Добрі та разом з тим зосередженні очі, красива тоненька посмішка, відкрите обличчя, яке світилося радістю – саме такою є Кульчицька Олена Львівна на усіх фото та портретах. Вона усміхалася не дивлячись на усі труднощі життя, а їх було чимало в період, коли вона вже свідомо включала національні мотиви у свою творчість, тоді як радянська влада шукала безліч шляхів аби, принаймні, усунути її від викладацької діяльності.
На жаль, як і багатьом художникам того часу, навчатися в Україні було складно і тому Молода Олена вирішує їхати за кордон. Оскільки жінкам в Краківську Академію мистецтв шлях був закритий, то художниця їде до Відня, де проводить п’ять років свого життя. Саме тут вона опановує живопис, гравюру і офорт, кераміку, скульптуру малих форм, емаль, основи книжкової графіки. Випускною роботою була декоративна металева шкатулка із цікавими сюжетними вставками, зображення якої, на жаль, немає. За цю роботу 1907 р. мисткиня отримала свою першу нагороду на конкурсі Торгово-промислової палати і можливість кількамісячних мистецьких мандрів культурними осередками Європи. Протягом 1908 року Олена подорожує у Мюнхен, Париж, Нормандію, Лондон та Швейцарію.
Після подорожі юна художниця повертається до України і починає працювати вчителем рисунку в приватному ліцеї у Львові. Тоді ж відбувається перша персональна виставка, а 1909 року проходить спільний салон з багатьма іншими митцями Львова, де Олена Кульчицька здобуває чималі успіхи.
Яскраві, цікаві і різносторонні сюжети картин зачаровували глядачів. «Діти на Леваді» 1908р., картина, яку Олена написала перебуваючи в Косові є прикладом того наскільки сильно була закохана художниця у свій край, його звичаї, красу й колоритність. Полотно просто залите сонцем, така тенденція спостерігається у всіх українських митців і Олена Кульчицька не виняток. Проте, світло на всіх її полотнах є надзвичайно ніжним, особливо на цьому, де є стільки дітей. Велика увага приділена одягу персонажів, який майстерно пророблений. Основний сюжет картини це гра, в яку бавиться група дітей: у когось посмішка й сміх, у когось примружені очі через сонячний день. На другому плані видно як мати гуляє зі своїми дітьми, найменший, напевно, щойно почав ходити, тому йому приділяють увагу як мама, так і старша сестра. Десь там біля річки бродять руді корови. Три різних сюжети, з’єднані в один і не перебивають одне одного.
Протягом життя завдяки клопіткій праці, виставкам та подорожам Олена знаходила і підтримувала зв’язок з багатьма людьми. Але найближчою залишалася рідна Сестра Ольга, якій присвячено декілька картин. Ольгу завжди зображено ніжною, трохи, навіть, повітряною. «Портрет сестри в білому» 1912 року є найбільш яскравим прикладом теплого відношення до сестри. Ольга одягнута у білу сукню й такі ж рукавички, разом з тим зображена на білому фоні. Довершено обіграні рефлекси й відтінки, які не дають білій сукні злитися з таким же фоном. Як і Олена, сестра теж має зосереджений погляд і ясне обличчя. Молоду й красиву Ольгу, сповнену ще пристрастю юності зображено на потреті 1909 року. Вона сидить із замріяним поглядом, з білою шкірою, ховаючись від пекучого сонця. Червоне плаття гармонійно поєднане із синіми вставками. Цей портрет є прикладом вищезгаданої повітряності, яка досягалася завдяки роботі акварельними фарбами.
Художницю вабить до всього національного. З такої любові народжуються полотна «Гуцульське весілля» (1943р.), «Портрет дівчини в українському вбранні», «Молода у весільному вінку» (1913р.), графічна картина «Мати з дитиною», на якій детально зображено узори української вишиванки. Саме за таку тягу до всього українського у 1952 році Олену Кульчицьку позбавили професорської практики у Львівському поліграфічному інституті імені І. Федорова. Проте вона й надалі туди приходила, консультувала студентів, засідала у жюрі, оцінюючи дипломні та курсові проекти майбутніх оформлювачів книги.
З книгами пов’язаний чималий відрізок життя художниці. Вона захоплювалася книжковою графікою, створювала естампні малюнки, поштівки та екслібриси. Поміж значущих робіт: серія портретів українських письменників, князів часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Також вона працювала і для дитячої книги: ілюструвала читанки, альманахи, журнали. Дивовижно оформила твір І.Я. Франка «Лис Микита».
Також одним із захоплень були листівки. Майстриня вважала листівку одним з найкращих способів популяризації мистецтва. Найбільше листівок на тему Пасхи. Вони мають кожна свій сюжет і всі обрамлені й оздоблені насиченими узорами.
Різносторонність художниці немає меж. Багато сил мисткиня віддала килимарству. В її доробку близько 80 проектів килимів, більшість із яких було втілено в життя на Глинянській ткацькій фабриці біля Львова. Олена Кульчицька створила неповторні перлини з емалі, бронзи, майоліки.
З 1938 року мисткиня працює в Музеї ентографії у Львові, де вона виготовила сотні зразків національного одягу різних регіонів, часових відмін. Дивувала колег – на велелюдних церковних святах чи ярмарках могла безпомилково розпізнавати зодягнених у відповідні строї жінок – з того чи іншого вони краю, навіть із якого села. Таких ескізів є надзвичайно багато. Завдяки тому, що художниця багато подорожувала, їй вдалося зібрати зразки одягу з Лемківщини, Покуття, Гуцульщини та інших етнічних районів України.
Олена Кульчицька також створила чимало офортів до 700-річчя Львова. В цьому місті вона провела більшу частину свого життя. І хоча її роботи розкидані по всьому світу і зберігаються в багатьох музеях та галереях, але найглибша пам’ять про творчість художниці і її роботи лишилася тут, у старому місті Лева, у пам’яті учнів великої художниці. Також нагадуванням є пам’ятна таблиця Олені Кульчицькій по вулиці Листопадовго чину.
8 березня 1967 року, коли Олена Кульчицька майже незворушно лежала на ліжку, очікуючи, що очі її закриються навічно, вона отримує звістку, що стає лауреаткою Шевченківської премії. Наполеглива праця глибоко закоханої у свій край і своє ремесло художниці не була даремною і безслідною. Нині серед викладачів і митців Львова є чимало учнів Олени Кульчицької.
Ірина ШПАК
Використані джерела:
