21 жовтня 2019 р. виповнилося 72 роки Операції «Запад» – наймасовішої депортації, здійсненої радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців. Протягом доби було вивезено близько 78 тисяч українців до Казахстану та віддалених районів Сибіру.
Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.
Основними організаторами і виконавцями депортації стали МГБ та МВД УРСР. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра МВД М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад МГБ – 6 859 осіб, збройні сили (солдати внутрішніх військ МГБ і корпус охорони МГБ, особовий склад МВД і прикордонних військ, «стрибки») – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.
Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.
Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів МГБ довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року.
У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.
У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.
Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено.
Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників…» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років. Сотні виселених літніх людей і дітей померло під час транспортування на північ СРСР. Під час довгої дороги на схід 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, 515 з них схопили конвоїри.
Серед виселених було чимало вдів і сиріт, чоловіки і батьки яких загинули в роки боротьби з тоталітарним режимом. До практики репресій проти них сталінське керівництво вдавалося ще під час «Великого терору» 1937–1938 рр., а також у 1939–1941 рр. під час «радянізації» Західної України. Після війни принцип колективної відповідальності вкотре був апробований на рідних загиблих вояків УПА та членів ОУН. Його мета – докорінно винищити всю родину, хоча б один із членів якої брав участь у збройному опорі радянській владі.
З іншого боку, як стверджує історик Олег Бажан, операцією «Запад» спецслужби прагнули вирішити одночасно кілька завдань. 10 лютого 1947 року в Західній Україні були вибори до Верховної Ради СРСР, які викликали народний протест: багато людей просто не хотіли йти на виборчі дільниці, що руйнувало картину масової підтримки радянської влади. А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад, після яких у 1948-му мали відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому влада вирішила вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу. До того ж, 10 вересня 1947 року вийшла секретна постанова Ради міністрів СРСР про забезпечення вугільної промисловості СРСР робочою силою, де, зокрема, є пропозиція направляти людей з сільської місцевості на вугільні шахти Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Тюменської, Челябінської, Читинської областей. «Виходить, що потреби ГУЛАГу збіглися в той момент з інтересами республіканської влади. Потрібно було піднімати економіку країни і одночасно можна було розправитися з УПА. Тому був запущений цинічний механізм», – зазначає Олег Бажан.
Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців, організованих комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином, співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованої польською комуністичною владою.
Це – не єдина депортація, здійснена в Західній Україні, але наймасовіша. Усього в 40-х і на початку 50-х років із Західної України насильно вивезли 203 тисячі осіб. Більшість із них опинилася в Казахстані.
Джерело: Інститут Національної Пам’яті
