Сьогодні мова під про «палацову спадщину» Волинського краю. Будемо розповідати про те, коли і де виникали на Волині палацово-паркові ансамблі, хто і як їх будував; будемо показувати фотографії чи малюнки тих споруд, відображені у творчості переважно авторів ХІХ століття.
Палац, вважаємо, є певним символом елітарної культури краю, обійстям князівських, шляхетських родин, які через архітектуру і ландшафтне планування приносили модні й актуальні ідеї мистецтва Європи.
Палаців на Волині за всю історію було приблизно півтори сотні. Історія не зберегла нам більшості з них. Нищення під час світових воєн, радянські плюндрування і спричинена цим занедбаність і байдужість зіграли свою злу роль. Будемо розповідати і про те, чого уже не побачиш на власні очі, про забуті і вцілілі комплекси.
Хоче розпочати з південного волинського містечка Вишнівець, за дослідженням історика Станіслава Малаховського-Лемпіцького, обійстя перших волинських масонів. До сьогодні немає остаточного розуміння, коли Вишнівець з’явився на карті Європи. Перша згадка походить з XIV століття як про населений пункт, який уже існував. Тоді ним володіли нащадки руських князів (в тому числі Короля Данила) з литовським корінням. Власне, вважається, що у XV столітті ті нащадки стали називати себе Вишневецькими.
Містечко економічно зросло після утворення Речі Посполитої. Воно стало важливим торговельним пунктом Південної Волині. Ідея збудувати палац виникла у віленського воєводи, великого гетьмана литовського Міхала Сервація Вишневецького. Історики пишуть, що він, удосталь намандрувавшись теренами Західної Європи, дуже вподобав французькі палаци. Загорівся ідеєю збудувати не гірший у себе вдома. А що був досить багатим, то міг собі це дозволити фінансово.
Отож, у 1720-х роках почалося будівництво шикарного палацового комплексу. Припускають, що архітектором міг бути Якуб Бланже, за проектом якого тоді будували костел кармелітів у Вишнівці, однак остаточної версії авторства поки не встановили. У 1730-х роках палац у стилі пізнього бароко уже був збудований. Поруч заклали і великий парк так званого французького стилю. Йому характерне симетричне планування, головна вісь зазвичай впиралася у центральний фасад споруди поруч. У Вишнівці сад був розпланований на терасах.
«Перша тераса мала розпланування, що нагадувало сучасний прапор Великої Британії. У центрі була кругла галявина, що відігравала роль організаційного центру тераси. В кінцівках алей побудували 2 павільйони. Першу терасу від другої відокремлювала невисока підпірна стіна. На центральній осі саду були зроблені барокові сходинки на нижню терасу. Нижня тераса мала шість партерів і фонтан. Підкреслена геометричність розпланування, повна симетрія частин створювали сад значної мистецької вартості, що належав до найкращих зразків садів бароко», – ідеться про цей парк на Вікіпедії.
Палац виявився настільки великим, що суттєво перевершив навіть найвимогливіші стандарти життя магнатів того часу. Частину кімнат стали обладнувати як музейні. Наприклад, була окрема портретна, названа «залою Корибутів» з портретами предків будівничого замку. На стінах висіло багато картин відомих художників. Влаштували «китайську залу» з китайськими творами мистецтва, дзеркальну, мисливську зали і так далі. В окремій частині комплексу приміщень помістили родинний архів, бібліотеку тощо.
Наповнення палацу було чимось справді особливим і вражало своїм розмахом. Наприклад, в інтер’єрі було вжито чимало тканин, гаптованих золотом і сріблом, червоного оксамиту, атласні елементи. Усе виконано в голубих, білих і зелених тонах. У кімнатах було чимало фарфору і вишуканих меблів. Описувати це ще можна довго. Палац став місцем частого збору місцевої шляхти і державних посадовців. Тут двічі бував король Станіслав Август Понятовський.
Після смерті останнього чоловіка роду Вишневецьких палац перейшов до Мнішеків. Вони дещо перебудовували палац у стилі класицизму. Мнішеки продовжували наповнювати палац вишуканими роботами майстрів, збагачували бібліотеку. Так, ближче до середини ХІХ століття тут налічувалося 600 одиниць лише художніх робіт, 21 тисяча томів у бібліотеці тощо. У 1848 році палац відвідав Оноре де Бальзак і назвав його малим Версалем. Також був суттєво оновлений парк. Він тепер набув рис англійського «пейзажного» стилю відомого архітектора Діонісія МакКлера. Тут росли сосни, ялини, дуби, клени, липи тощо.
В ХІХ столітті палац переходив з рук в руки, вже тоді частину творів вивезли в Росію як компенсацію боргів – таке іноді траплялося. Комплекс зазнав руйнувань у Першій світовій війні. Його відбудовою займався відомий архітектор Владислав Городецький – той самий, який запроектував будинок з химерами у Києві. Дуже постраждав палац за Другої світової. Його грабували, багато чого було втрачено назавжди, інше розійшлося по музеях і колекціях світу.
В радянський час його ремонтували. Палац зберігся, однак всередині вже не має колишньої розкоші. Залишився і парк. Це все – усього за три години рейсової їзди з Луцька – нагадує про колишню магнатську велич і міць давньої Волині.
Вишнівецький комплекс був одним із найвеличніших приватних резиденцій Речі Посполитої і, без сумніву, залишається волинським палацом номер 1.
Олександр КОТИС
Джерело: http://www.hroniky.com/
