Видатний конструктор автомобілів та один з найбагатших людей всіх часів Генрі Форд казав, що місто – це “нещасне безпорадне чудовисько”, якому потрібно постійно постачати блага, до яких воно звикло, які споживає.
Це було сказано про модерні міста, але щодо населених пунктів у давніші часи такі слова теж доцільні. Відтак благом, якого чи не найбільше потребували давні міста, є спокій, безпека та порядок. Більшість з цих питань, традиційно, вирішували через безпосередню комунікацію з королем та його офісо… тобто канцелярією. Принаймні, так було у випадку Львова.
Коли Львів просить, у тебе немає “ні!”
Наприкінці січня 1494 року король Польщі, Пан і Дідич Русі Ян Ольбрахт переглядав записки, прив’язані до ніг поштових голубів і виявив, що одна з них прибула зі Львова. Монарх чудово розумів, що на нього очікує чергова порція нарікань на непросте життя й випрошування привілеїв, але зі змістом документа ознайомився. На мить перемкнувши погляд на види Кракова, Ян Ольбрахт повернувся до листа від львівських міщан, де вже текли ріки “уклінних” прохань і слізних благань. Ніколи такого не було і ось знову львів’яни апелювали до “покращення згаданого міста Львова”. Писали про покращення вибудуваних та відновлених мурів, а відтак укриття та захист мешканців.
У системі тогочасної архітектури суспільних відносин місто було важливою опорою короля. Це наче третя нога, обпершись на яку він мав більше ваги у протистоянні з магнатерією. Тому на подібні звернення міської ради монархи зазвичай відповідали позитивно. Так і тут – “нашою винятковою ласкою” Ян Ольбрахт задовольних прохання львів’ян і подарував Львову право розпоряджатися торговим митом. Місто могло починати це робити від моменту завершення оренди на торгове мито у Айнольфа Тедальді. Також мало б користуватися цим привілеєм “на час існування королівської волі”.
Загадковий флорентієць
Айнольф Тедальді… ще одне ім’я з галереї імен та портретів давнього Львова. Хочеться назвати його не надто знаним діячем. Однак, таким він виглядає лише для нас сьогодні – не для людей того часу. У документі Яна Ольбрахта для Львова, зміст якого згадувався вище, Тедальді названо “шляхетним” – це вже немало. Там також згадується, що він із Флоренції, а ще – львівський митник.
Таким чином, напередодні доступу львівських райців до грошового потоку, який називається “торгове мито”, на цій трубі сидів саме львівський митник, флорентієць Айнольф Тедальді. Відтак король розпорядився, щоб обставини використання торгового мита львівські райці погодили саме з ним – щоб той “жодної несправедливості не мав”. Розуміючи, що останній добровільно і передчасто цією “золотою жилою” доходів не поступиться, король зазначив, що якщо домовитись не вдасться, тоді право користуватися торговим митом перейде до львівських райців після завершення оренди у Айнольфа Тедальді.
Дуже знаково, що у цього “шляхетного” конкурента львівських райців за торгове мито є ще один цікавий факт у біографії. Айнольф Тедальді – це дядько по лінії матері Філіпа Буонакорсі. Останній – італійський мислитель епохи Ренесансу, який приїхав на наші терени, жив і творив тут, ховаючись від переслідувань. Він спілкувався з представниками місцевої знаті. Зокрема, з архієпископом Григорієм із Сянока. Філіп Буонакорсі більш відомий на наших теренах як Філіп Каллімах.
Дороги усіх … бізнесменів … ведуть в Дрогобич
Як і сьогодні, у ті часи митники точно були не останніми людьми у суспільстві. Зокрема, щодо Айнольфа Тедальді, він був орендарем соляних копалень у Дрогобичі. Це було поширеним явищем, коли дрогобицькі соляні жупи давали в оренду іноземцям. Саме італійці довгий час вигравали цей забіг. Тедальді серед них. Очевидно, заробляв там і на цьому не менше, ніж у Львові і на “державній роботі”. Принаймні, були роки, коли він вносив до королівської скарбниці суми, які суттєво перевищували розмір річної орендної плати. Безумовно, королівський двір не мав підстав нарікати.
Між іншим, Айнольф Тедальді був у Дрогобичі в роки, коли у цьому місті виростав один з його найвидатніших уродженців – Юрій Котермак. Відтак, хто знає, можливо майбутній Юрій Дрогобич і працював на Тедальді, може рахував об’єми видубутої солі і ретельно записував це все у фінансові книги, набував першого життєвого досвіду, вивчав людську психологію та іноземні мови. Не виключено, що син солевара, видатний вчений та астролог, сам також пробував хліб солевара.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Пагутяк Г. Ренесанс починався в Дунаєві // ZAXID.NET, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/renesans_pochinavsya_v_dunayevi_n1286986
- Привілеї міста Львова (XIV – XVIII ст.)/Упорядник М. Капраль, наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. – Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський національний університет ім. І. Франка, 2010. – с. 132 – 133.
- Рудяченко О. Юрій Дрогобич. Аскет від науки // Украінформ, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2869423-urij-drogobic-1-asket-vid-nauki.html
- Технологія видобутку солі // Дрогобиччина [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://drohobychyna.com.ua/edifice/drogobickiy-solevivaryuvalniy-zavod/tehnologiya-vidobutku-soli/
