За візитом Міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка до Сумської області 14 квітня стало детальніше відомо про злочини рашистських окупаційних військ у стосунку до пам’яток архітектури у цьому прикордонному з країною-терористом регіоні. Як наголошено на сайті названого Міністерства, найбільше постраждали міста Тростянець та Охтирка.
«Відступаючи з Тростянця російські війська спалили пам’ятку архітектури національного значення – будинок управителя маєтками Кеніга. Зараз об’єкт потребує детальної експертизи на предмет можливості відновлення», – повідомив міністр О. Ткаченко. Пошкоджень зазнали також пам’ятки архітектури національного значення «Круглий двір» та головний будинок садиби Кеніга. Міністр додав, що рашисти по варварськи бомбили місто, не шкодуючи нікого та нічого. Є й добра новина: Почесний Консул Азербайджанської Республіки в Україні Афган Салманов висловив готовність азербайджанської сторони допомогати нашій державі у відновленні об’єкту.
Оскільки ми вже коротко повідомляли про руйнацію краєзнавчого музею в м. Охтирка та подали коротку довідку про нього, то цього разу опишемо унікальність садиби Л. Кеніга у м. Тростянець.
Як пише дослідник А. Бондарєв в розвідці «Садиба Голіциних-Кеніга», поданій на історико-краєзнавчому сайті «Hedgehogstories» 1 липня 2018 року, в самій головній садибі було розташовано три музеї. Центральний двоповерховий корпус слугував картинною галереєю. В ній були зібрані портрети видатних людей міста і побутові картини. У лівому крилі садиби (якщо стояти до неї обличчям) знаходився «музей шоколаду». В правому крилі садиби містився краєзнавчий музей.
З відкритих джерел в інтернеті відомо, що одним із дбайливих господарів унікального маєтку в Тростянці був Леопольд Кеніг (1821-1903). Водночас, за твердженням А. Бондарєва, місцеві мешканці не дуже любили власника маєтку – князя Василія Голіцина, який в 30-х роках XIX ст. успадкував садибу від першого господаря ‒ Тимофія Надаржинського (був так званим духівником царя-тирана Петра I).
Після князя В. Голіцина, який був марнотратником мистецької спадщини садиби, новим власником Тростянця в 1868 році став купець першої гільдії А. А. Марк. В 1874 році цей підприємець продав маєток підприємцю Леопольду Кенігу. Він був славетним цукровим магнатом, один з найзаможніших підприємців Російської імперії і за національністю ‒ етнічним німцем. В 1870-х роках Леопольд Кеніг став власником двох цукрових і одного рафінадного заводів у Тростянці. В цій місцевості також розташовувалися його інші промислові фабрики. Л. Кеніг отримав дозвіл губернатора на те, щоб в його маєтку була проведена електрика, також збудував дизельну електростанцію. Через деякий час після його клопотань через центр маєтку проходила залізниця. Саме так була заснована станція Смородине, яка діє до нині. У 1881 році в маєтку була встановлена телефонна станція, ще через три роки почала працювати нова лікарня.
Дослідник пам’яток архітектури Григорій Лукомський на початку ХХ ст. відвідав колишній маєток Надаржінських і Голіциних, збираючи матеріал для своєї книги «Садиби Харківської губернії». Його опис садиби Л. Кеніга наводить дослідник А. Бондарєв: «Багато що, на жаль, зруйновано часом, але дещо і вціліло, і це вціліле представляє великий інтерес. Все, що залишилося, охороняється з любов’ю теперішніми власниками.
Середина будинку вибудувана заново, але крила будинку збереглися в тому вигляді, як вони були раніше. При добудові був збережений колишній стиль і тільки розширені кімнати… Біля будинку старий парк з вікових сосен і тополь. У парку є оранжереї. Ще в Катерининські часи в цих оранжереях вирощувалося значна кількість ананасів, і ця культура підтримується досі новими власниками. Ананаси ростуть хоча і невеликі, але дуже хороші на смак…».
В радянські часи в колишньому палаці облаштували дитячий садок. На початках незалежності України будівля довго пустувала і поступово занепадала. У 2007-2009 рр. була проведена «реставрація», яка, на думку дослідника А. Бондарєва, не була вдалою згідно з описами Г. Лукомського.
Водночас рашисти і навіть в такому естетичному вигляді не пошкодували цю унікальну садибу, застосувавши різні види зброї для її нищення. Гаазька конвенція з 1954 року розглядає такі дії як злочини, за які колись доведеться відповідати.
Ігор СКЛЕНАР
