Сьогодні він — раритет і предмет гордощів колекціонерів, а ще — дорога серцю сімейна реліквія. А якихось кілька десятиліть тому без нього не обходився жоден передноворічний ярмарок не лише в Україні, а й у багатьох куточках СРСР. Щороку тисячі рівненських Дідів Морозів “виходили” з воріт підприємства на вулиці Мазепи (за СРСР Комсомольської), №3 і вирушали тішити малечу.
На старовинній вулиці Рівного, яка в різні часи носила назви Німецька, Бородинська, Французька, Фоша, Комсомольська і двічі Мазепи (у роки німецької окупації і нині), ще кілька років тому знаходилося унікальне підприємство — фабрика іграшок “Рівненчанка”. Згадка про неї, колись відому на ввесь Союз, нині збереглася хіба що в назві нової фірми — ТзДВ “Фабрика «Рівненчанка”. Але нині замість Дідів Морозів, Снігурок та інших іграшок, вона будує житловий комплекс. Власне на тому місці, де ще недавно стояли занедбані будівлі фабрики, нині “росте” чергова висотка. На історичній вулиці, де ще збереглися цікаві екземпляри малоповерхової забудови… Утім, здається, подібне в нашому місті вже стало “доброю” традицією і нікого не дивує.
Появі висотної будови передували тривалі намагання зберегти виробництво. Потім з’ясувалося, що споруда фабрики аварійна… Поки фабрика остаточно не припинила своє існування. Так назавжди завершилася історія унікального підприємства, на продукції якої виросло не одне покоління рівнян.
Перший Дід Мороз “народився” в підвалі
У післявоєнні роки за дефіциту товарів і розквіту артільного виробництва так звані кустарі виробляли практично все, що було необхідне в побуті. З архівних документів відомо, що вже в 1946 році артіль “Промкооперації” мала в своєму складі цех іграшок. Саме там і народжувалися перші в Рівному Діди Морози. До кінця 1940-х-на початку 1950-х такі цехи були в кількох артілях. У напівпідвальних приміщеннях там вручну виготовляли Дідів Морозів, Снігурок і карнавальні маски. Матеріалом слугували пап’є-маше, вата і макулатура.
Такий кустарний Дід Мороз повоєнних років мав обличчя зі стружки. Її спочатку шпаклювали, ґрунтували, а потім розмальовували. Тулуб робили з газет, а білосніжну шубу — з вати, просякнутої крохмалем. А от ефект “хутряного” коміра досягався способом виколювання. Затим Дід Мороз упродовж доби сохнув. Хоча виготовлений у такий спосіб казковий персонаж мав не надто респектабельний вигляд, однак для дітвори повоєнних важких років він був неабиякою втіхою. І попит на таких Дідів Морозів у місті був просто шалений. У середині 1950-х років, втілюючи економічну політику Хрущова, практично всі артілі “Промкооперації”, окрім тих, що виготовляли якісь побутові дрібнички, було ліквідовано і на їх базі створено державні підприємства. У Рівному артільні цехи з виготовлення іграшок об’єднали в один, і він на нетривалий час став підрозділом новоствореного на початку 1960-х міськхімкомбінату.
Цех навіть встиг випустити партію Дідів Морозів. Але тут партійний курс знову помінявся — вирішили створити єдину в західному регіоні фабрику іграшок, яка в майбутньому отримала назву “Рівненчанка”. Під приміщення новоствореному підприємству віддали корпуси молокозаводу, який у ті часи розміщувався на вулиці Косомольській (Мазепи), 3. А молокозавод перенесли на вулицю Гагаріна. На початку 1990-х фабрика мала шанси отримати нове приміщення. Його навіть збудували. Але оселилося там підприємство “Укрбурштин”.
Рівненського Діда Мороза — у кожен дім
З 1965 року рівненські Діди Морози виходили вже під маркою Рівненської фабрики іграшок. У 1966 році дідусь з вати отримав “родича” — з пластмаси. А невдовзі з цього ж матеріалу і Снігурку.
Асортимент виробів поповнився пластмасовими ляльками, космонавтами, зайчиками, котиками, білочками, а згодом й автомобілями. У ті часи це були улюблені іграшки рівненської малечі. Увага до фабрики була підвищеною. У 1965 році колектив її навіть наразився на критику за відсутність приміщення для клубу, про що писала в грудні 1965 року газета “Червоний прапор”.
Але вже в наступному числі газети, за той же грудень, навпаки — хвалили майстрів фабрики за те, що дарують дітям радість.
Про дідівські способи виготовлення продукції на фабриці давно забули. Майстри обов’язково навчалися на курсах підвищення кваліфікації, а зразки іграшок на фабрику надходили з Науково-дослідного інституту іграшок і з Київської лабораторії іграшок. Працювали на фабриці й фахові художники. Бум на іграшки Рівненської фабрики припав на 1960-70-і роки.
