У вересні 1914 року в ході Першої світової війни москалі зайняли більшу частину Галичини та всю Буковину. Під окупацією також опинився і Львів, де зайшлі запровадили жорсткий режим і нові правила, щоби надати місту російський характер. Окупаційний режим Львова тривав до 22 червня 1915 року – коли російські війська покинули місто.
Що відбувалося з українцями у Львові в цей період можна прочитати зокрема у часописі «Свобода» (ч. 17 за 1915 р.) — політичному, просвітньому і господарському тижневику, що виходив у Львові 1897—1918 рр., у 1915 році у Відні, 1919 – у Станіславові, з 1922 р. до 1939 р. знову у Львові.
Текст публікації під загальною назвою “Вісти зі Львова” подаємо оригінальним.
Вісти зі Львова.
Редакция «Свободи» одержала в послїдних днях від одного Українця, якому дорогою на Румунію вдало ся втечи зі Львова вже в другій половині мая, коли вже Москалї зачали зі Львова втїкати. Наш інформатор перебув довгий час у Львові і що бачив на власні очи – се передає в своїм оповіданю, яке низше наводимо.
Арештованє Українцїв.
Жертвою московського наїзду на східну Галичину упали передовсім Українцї, яких Москалї зачали перших арештувати. Зразу – до січня сего року – арештували тільки виїмково (пр. нотарияльного кандидата Мочульського і директора книгарнї тов. ім. Шевченка Дермаля), аж коли при помочи оставших у Львові москвофілів перевели точний спис всїх інтелїґентних Українцїв, які лишили ся у Львові, зачали арештувати масово. Арештованя розпочали ся з кінцем січня, найбільше однак арештовано в лютім с.р. В тїм часї заарештовано: д-ра В. Охримовича і л-ра С. Федака (директори «Днїстра»), директора Народної Торговлї М. Заячківського, директора Краєвого Союза Кредитового Костя Паньковського, ректора духовного семинаря о. д-ра Боцяна, редактора «Нового Слова» М. Курцебу, редактора видавництв «Просьвіти» Ю. Балицького, заступницю голови Українського Товариства педаґоґічного Константину Малицьку, урядника Земельного Банку Гіпотечного П.Стафіняка, урядника Товариства урядників і сьвящеників П. Войнаровського, директора Українського Национального Музею д-ра Сьвєнціцького, катедраляних сотрудників о.д-ра Горникевича і о. д-ра Соболя. Капеляна митрополита о. Демчука, завідателя в Юрі брата Ґроцького, судового радника Шеховича, академікив Недїлку (старшого) і Партиву і богато иньших.
Арештованих держали около два місяцї в вязници, де поводили ся з ними в дуже нелюдський спосіб. Відтак деяких випустили на волю (найдовше сидїв д-р В. Охримович – але і його вкінци пустили), віддаючи їх одначе під надзір полїциї. Досі в львівській вязници сидять редактори М. Курцеба і Ю. Балицький, Константина Малицька, о. д-р Горникевич, о. д-р Соболь, брат Ґроцький і академик Недїлка. Поведене властий з арештованими Українцями є справдї страшне – особливо коли Москалям стало «горячо» у Львові.
На три дни перед приїздом царя до Львова полїция арештувала всїх сьвідомійших Українцїв без виїмки (навіть жінки) і випустила їх на волю доперва тодї, коли цар виїхав з Галичини. Так отже нї один з львівських Українцїв не мав «щастя» оглядати московського царя.
Москалї, не чуючи вже твердого ґрунту під ногами, забирають ся зі Львова – але забирають і Українцїв, яких держали в тюрмі, або яких заарештували в послїдній хвилї.
Затовкли на смерть.
Як Москалї поводять ся з арештованими Українцями, є доказом, що арештованого українського студента унїверситету Партику московські полїцийні урядники підчас переслуханя били доти, аж сконав під їх руками. Так само збили редактора «Нового Слова» Миколу Курцебу, якого підчас переслуханя бив по лици аж до крови нїхто инший як «ґаспадін палковнік». 3i знущаня занедужав смертельно урядник Земельного Банку Гіпотечного Павло Стафіняк, а один з арештованих Українцїв в наслїдок мук збожеволїв в тюрмі і його мусїли відставити на Кульпарків. Взагалї Українцїв у Львові — а так caмo i по краю — винято з під права i з ними московська сволоч на спілку з москвофілами поводить ся гірше дикунів, уважаючи їх всїх за непримиримих ворогів Росиї.
Митрополит Шептицький
жиє дальше в неволи в Курську, в Росиї. Разом з ним виїхав брат Ґроцький і пробував з ним довший час, але опісля Москалї його усунули і позволили вернути до Львова, де однак його сейчас по приїздї арештували і держать доси в тюрмі та мають вивезти (може вже в послїдних днях і вивезли) в Сибір. Митрополит жиє тепер під дуже строгим доглядом, не вільно йому писати листів, а коли раз написав до кількох львівських сьвящеників, то їх сейчас арештовано. Всї Українцї в Галичинї і то не тільки інтелїґенти але і селяни – жалують ся дуже, що правительственні чинники не спонукали митрополита Шептицького до виїзду зі Львова.
Зрабованє митрополитальної палати і українських інституций.
Москалї обрабували цїлковито митрополитальну палату при площи Юра. Вивезли всї меблї, образи, а чого не могли забрати, се понищили. Коли зрабоване в митрополита добро вивозили на зелїзничий дворець, полїция приказала всїм мешканцям на площи Юра і кількох сусїдних улиць позамикати вікна і нїхто з мешканцїв тих домів не сьмів показувати ся в вікнї під загрозою великої кари. Видко, самі наче стидали ся рабунку в білий день. Кромі меблїв, образів, книжок і т. д. зрабували всї дорогоцїнности митрополита і його приватну переписку.
Обрабовано також фундований митрополитом Український Национальний Музей. Вивезено до Росиї всї старі рукописи, рідкі старі книги і рідкі старинні церковні річи. Так само обрабовано з рідких і цїнних рукописий, книжок і річий музей і біблїотеку Наукового Товариства імени Шевченка та музей і біблїотеку тов. «Просьвіти». Обрабовані з цїнних річий музей і біблїотеки замкнено і опечатано, щоби навіть з останків не міг нїхто користати.
Далі буде…
