о. Богдан Репетило: проповідник, капелан, катакомбний душпастир

П´ятдесят  років  тому  перестало  битися  серце  одного  з  подвижників  катакомбної  УГКЦ.  Отець  Богдан  Репетило,  чернець  Згромадження  Найсвятішого  Ізбавителя,  прожив  недовге,  але  достойне  життя.  Сповняти  пастирський  обов´язок  йому  випало  у  дуже  складний,  трагічний  для  Церкви  та  краю  час,  в  епоху  кривавих  воєнних  змагань  і  нерівної  боротьби  між  правдолюбцями  й  прислужниками  батька  брехні.  Через  вірність  обітницям  та  Вселенській  Церкві  мужнього  священика  очікували   концтабори  і  постійні  намагання  розчавити  морально  збоку  державно-атеїстичного  Левіафану. 

Тим,  що  перемога  Зла   не  стала  тотальною,  завдячуємо  героїчному  свідченню  людей  на  кшталт  отця  Богдана  Репетила.

Народився  майбутній  священнослужитель  10  вересня  1913 р.  в  селі  Конюшки-Королівські,  Рудківського  повіту  Королівства  Галичини  і  Володимирії  (тепер – Самбірський  район  Львівської  області),  у  сім´ї  звичайних  трударів  Івана  та  Катерини.  Дядьком  Богдана  по  материнській  лінії  був  владика  Григорій  Лакота  (1883 – 1950),  єпископ-помічник  Перемишльський,  зачислений  згодом  до  лику  блаженних  Католицької  Церкви.

Закінчивши  початкову  школу  в  рідному  селі,  хлопець  вступив  до  малої  семінарії  (ювенату)  при  монастирі  Матері  Божої  Неустанної  Помочі  у  Збоїськах  північніше  Львова.  Наука  під  опікою  монахів  Чину  Найсвятішого  Ізбавителя  (редемптористів),  котрі  прибули  до  Галичини  на  запрошення  митрополита  Андрея  Шептицького  (1865 – 1944)  ще  перед  Першою  світовою  війною,  спонукала  юнака  зробити  визначальний  вибір  свого  життя.  18  серпня  1933 р.  19-річний  Богдан  Репетило  розпочав  новіціат  у  згромадженні,  відомому  насамперед  своєю  активною  місіонерською  працею.  Рік  по  тому,  19  серпня  1934-го  прийняв  перші  обіти.  Семінарійне  навчання  майбутнього  душпастиря  проходило  в  обителі  св.  Альфонса,  розташованій  у  при-львівському  селі  Голоско  Велике.

18  травня  1937 р.  митрополит  Андрей  Шептицький  власним  коштом  придбав  будівлю  колишнього  монастиря  сестер-василіянок  із  церквою  Непорочного  Зачаття  Пресвятої  Богородиці  на  вулиці  Зибликевича,  30  (нині – Франка,  56)  у  Львові.  То  був  дарунок  владики  Згромадженню  редемптористів.  13  листопада  1938  р.  монастир  св.  Климентія  або  провінційний  дім  (осідок  уряду)  Чину  на  українській  землі,  урочисто  посвятив  митрополит  Андрей  у  співслужінні  з  Кир  Миколаєм  Чарнецьким  (1884 – 1959),  апостольським  візитатором  католиків  східного  обряду  Волині  й  Полісся,  першим  українським  єпископом-редемптористом,  та  генеральним  консультором отцем  Йосифом  Схрейверсом  (1876 – 1945) – фламандцем,  який  два  десятки  років  очолював  Львівську  віце-провінцію  Чину  Найсвятішого  Ізбавителя.  Саме  під  склепінням  храму  Непорочного  Зачаття  2  серпня  1939  р.  Богдан  Репетило  отримав  священичі  свячення  з  рук  владики  Миколая  Чарнецького.  Разом  із  ним  рукоположено  також  Володимира  Арвая  (1914 – 1980),  Івана  Нагірного  (1914 – 1941),   Андрія  Івашкевича  (1913 – ?)  та  Володимира  Багнюка  (1914 – після  1947).

Служіння  молодого  священника  розпочалося  у  монастирі  св.  Йосифа  в  Станиславові.   Втім  незабаром  отець-протоігумен  Йосиф  де  Вохт  (1881 – 1956),  також  фламандець,  перевів  його  назад  до  львівської  обителі,  призначивши  економом.  До  закриття  провінційного  дому  20  березня  1946  року  ієромонах  Богдан  зажив  слави   «золотоустого»  проповідника.   Послухати  його,  а  також  інших  священиків,  що  служили  при  львівському  храмі – згадуваних  отців  де  Вохта,  Багнюка,  Нагірного,  також  Володимира  Стернюка  (1907 – 1997),  Симеона  Гнатишина  (1912 – 1950),  Дмитра  Леб´яка  (1913 – 1974),  Павла  Маїка  (1919 – 1980) – до  невеликої  церковці  приходили  маси  людей.  Професор  Богдан  Ковалів,  дійсний  член  НТШ,  який  в  юнацькі  роки  відвідував  церкву  на  вулиці  Франка,  добре  запам´ятав  проповіді  отців-редемптористів,  їхні  «гіперемовані  обличчя  та  очі,  спрямовані  у  небо».

В  роках  німецької  окупації  Львова  (1941 – 1944)  гітлерівська  влада  влаштувала  на  території  Цитаделі – фортифікаційного  комплексу,  збудованого  протягом  1850 – 1856 рр.  на  т. зв.  «горі  Шембека»  (Галицький  район) – табір  для  військовополонених,  відомий  як  «Stalag – 328».  Там  в  нелюдських  умовах  утримувалися  здебільшого  полонені  червоноармійці,  також  французи,  бельгійці  та  італійці.  Долею  нещасних  перейнявся  митрополит  Андрей  Шептицький.  Дізнавшись,  що  в´язні  потребують  священиків,  праведний  владика  звернувся  із  відповідним  проханням  до  настоятелів  чернечих  згромаджень.  В  таборі  лютував  тиф,  просити  одружених  священиків  означало  поставити  під  загрозу  життя  їхніх  близьких.  Монахи  надавалися  для  такої  місії  краще.  Коли  отець  де  Вохт  переказав  братії  слова  митрополита,  зголосилися  троє – Іван  Нагірний,  Богдан  Репетило  та  Юрій  Потерейко  (1914 – 1993).

Молоді  отці  взялися  відвідувати  ув´язнених  за  колючим  дротом  «Шталаґу»,  потішати  й  розраджувати,  допомагати  потребуючим  різних  національностей  та  віросповідань.  Служили  без  огляду  на  небезпеку  для  власного  життя.  Зараження  тифом  спричинило  передчасну  смерть  27-річного  отця  Івана  Нагірного  на  свято  св.  Миколая,  19.12.1941 р.  Його  співбрат,  отець  Богдан  спромігся  оклигати.  Коли  обоє  лежали  в  гарячці,  перед  кожним  поклали  перо  й  папір.  Як  розповідають,  отець  Репетило  написав  слова  «Іду  на  суд»,  а  отець  Нагірний – «Стою  на  суді»…

У  березні  1946 р.  неоголошена  війна  на  знищення  Української  Греко-Католицької  Церкви  була  на  завершальному  етапі.  Однак,  готуючи  насильницьке  «возз´єднання»  греко-католиків  із  казенним  «православ´ям»,  режим  Сталіна-Хрущова-Берії-Меркулова  не  врахував  багатьох  факторів.  Зокрема,  опір  монашества.  Чоловічі  й  жіночі  згромадження  залишилися  вірними  Церкві  та  Святому  Престолу.  Їх  не  злякали  погрози  партфункціонерів,  як  рівно  ж  не  спокусили  солодкі  обіцянки  апостатів  з  «ініціативних  груп».  Серед  тих,  хто  відмовився  брати  участь  у  зрежисованій  виставі  під  назвою  «львівський  собор»,  були  й  редемптористи.

