За 14 км від кордону з Польщею видніється одне з найдавніших міст українського Прикарпаття Мостиська. Але зараз про село Рудники, яке приєднали до Мостиськ тільки в другій половині ХХ ст.
Перша згадка про Рудники належить до 1593 року. Тоді це було самостійне село з назвою Рудники Ляцькі. На початку ХІХ століття Рудники, які належали до коронних маєтків Мостиського староства, на правах спадщини перейшли у володіння шляхтича Антонія Страхоцького, який оселився тут разом зі своїми молодшими братами – майором польського війська та наполеонівським офіцером Юзефом і Романом.
Пишуть, що Антоній Страхоцький був чоловіком шанованим, бо навіть приятелював з князем Генриком Любомирським – – відомим колекціонером історичних цінностей і творів мистецтв, меценатом, а також одним із фундаторів (разом із графом Юзефом Максиміліаном Оссоліньским) всесвітньо відомого Національного інституту Оссоліньских (Оссолінеуму) у Львові та музею князів Любомирських. І що, можливо, саме високі знайомства спонукали Антонія Страхоцького взятися за будівництво палацу у романтичному стилі, який своєю баштою-ротондою нагадував оборонний замок і містив елементи готики на західному фасаді, щоб бодай хтось із високого товариства не запідозрив його у бідності.
Хоча тут виникали інакші думки. Приміром Мартін Смаржевський, який гостював у Страхоцьких, у своєму щоденнику щиро дивувався з розмаху будівництва і ніяк не міг зрозуміти, яким чином не надто багатий власник лише одного села планує роками підтримувати таку витратну споруду.
Як у скромному селі постав розкішний палац
Однак Антоній Страхоцький іде власним шляхом – у 1820-х роках він замовляє палац одному з найбільш яскравих архітекторів австрійського Львова Фридерику Бауману, який будучи уродженцем Курляндії (сучасна Латвія), більшу частину свого життя присвятив роботі у Галичині. І той проєктує палац, який і нині нагадує про романтичну епоху міста на сучасному українсько-польському прикордонні.
Оскільки невдовзі після побудови палац в скромному селі неодноразово зображали різні художники, то він таки здобув славу. Зокрема, найдавнішими та найцікавішими є дві гравюри Петра Піллера, виконані за малюнками Антонія Лянге – одного з яскравих художників Львова першої половини ХІХ ст., представника віденської школи малярства та, до певної міри, основоположника пейзажного жанру у живописі тогочасної Галичини. Зокрема, завдяки Антонію Лянге знаємо сьогодні, як виглядали чимало панських маєтків, зображення яких сприймаються як сторінки з літопису давнього шляхетського життя.
Фахівці стверджують, що архітектура романтичного стилю проявляється, насамперед, в асиметрії планів та фасадів, шпилястому завершенні домінант, масштабності та компактності самої будівлі, поєднанні кількох стилів між собою. У декоруванні часто використовували герби та змішування стилів.
Схоже спостерігається і в палаці Страхоцького, що поєднав неоренесанс та неоготику. Палац складався із західного та східного крила, з’єднаних між собою вежею. Триповерхове ліве крило було вище від правого і вирішене в неоготичному стилі. Його прикрашали масивні колони, утворюючи щось на кшталт порталу. Перед головним входом прилягли відпочити два леви, вирізьблені з пісковику, які, до речі, кудись зникли неповних 10 років тому. Під двома вікнами можна було розгледіти картуші з гербами власника палацу та його дружини. Триярусна ротонда була виконана в класицистичному стилі. Значно скромнішим було житлове праве крило палацу. Його гладкі стіни були позбавлені виразних архітектурних деталей.
Як описували у своїх дослідженнях спеціалісти кафедри архітектури та реставрації Національного університету “Львівська політехніка”, сучасний вигляд палацу Страхоцького втратив частину своєї романтичної композиції, однак і в такому усіченому вигляді вирізняється в архітектурному середовищі Мостиськ. Основну роль, як домінанта та акцент фасадної композиції, відіграє ротонда зі шпилястою вежею, оздоблена в неоренесансному стилі. Автентичні вікна та двері не збереглися, дверні отвори закладено цеглою. Автентичне завершення ротонди також було втрачене та змінене на нове. Привертає увагу і вхідна частина, що виступає на передній план, виконана у неоготичному стилі та багата на декоровані елементи. Тут присутні стрілчасті арки та колони. Збережені автентичні віконні заповнення, рідкісні за своїм виконанням і стилем. Даховий карниз також оздоблений готичними елементами. Фоном фасадної композиції сприймається частина, яка найдальше відступає від глядача й виконує радше сполучну функцію. Цю частину виконано у класичному стилі, небагатому на декор та оздоблення. Збережено зокрема автентичні вікна з обрамленням.
