11 січня минуло 120 років з дня народження Олени Вітер, настоятельки греко-католицького монастиря, та одної з перших українок, що отримала звання «Праведник народів світу».
Олена народилася в селі Миклашів на Львівщині в родині гімназійних викладачів. До 13-и років дівчинка з сім’єю мешкала в Австрії, а в 1918 році батьки повернулися до Львова.
Отримавши добру базову освіту в гімназії, в 1921 році Олена стає студенткою медичного інституту.
Наступного ж року залишає навчання та подається в монастир. У 1924-му в жіночому монастирі студитського уставу в Якторові було організовано відділення товариства «Рідна школа». В ньому Олена Вітер (сестра Йосифа) отримала посаду «магістри новіціатів», тобто наставниці для нових послушників, займалася просвітницькою діяльністю. Зокрема у селах Золочівщини організовувала бібліотеки, дитячі садки та сиротинці, медичні й господарські курси, хори, драматичні гуртки. У 1932 році сестра Йосифа стала ігуменею Якторівського жіночого монастиря. Її підтримував глава греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький.
Олена Вітер
В 1939-му СРСР та нацистська Німеччина розв’язали Другу світову війну. Червона армія й Вермахт взаємодіяли в боях проти польських військ. Відповідно до демаркаційної лінії союзники обопільно поступалися окупованими територіями. Західноукраїнські землі опинилися під радянською владою.
«В 1939 році, – згадувала Олена Вітер, – наш монастир був розгромлений Червоною армією… Радянські вояки, ввійшовши в монастир, скидали ікони, знущалися над святинями».
Олена Вітер вимушена була повернутися до Львова. Колишня ігуменя влаштувалася секретаркою у відомого львівського лікаря та громадського діяча Мар’яна Панчишина. На цю роботу її порекомендував митрополит Шептицький. Перебуваючи на посаді, Олена Вітер продовжувала підтримувати зв’язки з ОУН, таємно займалася організацією нелегального переходу кордону підпільниками.
11 червня 1940 року чекісти прийшли по Олену Вітер. Жінка опинилася в ув’язненні на вулиці Лонцького. Ігуменю постійно допитували та катували. Після 22 червня 1941-го врятувалася з ув’язнення втечею.
Згодом у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін, Адам Ротфельд та ін. Ігуменя й монахині монастиря не лише доглядали й опікувалися дітьми, а й навчали християнських молитов і звичаїв, щоб вони не вирізнялися від інших вихованців сиротинця. Діти вижили та зі вдячністю згадували ігуменю Йосифу, згодом сприяли присудженню їй почесного звання.
Олена Вітер на засланні
12 жовтня 1945-го сестру Йосифу арештували органи НКДБ, засудили на 20 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав. Вона пройшла концтабори Східного Сибіру та Мордовської АРСР. 29 березня 1956 року Олена Вітер змогла вийти на волю, їй заборонили селитися у Львові, до самої смерті проживала у місті Скалат Тернопільської області, де створила підпільний монастир сестер студиток.
19 лютого 1976 року Яд Вашем присудив Олені Вітер почесне звання «Праведник народів світу». Вона була однією з перших українок, удостоєних цього почесного звання.
Олена Вітер, сестра Йосифа, померла 15 листопада 1988 року, не доживши менш як рік до виходу греко-католицької церкви з підпілля.