Не  зумівши  загнати  ченців  до  підконтрольної  РПЦ  «по-хорошому»,  влада  вдалася  до  апробованих  методів.  Після  ліквідації  монастиря  св. Климентія  отці  та  брати  на  чолі  з  протоігуменом  знайшли  прихисток  на  Голоску.  В  альфонсіянській  обителі  (зараз – вулиця  Замарстинівська,  225)  редемптористи  перебували  до  17  жовтня  1948 р.,  коли  і  цей – останній – осідок  Чину  закрили  «відповідальні  товариші».  Братію,  у  тому  числі  й  отця  Репетила,  вивезли  до  Свято-Успенської  Лаври  в  селі  Унів  (Перемишлянський  район,  Львівська  область),  яка  до  вересня  1950-го  слугувала  таким  собі  концтабором  для  представників  різних  монаших  згромаджень  УГКЦ.

Довголітнього  протоігумена  Львівської  віце-провінції  отця  Йосифа  де  Вохта  депортували  з  Радянського  Союзу  наприкінці  1948  р.  Його  наступників,  отців  Івана  Зятика  (1899 – 1952)  та  Василя  Рудку  (1912 – 1991)  заарештували.  Упродовж  1945 – 1950  рр.  за  ґратами  опинилися  Кир  Миколай  Чарнецький,  а  також  чимало  отців  і  братів:  Василь  Величковський  (1903 – 1973),  Володимир  Стернюк,  Євген  Пелех  (1920 – 1996),  Богдан  Орищук  (1912 – 1990),  Михайло  Винницький  (1926 – 1996),  Авксентій  Кінащук  (1899 – 1965),  Роман  Бахталовський  (1897 – 1985),  Іван  Юськів  (1912 – 1973),  Мар´ян  Галан  (1927 – 1952),  Василь  Куцах  (1919 – 1984),  Григорій  Мисак  (1909 – 1978),   Петро  Козак  (1911 – 1984),  Михайло  Пилюх  (1911 – 1976)  та  інші.  22.09.1949 р.  прийшла  черга  отця  Богдана  Репетила    скуштувати  гірку  чашу:  його  схопили  на  одній  з  львівських  вулиць.  Вирок  за  статтею  58-1а  Кримінального  Кодексу  УРСР  («зрада  батьківщини») – 10   років  каторги  на  «комсомольській  стройці»  Волго-Донського  каналу  (Волго-Донський  судноплавний  канал  ім.  В. І. Леніна).  Поневіряння  тривали  до  1955 р.

Повернувшись  до  Львова,  отець  Богдан,  попри  знищене  здоров´я  і  постійні  надокучання  кагебістів,  поринув  у  життя  «невидимої»  Церкви.  Разом  із  молодшими  співбратами   по  Чину,  Михайлом  Винницьким  та  Євстахієм  Смалем  (1922 – 1991),  був  він  у  числі  найактивніших  катакомбних  душпастирів.  Виконував  обов´язки  дорадника  протоігумена  отця  Филимона  Курчаби  (1913 – 1995),  духовно  опікувався  молодим  священником  Василем  Вороновським  (1929 – 2010).  Найчастіше  служив  підпільні  Літургії  у  приватному  помешканні  пані  Розалії  Стецишин   по  вулиці  Озерній,  25  (Залізничний  район).

«Такі  отці  як  Євстахій  Смаль,  Богдан  Репетило,  владика  Курчаба…  і  взагалі  всі  старші  отці,  які  вже  повмирали, – вони,  мені  здається,  мали  опінію  святості. – згадує  владика  Степан  Меньок,  ЧНІ,  екзарх  Донецький. – Бо  я  особисто  знаю,  як  вони  сповідали,  як  вони  повчали,  як  розказували,  як  жили.  Сьогодні  мало  хто  має  такого  духа,  як  вони.  То  були  люди  дійсно  мужні,  які  перенесли  великі  випробування.  Хто  його  знає,  напевно,  Бог  буде  й  чуда  через  них  робити.»

У  липні  1956 р.,  разом  зі  співбратом  отцем  Павлом  Дмуховським  (1916 – 1990)  та  сестрами  Згромадження  святого  Вінкентія,  отець  Репетило  зустрічав  на  львівському  вокзалі  свого  святителя  Кир  Миколая  Чарнецького,  єпископа-святця,  одного  з  новомучеників,  котрий  повернувся  по  довгих  одинадцяти  роках  совєцьких  катівень  і  таборів.  Важкохворому  владиці  судилося  взяти  провід  над  загнаною  в  підпілля,  переслідуваною,  але  не  знищеною  Церквою…