Варте уваги також те, що палац Страхоцького мав чудову ландшафтну територію зі своїми особливостями. Його оточував романтичний парк із просторими газонами. Крізь цей парк протікав потічок, який відділявся від річки Січної та привертав увагу місточками та альтанками, що на нині втрачені. Не збереглися і живописні композиції з дерев та кущів різних сортів, які можна побачити лише на гравюрах Б. Стенчинського (1852) та К. Ауера (1 пол. ХІХ ст.) . Втрачені сторожка та частина доріжок. Втрачені також первісні острівні композиції, що складались з різного роду рослин, чагарників, кущів та дерев, що створювало стиль недоторканої та живої природи.
Неромантичні поневіряння романтичного маєтку
По смерті Антонія Страхоцького у 1850 році маєток перейшов до його сина Еразма, який в 1870 р. продав їх графу Володимиру Борковському. Від нього маєток успадкувала донька Гелена, дружина графа Едварда Холоневського, великого церемоніймейстера Австро-Угорської імперії. Хоч Холоневські і зібрали в Рудниках розкішну бібліотеку та мистецькі колекції, сам граф майже весь час перебував у Відні, де, провадивши розгульне життя, вліз у борги, через що палац у Рудниках ще до Першої світової війни забрав Ланцутський банк.
Під час Першої світової війни у палаці був штаб одинадцятої російської армії під командуванням генерала Селіванова, яка вела облогу фортеці Перемишль. В ніч на 22-ге березня 1915 р. тут відбулися переговори представників австро-угорської та російської армій, підсумком яких стало підписання акту про капітуляцію Перемишльської фортеці. Після воєнного спустошення палац вже не відбудовували, оранжерею розібрали. Парк і газони вирубали та знищили. Було втрачено оранжерею, з даху позникали романтичні комини, а колекції живопису, порцеляни та бронзи було розграбовано. Після Другої світової війни у палац, у якому на той час вже порушили автентичні інтер’єри, переїхала школа, яку у 2021 році у зв’язку з оптимізацією зачинили.
На нині палац Страхоцького – єдиний на Мостищині сяк-так збережений палац, який дуже потребує, щоби його наповнили життям.
Галицький геній з Рудників Ян Щепаник
13 червня 1872 року у Рудниках – теперішньому передмісті Мостиськ – народився майбутній видатний винахідник і хімік Ян Щепаник, якого заслужено називали “галицьким генієм”. Здобувши педагогічну освіту, став учителем фізики, що мав оригінальний метод ведення уроків : дуже часто проводив наукові експерименти.
Першим значним досягненням Яна Щепаника стала система автоматичного ткацтва. Зокрема завдяки спеціальним картам із перфорацією гобелен із кольоровим малюнком можна було виткати за кілька годин – раніше цей процес займав кілька днів або й тижнів. Автоматичний ткацький верстат забезпечував настільки добру технологію, що імператор Австро-Угорщини у нагороду за визначні досягнення звільнив винахідника від військової служби.
У 25 років (у 1897 році) Ян Щепаник запатентував — спершу у Великобританії, а згодом у Сполучених Штатах — свій новий винахід: телектроскоп – свого роду попередник кольорового телевізора, який передавав на відстані кольорове зображення і звук. Можливості телектроскопа презентували у Відні, й він став світовою сенсацією, хоча винахід комерційно застосувати не змогли, оскільки телемовлення ще не існувало. Цікаво, що після винайдення телектроскопа до Відня – спеціально зустрітися із винахідником – приїхав письменник Марк Твен, який на той час вже був справжньою знаменитістю.
Наприкінці XIX – початку XX сторіччя Європу та Північну Америку охопила “мода” на політичні замахи. Відтак постала потреба винайдення обладунків, що могли захистити основні життєві органи, водночас зберігаючи вигляд звичайного урочистого вбрання.
Перший патент на винайдення особливої структури тканини для “бронежилетів” отримав 1896 року уродженець Тернопільщини Казімєж Жеґлєнь. Але його технологія передбачала ручне виробництво. У цій сфері попрацював і Ян Щепаник, суттєво вдосконаливши і автоматизувавши цю технологію, та вплівши у шовкову тканину тонкі сталеві пластини. Незабаром винахідники посварилися, а оскільки Жеґлєнь виїхав у Сполучені Штати, Щепаник, перебуваючи у Європі, прославився на весь Старий Світ як винахідник бронежилета.
Варте уваги, що ця технологія врятувала життя королю Іспанії Альфонсу ХІІ, який нагородив Щепаника найвищою іспанською відзнакою із тих, що могли вручатися іноземцям – орденом королеви Ізабели Католички. А від запропонованого російським царем Миколою II ордену святої Анни (“Анни на шию”) австро-угорський підданий Ян Щепаник з політичних міркувань відмовився, прийнявши натомість у подарунок золотий годинник з діамантами.
Загалом Щепаник є автором сотень патентів і більше 50 винаходів, частина з яких – в царині кінозйомки, телебачення і фотографії – використовуються і донині. За твердженням сучасних дослідників, багато робіт Щепанека скопійовані й використовуються під іншими назвами до теперішнього часу.
Ярина КОВАЛЬ
Джерело: Еспресо.Захід
