спробуємо поговорити.
Стефана Івановича Зизанія абсолютно заслужено вважають одним із найбільш впливових, цікавих та оригінальних діячів української культури XVI – XVIII століть. Його справжнє прізвище Тустановський. Разом з братом Лаврентієм, вони були активними діячами та розбудовниками Львівського й Віленського братств. Зокрема, починаючи від 1586 року, Стефан Зизаній працював у Львівській братській школі і навіть якийсь час був її ректором. В цей період, через активну публічну діяльність та полемічні тексти, він зазнавав переслідувань від окремих представників шляхетського середовища та влади. Король Сигізмунд ІІІ Ваза проголосив його державним злочинцем і наказав схопити та ув’язнити.
Не завжди найкращим чином у Стефана Зизанія складались відносини і з церковними ієрархами. До прикладу, у 1595 році митрополит Михайло (Рогоза) видав грамоту про відлучення Стефана Зизанія від церкви і заборону тому займатись проповідницькою діяльністю. Цю “чорну мітку” проповіднику та педагогу вдалося “відмити” лише на Берестейському церковному соборі.
Попри складну життєву долю, Стефан Зизаній був не лише видатним педагогом і братчиком, але також і дуже плідним та талановитим літератором. У 1595 році в Вільно він видав православний “Катехізис”, а в 1596 році “Ізложеніє о вірі”. Інші його твори видавались українською та польською мовами і користувались неабиякою популярністю на територіях сучасних України та Білорусі. Тому й не дивно, що коли у 1595 році в творі “Унія, альбо виклад артикулов ку зодноченю Греков с костьолом Римским” о. Іпатій (Потій) опротестував вживання тези про папу-антихриста (“Нехай же тобі, дурню, што их слухаєш…скажут геретикову, єсли відают, имя тоє Антихристово…”), то відповідь на цей виступ написав саме Стефан Зизаній.
Наступного 1596 року, напередодні Берестейської унії, Зизаній видав польською і руською мовами текст “Казаньє святого Кирила, патріархи Ієрусалимського, о антихристі и знакох его”. Якось зовсім випадково вийшло так, що цим антихристом, за логікою автора, став папа. Автор навів у творі ознаки для впізнавання антихриста (їх Зизаній запозичив у одного кальвініста) і вони, в його інтерпретації, зійшлися саме на папі, якого можна сприймати, за логікою твору, як одного з посланців пекла.
Текст Зизанія був присвячений князю Василю-Костянтину Острозькому і до наших днів не зберігся у цілісному вигляді. Його ми знаємо за фрагментами з твору, автор якого дискутував з Зизанієм – “Plewy Stefanka Zyzaniego” Щасного Жебровського. Очевидно, що твір Зизанія варто сприймати в контексті такого явища, як полемічна література і при читанні розуміти, що його головною метою було не “відправити” папу до пекла, а відстояти власного читача.
В “Казанні …” Зизаній говорить про змагання, підступ, ненависть, боротьбу і вбивства, які будуть панувати у відносинах між церковними ієрархами. Він наводить приклад, що й між апостолами знайшовся один продажний, то чому ж дивуватись такому між ієрархами. Автор засуджує цю боротьбу між церковною владою і гостро критикує ситуацію, коли ієрархи кидають бідного і йдуть до панів та крутяться довкола них. Він повертається до прикладу того самого Юди, який від вбогого Христа пішов заради збагачення до “боговбивців жидів”. Так, на його думку, і окремі патріархи вбогих і покірних слуг Христових кидають і до великих добродіїв ідуть. Таких церковних служителів Зизаній вважав брехливими і предтечами Антихриста.
Польський король, як зазначає автор, дав привілеєм православним християнам сповідувати свій обряд, але такий “фундамент милості Христової” дуже не сподобався дияволові і тому він взявся всіляко його руйнувати. Спочатку диявол посилав злих духівників, про що йшла мова вище, а потім став підмовляти на цю війну з гармонією та порядком і простих посполитих. Разом з тим, автор наголошував, що Богу наймиліша річ – це аби “братство жило в купі” і цього не можна руйнувати. Так Стефан Зизаній виражав свою незгоду та незгоду спільноти, яку представляв, з поширенням ідеї унії.
За цей твір Стефану Зизанію також трішки пройшлися проти шерсті. Зокрема, саме після цього він зумів дізнатись, що “…з небом і землею воює, ані Богу ні людям не вибачає, святих з неба виганяє, чортів до пекла не пускає, в Христа, творця нашого, не вірить, духа Святого кляне…короля, володаря нашого, негарно на проповідях своїх згадує, Митрополита лає, латинників проклинає, Русь до бунту і незгод під’юджує”. Отакі бувають “диявольські” ігри у благочестивих людей. Пиши – і про тебе напишуть, особливо те, що тебе насправді не стосується.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Зизаній С. Казаньє святого Кирила, патріархи Ієрусалимського, о антихристє и знакох его // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/old14_16/old14_16.htm
- Стефан Зизаній [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/vidatn-storichn-postat-kultura-osv-ta-arkh-tektura/stefan-zyzaniy/
- Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нарис з історії культури до початку XVIII століття. – Львів, 2001. – С. 155.
- Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття [Електронний ресурс]. – С. 144. Режим доступу: http://history.franko.lviv.ua/PDF%20Final/Jakovenko.pdf