Роки  гонінь  і  терпінь  не  минули  даром.  Отець  Богдан  Репетило  відійшов  9  травня  1967 р.   Одному  з  найбільш  діяльних  редемптористів  було  лишень  53.  Поховали  ієромонаха  Богдана  на  Личаківському  цвинтарі.  Нині  він  спочиває  поруч  з  іншими  славними  постатями  Чину,  свідками  нелегких  часів  і  відчайдушної  боротьби – отцями  Євстахієм  Смалем,  Павлом  Дмуховським,  Дмитром  та  Іваном  (1918 – 1974)  Леб´яками,  Іваном  Нагірним,  Василем  Рудкою,  єпископом  Филимоном  Курчабою.  Можливо,  одного  дня  ім´я  отця  Богдана  Репетила,  правдивого  Христового  воїна,  посяде  чільне  місце  в  аналах  героїчної  історії  Церкви.

Олександр  ШЕЙКО       

Джерела:

1. Гринчишин Т.  Необхідно  навчитися  своєчасно  реагувати  на  різні  виклики:  Інтерв´ю  з  отцем  Віталієм  Дуткевичем,  ЧСВВ,  синкелом  у  справах  монашества  Львівської  архиєпархії  УГКЦ//Портал  Milites  Christi  Imperatoris  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://www.christusimperat.org/uk/node/18433;
2. Дзюрах, о. Богдан. Євангеліє, втілене  в  житті  та  діяльності  блаженних  і  праведних  редемптористів  Львівської  провінції  Згромадження  редемптористів //Офіційний  сайт   редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://www.cssr.lviv.ua/word/articles/?article=163;
3. Дмитрух, о. Севастіян. Життя  як  подвиг  для  Христа:  Curriculum  Vitae  монаха  редемпториста,  місцеблюстителя  і  правлячого  архієрея  Києво-Галицької  митрополії  Володимира  Стернюка. – Львів, 2007.
4. Коломиєць І.  Забута  річниця  кончини  отця  Євстахія  Смаля//Газета  «Мета» – № 78/9 – листопад  2011 [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: https://issuu.com/meta-ugcc-lviv-ua/docs/meta_9_78_lystopad2011web;
5. Концентраційний табір  «Цитадель»  у  м.  Львові// Науковий  центр  Іудаїки  єврейського  мистецтва  імені  Ф. Петрякової [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://www.jewishheritage.org.ua/ua/1679/koncentracijnyj-tabir-cytadel-u-m-lvovi.html;
6. Місця народження  і  поховання  редемптористів  Львівської  провінції//Офіційний  сайт   редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: https://drive.google.com/file/d/0B5bqlJaDOz_2bEVfZVV0RzQ5eDQ/view;
7. Некролог Львівської  провінції:  Травень//Офіційний  сайт   редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://www.cssr.lviv.ua/news/?article=624;
8. Пам´ять праведного  буде  вічна//Місія  Постуляційний  центр  беатифікації  УГКЦ [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://missiopc.blogspot.com/2014/03/blog-post.html;
9. Піх, о. Руслан. «Львівський  собор» – позиція  і  вибір  редемптористів  Львівської  віце-провінції//Офіційний  сайт   редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: https://www.academia.edu/23150875;
10. Провінційний дім  (монастир  св.  Климентія)//Офіційний  сайт   редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://www.cssr.lviv.ua/about/monasteries/klymentiya-lviv/;
11. Річниця смерті  о. Івана  Нагірного//Офіційний  сайт   редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://www.cssr.lviv.ua/news/?article=478;
12. Священномученик Григорій  Лакота//Сайт  Лесі  Романчук [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://lesiaromanchuk.com/sviashchennomuchenyk-hryhorii-lakota/;
13. Статті 58-1 – 58-10  КК  УРСР//Віртуальний  музей  «Дисидентський  рух  в  Україні»  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://archive.khpg.org/index.php?id=1162803824;
14. Bubnij, Mikhaïl.  Les  rédemptoristes  de  rite  byzantine-ukrainien  1913 – 1939//Spicilegium  Historicum  Congregationes  SSmi  Redemptoris. – Annus  59,  Fasc.  1. – 2011. – P. 83 – 155 [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://www.santalfonsoedintorni.it/Spicilegium/59/SH-2011-I.pdf.