Сьогодні хочемо познайомити читачів із статтею української письменниці, поетеси, перекладачки, культурно-освітньої діячки та активної організаторки жіночого руху в Галичині – Ольги Дучимінської про Ольгу Кульчицьку.
Нагадаємо, що Ольга Кульчицька – українська громадська діячка, майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, килимарка. Стояла біля витоків відродження килимарства на західноукраїнських теренах, була однією з фундаторів фахової школи для дівчат у Перемишлі, та засновницею першої килимарської робітні. Сестра мисткині Ольги Кульчицької.
Стаття була опублікована у літературно-мистецькому щомісячнику “Наші дні” (№4 від 01.03.1942 р.). Мову тексту подаємо оригінальною.
ОЛЬГА КУЛЬЧИЦЬКА
Не тільки в мистецтві, але й у ширших колах українського культурного громадянства добре відомі в останніх десятках років імена Олени і Ольги Кульчицьких: пари чулих сестер, що ідеально себе доповнювали в творчості. Така непересічна гармонія, завершена спільною творчою співпрацею буває інколи в подружжях.
Два роки тому померла у Львові одна з них – Ольга. Громадянство в краю не могло тоді її пом’янути, тому тепер, в другу річницю смерти принесім добре слово, щирий спомин, мов китицю, на її скромну могилу.
Званням Ольга була фаховою вчителькою ручних робіт, а воднораз ентузіястичним популяризатором декоративного мистецтва та в великій мірі інспіраторкою своєї сестри.
Сестри Кульчицькі походили з урядничого середовища. Їх тихий дім належав до найкультурніших в Галичині. Без сумніву, найсильніший вплив на сестер мав батько, людина з нахилами до філософії і мистецтва. Одначе не без впливу осталась і мати та ціла родина Стебельських (відомих науковців), з якої вони походили.
З дитинства впоєний подив для краси життя і природи стає провідним мотивом у житті сестер. Воно проминуло їм на пізнаванні мистецтва і на службі йому. Радісна та щира праця над своїм духовим і технічним вишколенням, доповнена студійними подорожами по Европі, остаточно подружила сестер. Перейняті спільними ідеалами, в одному темпі вдаряли їх повні ентузіязму серця. Як пара добрих товаришів, плече об плече, пішли обі життям.
Двадцять років учителювала Ольга Кульчицька в Дівочому Інституті в Перемишлі. Вчила ручних робіт. Своє завдання брала дуже поважно, розуміючи вплив свого предмету на виховання, на піднесення естетичного рівня життя, на розуміння краси серед громадянства.
Протягом 20 років учили її роботящі руки майстерно випаровувати з буденного матеріалу безліч доцільних і корисних, та завжди естетичних речей. Починаючи з шиття, обрібки дерева та металю, а кінчаючи на виконуванні справді мистецьких оздоб, багато практичного знання передала вона цілим кадрам своїх учениць. Та напевно ще більшою її заслугою було це свідоме і вміле ведення довіреного їй молодого жіночого покоління до того, щоб воно розуміло і бажало піднести культурний рівень життя. Вона добре знала, що тільки нова, перевихована жінка, може створити нову культурнішу родину, новий, досконаліший народ. Завдяки цій гарячій вірі у високе завдання свого предмету, вдалась їй трудна штука здіймати полуду зі сотень молодих очей, вчити їх розрізняти красу і гармонію від дешевого наслідування та розпалювати в молодих серцях любов для всього правдивого і гарного. В добі небувалого поширення імітації й тандити це завдання було нелегке і зокрема важливе.
Крім власного розуміння і ентузіязму багато поміг Кульчицькій її здоровий патріотизм. Вона належала до Народу не тільки своїм переконанням, але і глибоким відчуттям національного мистецтва. Непопулярні в той час студії над народною творчістю, яким Ольга віддавалася залюбки ціле життя, дали їй змогу зацікавити своїх учениць його значенням, красою і стосуванням його в практичному житті.
Вчительська праця Ольги Кульчицької – це тільки одна сторінка її життя. Кульчицька, як дослідник народного мистецтва, це одна з поважніших фахових сил своєї доби. Її збірки та студії в тому напрямі не мали аматорського ані навіть доповнюючого характеру. Вони були без сумніву поставлені, як самоціль, були випливом її національного світогляду й основою її мистецької творчости. Підготована до цієї праці студіями над народним мистецтвом інших країн, що їх мала нагоду оглядати в часі численних своїх подорожей по Европі, простудіювала докладно майже цілу Галичину. Була одним з перших ініціяторів показів народної ноші. Це було зокрема великою заслугою в Перемишлі і околиці, де народна ноша чи не найшвидше почала деформуватися й зникати. Ольга Кульчицька була теж авторкою багатьох проєктів стилізованого народного одягу, застосованого до міських вимог і матеріялів.
