Вчора, 15 вересня 2022 року, виповнилося 145 років від дня народження Олени Кульчицької – видатного українського графіка, живописця, майстра декоративно-ужиткового мистецтва, педагога, професора, Народного художника України, Лауреата Шевченківської премії.
І вчора в статті “Олена Кульчицька та її творчість до Першої світової війни” ви дізналися про творчий доробок мисткині в часі до Першої світової війни. Нині продовжуємо.
У міжвоєнне двадцятиріччя (1919-1939) Олена Кульчицька – незаперечний авторитет в українській графіці. Її твори експонувалися на престижних міжнародних виставках, а саме в Берліні, Брюсселі, Варшаві, Відні, Празі, Римі, Торонто, Гельсінкі, Чикаго. Тоді вона багато працювала у техніках лінориту та ксилографії, створюючи щораз нові суспільно значимі цикли, в яких демонструвала творчу зрілість у розумінні завдань сучасної графіки, а також реалізувала мистецьку програму повернення до пластичних засад давньої української гравюри.
Художниця вважала графіку важливим чинником популяризації національно-патріотичних, просвітницьких ідей у галицькому суспільстві. Цю визначальну рису її праці зауважила Л. Федорович-Малицька, авторка вступної статті до каталогу персональної виставки творів, яку організувала у Львові 1943 року «Спілка праці українських образотворчих мистців». Л. Федорович-Малицька зазначила, «що тематика цих дереворитів була суто національна. Тим способом артистка вже тоді йшла послідовно тією дорогою, яку, по різних манівцях серед чужинних модернізмів, сьогодні вважають за єдино правильний шлях мистецького виховання загалу та до високоякісного національного мистецтва».
У гравюрах того часу появилися нові, сповнені титанічної сили, герої, запозичені з української та античної міфології або біблійної історії. Це юний воїн, який захищає дохристиянські язичні святині рідного народу, що свідчать про давню його історію («В обороні богів», 1924), Самсон, що гине, знищуючи ворогів свого народу («Самсон», 1928), образ сучасника, який прагне волі для свого народу («За рідний край», 1916), це людина, що зробила свій вибір, долаючи опір стихії («Проти бурі», 1926). Тема вольового спротиву насильству набула героїчного звучання, морально-етична проблематика визначила спрямування її графіки того періоду. Античні герої та біблійні постаті (Прометей, Тезей, Ніоба, Ікар, Харон, Самсон, Гедеон, Йона, Каїн) набувають в її інтерпретації символічного звучання. У низці гравюр вона відтворила шанованих в українському народі святих – Ольгу, Володимира, Антонія та Теодозія Печерських, Бориса і Гліба, Йосафата, архистратига Михаїла, св. Юрія Змієборця, супроводжуючи їх зображення написами, що уособлювали релігійні вірування та популяризували національно-патріотичні ідеї серед різних верств галицького суспільства.
Художниця показала величезні можливості штриха, розгорнула палітру різноманітного штрихування як в офорті, так і в чорно-білій ліногравюрі та деревориті. У новій творчій манері, зорієнтованій на засвоєння пластичних засад давньої гравюри, виконані графічні аркуші міжвоєнного двадцятиліття. Виражальні засоби у її творах продиктовані не лише особливостями різних графічних технік у розкритті художнього образу, а й постійним експериментуванням, пошуком нових естетичних та пластичних рішень, які зумовлені ідеєю та темою твору. У пластичній мові художниці того часу домінують лінія, контур, штрих, світлотінь, пляма, а в образній – символізм та реалізм, зокрема у гравюрах на історичну та суспільну тематику, сценах із народного життя, етнографічних зарисовках.
Майстерне володіння класичним штрихом простежується у роботах, які належали до циклу «Легенди гір і лісів» (1936) та серії творів за мотивами біблійних сюжетів – «Йона», «Христос на морі», «Врятований», «Христос і грішниця», «Христос Виноградна Лоза» (усі – 1938), створених напередодні Другої світової війни. О. Кульчицька привносить в естампну графіку нові теми – тему праці, боротьби добра зі злом, теми, що порушують екзистенційну проблематику людського буття, а також теми, притаманні західноєвропейському мистецтву модерну: тема маски у ліногравюрі («Маски», 1936), крихкість людського буття («Футбол», 1930-ті рр.), важкий шлях людини до свободи («Проти бурі», 1928, «До свободи», 1931). У цих роботах художниця тяжіє до символізму.
Популяризуючи мистецтво графіки серед різних верств українського суспільства, художниця влаштовувала пересувні виставки своїх робіт та лекції з історії гравюри у повітових містечках – у Коломиї, Станіславові, Стрию, Перемишлі. Визначальним для творчого кредо Олени Кульчицької були: розуміння українського мистецтва як органічної частини європейського, невпинний пошук нових пластичних засобів самовираження та глибинне усвідомлення важливості загальнолюдських цінностей, що проявилося в гуманістичному пафосі її творчості та ідеї служіння рідному народові.
Найвищим виявом громадянської позиції художниці є її заповіт, складений 29 серпня 1957 року, згідно з яким увесь свій мистецький доробок вона передала в дар українському народові в особі Львівського державного музею українського мистецтва (нині Національний музей у Львові імені А. Шептицького).
Любов КОСТЬ
завідувачка Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Використана література:
- Волошин Л. Олена Кульчицька – майстер українського офорту / Любов Волошин. Образотворче мистецво. Київ, 1992. Ч.6. С. 23–26.
- Голубець М. Проблеми сучасного мистецтва: (Відчит на VIII Виставі АНУМ дня 29. IX. ц. р.) / Микола Голубець. Новий час. 1936. 2-4, 7, 8, 10-12, 14 груд.
- Каталог мистецької виставки мистця Олени Кульчицької / вступ. ст. Л. Федорович-Малицької. Львів: УЦКСПУОМ, 1943. 33 с.
- Кіс-Федорук О. Графіка О. Кульчицької / Олена Кіс-Федорук. Арт-клас. 2007. №3-4. С.18–20.
- Лагутенко О. Нариси з історії української графіки ХХ століття. Київ: Грані-Т, 2007. 168 с.
- Сусак В. Графіка О Кульчицької у збірці Ярослави Музики / Вікторія Сусак. Народознавчі зошити. Львів, 2001. №1. С. 118–127.
