Учора, пів дванадцятої ночі, в Києві після операції на серці помер Юрко Бойко. Було йому 58 років, і це була третя операція за останні півтора року.
Юрко Бойко влетів у мистецьке середовище Львова наприкінці 1980-х. Інженер за освітою, він став завідувачем відділу сучасного мистецтва Львівського музею українського мистецтва і запам’ятався на цій посаді низкою резонансних виставок сучасного — фактично дисидентського на той час — українського мистецтва.
Він став натхненником, ініціатором та організатором молодіжного мистецького об’єднання «Шлях» (офіційно зареєстроване 5 жовтня 1989 року), що об’єднало багатьох небуденних львівських митців: Миколу Андрущука, Андріяна Гелитовича, Андрія та Петра Гуменюків, Ганну Друль, Влодка Кауфмана, Юрка Коха, Міська Красника, Миколу Крицького, Галю Новоженець, Богдана Турецького, Славка і Наталку Шимінів, Влодка Костирка.
«Тоді ми поклали собі за принцип, — згадував потім Юрко, — зібрати людей, з одного боку, талановитих, а з іншого, моральних, які не стоятимуть у черзі за медалями. Не стоять вони і сьогодні».
«Впродовж кількох років, — писала минулого року Ганна Гаврилів, — свого існування товариство постійно виносило на суд глядачів найкращі зразки дисидентського мистецтва, висвітлювало й інформувало громадськість про знакові події, явища та фестивалі з культурного життя, виховувало смак нового глядача через експонування власних творів, обґрунтовано визнаних сьогодні одними із найкращих зразків сучасного українського мистецтва».
За роки активної діяльності товариство організувало три виставки у Львові (1989 р., 1990 р., 1992 р.); виставку в Києві (до Дня злуки, 1991 р., Державний музей ім. Т. Г. Шевченка), Харкові, Луцьку, Івано-Франківську (в програмі Міжнародних бієнале «Імпреза ’89, ’91»), Любліні та Кракові.
Товариство відіграло значну роль і зробило вагомий внесок у мистецьке життя Львова. Зокрема, воно зробило заявку на знищення монополії на виставкову діяльність Спілки художників України, показало ще один — нонконформістський — пласт культури й інший погляд на мистецтво. Шляхом здійснення першого неформального контакту з центром України (спільна виставка «Шлях»—«Погляд» до Дня злуки), організації виставок на підтримку та популяризацію неофіційного мистецтва (виставка дисидента Опанаса Заливахи) та постійної участі у різних культурних і мистецьких подіях й акціях вони суттєво каталізували культурно-мистецькі процеси.
Об’єднані близьким світоглядом, базованим на ідеях неприйняття конформізму та псевдокультури офіціозу, пов’язані товариськими стосунками, художники «Шляху», літератори з «Бу-Ба-Бу» та «ЛуГоСад», музиканти гуртів «Плач Єремії» і «Мертвий Півень» та журналісти «Пост-Поступу» створили цілий пласт культури того періоду, ставши стрижнем руху «вісімдесятників».
Був учасником установчих зборів Народного Руху (в Пороховій вежі 1989-го), в 2012 році став співзасновником Української Галицької партії.
Із дев’яностих років і донедавна — директор галереї «Ґердан» (на вул. Руській у Львові).
“А так хотілося вірити, що йому вдасться вислизнути й цього разу, — пише Наталя Космолінська. І що в нас ще буде не одна нагода зустріти його на каві в “Світі кави”. Але він тихо, по-англійськи, розчинився у передранковому Львові. Львівський арт-світ не просто збіднів на одну з ключових особистостей. Закрилося ще одне вікно у нашу молодість, у ті ейфорично-легендарні 1990-ті, коли все так драйвово починалось, і все ніби-то оце щойно буквально вчора, просто поряд — а стількох вже немає. Тепер от Юрко…”
Джерело: https://zbruc.eu/