Здається, нема нікого серед українського громадянства, хто б не бачив, а принаймні не чув про славні килими сестер Кульчицьких. Побудовані на народних мотивах, мистецьки стилізовані та виконані, здобули своє ім’я навіть серед чужинців. Тут більше, як денебудь, проявилося основне знання народної творчости, бо зразком до них послужило не тільки сучасне килимарство Галичини, але й пилом забуття припале колись славнозвісне килимкарське мистецтво східних українських областей. Хоч проєкти килимів в більшості виконувала Олена, та все ж не меншим знавцем їх та дорадницею сестри в цьому ділі була Ольга. Технічна ділянка була цілковито в її руках. Вона громадила матеріали до проєктів, безконечно студіювала й провіряла їх, досконало опановувала всі технічні тайни килимарства. Придбала собі навіть килимарський станок і власноручно ткала. Перша в Галичині почала виплітати килими-гоблени гребінковою технікою давнього килимарства України. Її мрією було двигнути з упадку й завернути до давньої світлої традиції це надзвичайно цінне, а занедбане народне мистецтво килимарства. Кожна нитка в прекрасних килимах Кульчицьких протягнута її ніжною рукою, натхнена її ентузіазмом. На жаль, навіть ентузіязм не завжди вистачає, коли нема прихильних зовнішніх умовин. Килимарня Кульчицьких складалася завжди тільки з одного станка і одної ткалі. Для вбогого галицького громадянства килим, та ще й мистецький килим, не завжди був доступний. У декого знову може не бракло б гроша, зате не вистачало розуміння. Воєнна хуртовина багато затруднила, так, що Ольга Кульчицька не дочекала сповнення своєї гарячої мрії – повного розквіту і віднови нашого килимарства. Та без сумніву, вона надзвичайно багато для цього зробила.
Ольга Кульчицька це індивідуалістка і самітниця, якій особисто вистачало товариства сестри. Коли зустрічаємо її протягом цілої низки років при громадській праці, то це тільки заслуга її свідомого патріотизму. Може воно здаватися трафаретом, коли скажемо, що основою її запалу до праці був патріотизм. Але так воно справді було.
Зі шляхетною довірливістю вічно молодої душі вона свято вірила патріотичним гаслам, які для неодного були тільки фразою. Напрочуд сучасно розуміла, що вартість не тільки сірої, але й творчої одиниці залежить від її живого зв’язку з народом. Вона належить до перших основниць і виділових Союзу Українок в Перемишлі і хоч далека способом життя і праці від народних мас, не лише як дослідник мистецтва, але як свідома громадянка, повна вродженої пошани для працюючих, їздить на села з порадами й рефератами. Треба пам’ятати, що в час її молодости, такі виїзди не були такою звичайною і зрозумілою річчю як сьогодні, та що Ольга Кульчицька, керуючись своїм відчуттям потреб, вибирала часто далекі, а може й не цікаві їй особисто теми, до яких мусіла солідно готуватися.
Опікувалася доростом, вела курси крою, шиття, грамотности між міщанками і домашніми помічницями.
Всі більші національні свята й концерти Перемищини довгі роки не обходилися без її співучасти, головно мистецько-декоративного проводу.
Підчас світової війни у Відні не бракувало її при актуальних тоді харитативних акціях.
Окрема, приватна, але, без сумніву, громадянського значення сторінка життя Ольги Кульчицької – це її співжиття та співпраця з сестрою. Хто цінить як мистця Олену Кульчицьку, не може перечити її музи Ольги. Не тільки дякуючи спільним зацікавленням, але й доцінюючи талант сестри, помагала їй збиранням матеріялів, підшукуванням мотивів та щирим зацікавленням її працею. Видержливіша по вдачі, вносила у працю віру й оптимізм в хвилинах сумнівів своєї сестри, які навідують кожного мистця. І треба подивляти, як не затрачуючи власної індивідуальности зуміла ціле своє життя з’єднати з життям сестри. Хоч життєво незалежна, охоче перебирає на себе усі дрібні турботи буденного життя. Одиноку прикрість, здається, завдала їй, коли покинула її назавжди. Вмирала підкошена тяжкою недугою, але до кінця погідна, повна любови до світу, та віри в людей і життя.
О. ДУЧИМІНСЬКА