Тоді їх продавали по всьому Радянському Союзу. За рік рівненські іграшкових справ майстри виготовляли до 200-т тисяч Дідів Морозів і Снігуроньок. А коштував рівненський Дід Мороз від 80-ти копійок до чотирьох карбованців залежно від розміру. Тоді діти не знали Святого Миколая, як теперішні малюки, а вірили й чекали Діда Мороза і Снігуроньку. І такі гості, “народжені” на Рівненській фабриці, з’являлися під ялинкою практично в кожній рівненській оселі. І, певно, не було такого магазину в СРСР, де б напередодні Нового року не стояли на полицях рівненські Діди Морози і Снігурки.
авдяки радянській плановій економіці продукція планово розподілялась на кожну область тодішнього СРСР. У кінці 1980-х фабрика виготовляла понад чотири мільйони іграшок щорічно. Виготовляли на фабриці й велетенських до двох метрів заввишки Морозів зі Снігуроньками під центральну міську ялинку й на індивідуальні замовлення.
Як рівненський Дід Мороз “здався” китайцям
У складні 1990-і фабрика продовжувала працювати. Зайчиків, котиків, білочок і новорічних казкових героїв, а також карнавальні маски партіями закуповували торговці-”човники”. Рівненські іграшки поїхали підкоряти сусідню Польщу.
І, слід зазначити, успішно. Виробництво ще якийсь час трималося. Рівняни навіть зуміли показати себе на всесвітній виставці “Експо-2000” у німецькому Ганновері, звідки привезли сертифікат, що підтверджував відповідність продукції фабрики міжнародним стандартам. Власне, це тоді й врятувало фабрику від закриття. Бо на той час уже контрольний пакет акцій підприємства було викуплено і на його місці планували звести житловий комплекс. Щоправда, для фабрики мали підшукати інше приміщення, проте… Поступово виробництво ішло на спад, падав попит, не витримуючи конкуренції з неякісними, але дешевими китайськими іграшками, що заполонили ринок. Хоча рівненський Дід Мороз все ще не здавався. У 2007 році асортимент вовчиків, котиків, тигренят, білочок, ведмедиків і лисичок поповнили папуги, корівки, левенята, мишки, чебурашки, гноми і клоуни. А ще — “Чарівні чобітки”, які користувалися особливим попитом на день Святого Миколая. Бо в чобіток можна було покласти невеличкий подарунок. Згодом з’явилися сувенірні ляльки в національних костюмах, різнокольорові пластмасові кульки й ліхтарики на ялинку, сніговички. Набули більш сучасного вигляду й головні персонажі — Дід Мороз і Снігуронька.
Щоправда, Діда Мороза стали частіше називати Святим Миколаєм. Виготовлений за сучасними технологіями, він мав тулуб, видутий з пластмаси, червоний кожушок, оздоблений білим коміром з синтепону або штучного хутра. А щоб біла борода була пишною, її завивали на спеціальному пристосуванні. А Снігуроньці, одягнувши її у блакитну шубку з велюру, заплітали косу.
Карнавальні маски з пап’є-маше замінили на сучасніші з плюшу, штучного хутра і бавовняної тканини. У 2008-2010 роках ЗАТ “Фабрика “Рівненчанка” залишалася єдиною в Україні, що виготовляла сувенірних Дідів Морозів і Снігуроньок.
І хоча на ринку панували китайські Санти й інші новорічні персонажі, на рівненських Дідів Морозів попит ще був. Навіть, коли вже стало зрозуміло, що фабрика припиняє своє існування, до її будівлі на Мазепи, 3 приходили рівняни, щоб придбати Дідів Морозів, Снігурок й інші іграшки.
Рівненський Дід Мороз “переселився” в інтернет
До останніх днів роботи фабрики майстри зберігали в спеціальній шафі під склом, як найціннішу реліквію, зразки перших рівненських Дідів Морозів.
Де вони нині, невідомо. Кілька років тому їх можна було побачити в краєзнавчому музеї на виставці. Нині казкових персонажів “Рівненчанки” можна зустріти хіба що на місцевих “блошиних” ринках, у приватних колекціях, на старих світлинах. А в когось раритетний дідуган десь збирає пилюку на горищі… А колись придбаний Дід Мороз ставав мало не членом сім’ї. Його дбайливо зберігали в коробці або валізі, дістаючи на радість малечі на новорічні свята.
Діда Мороза, як реліквію, передавали з покоління у покоління. І нехай сьогодні він дещо програє у порівнянні з яскравими і різноманітними сучасними Сантами і Миколаями, все одно для багатьох залишається найрадіснішим і найсвітлішим спомином про дитинство, незабутнім острівцем ностальгії… Утім, нині рівненський Дід Мороз зі Снігуркою успішно “освоюють” простори інтернету. Цих персонажів, виготовлених на Рівненській фабриці іграшок, можна знайти мало не на кожному інтернет-аукціоні старожитностей, як в Україні, так і за її межами.
Рівненський казковий дідуган в 2011 році навіть потрапив до виставкової колекції у музей радянського побуту в Татарстані. Отже, історія рівненського Діда Мороза не закінчується.
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
