8 серпня 1906 року «Kurjer Lwowskі» вмістив таку новину: «Св. п. Наполеон Лущкевич, який відібрав собі життя 6 ц. м. в Трускавці (у лісі на Городищу, пострілом з пістолета), був відомим у Львові архітектором і виконував для ґміни багато робіт, а тепер саме будував міські канали. Виконував усі свої зобов’язання дуже сумлінно. Самогубство справило велике враження у Львові. Св. п. Лущкевич втішався великою симпатією. Його маєткова ситуація була дуже доброю. Залишив дружину і трьох дітей. Був братом директора львівського шпиталю і п. Пьотровської, вдови по св. п. Пьотровському, професорові ветеринарії львівської. Про причини самогубства наразі нічого не відомо». Наступного дня це ж видання публікує коротку інформацію про те, що покійного поховають на Личаківському цвинтарі – і похорон відбудеться від головного двірця, тобто з вокзалу, о 4 годині…
Так закінчилося життя архітектора, відомого передусім як творця прекрасних вілл, Наполеона Лущкевича. Народився він у Кракові, в сім’ї польського живописця Владислава Лущкевича. Після завершення навчання (у Відні та Кракові) з 1887 року проживав у Львові, тут і отримав 1890-го патент будівничого. Від 1893 року Лущкевич – член Політехнічного товариства, 1903 року очолив Кредитну спілку будівничих у Львові. Був також членом Товариства наукової допомоги для князівства Цешинського.
Розмаїття його проектів вражає – це адміністративні, військові та житлові споруди. Стиль, із яким працював архітектор, змінювався – у 1890–1900 рр. це був історизм, згодом – сецесія.
Одна з перших робіт Лущкевича – будинок Галицької ощадної каси (автор проекту Юліан Захаревич; нині тут Музей етнографії та художнього промислу). Будівля зведена на місці давнього «Англійського готелю» в 1889–1891 рр. у стилі історизму, з 1950 р. використовується як музейний будинок.
Наступною значною роботою архітектора стали зведені у 1895–99 рр. кавалерійські казарми на вул. Личаківській, №103; казарми батальйонів піхоти на вул. Клепарівській, №22–24; а також казарми на вул. Ветеранів, №13–15; Арцишевського (нині Генерала Грекова), №3–5; Інвалідів (нині Батуринська), №2–4. Усі вони збудовані в стилі неоренесансу. Співавтором цих проектів був Альфред Каменобродський.
У 1890-х рр. у стилях неоренесансу й необароко за проектом архітектора було збудовано чимало вілл. Наприклад, на вулиці Самчука, №28, №32 (1897). Дім №28 від самого початку належить львівській родині музикантів Солтисів. Тут, зокрема, проживали композитори Мечислав Солтис та його син Адам Солтис. Восени 2000 року на фасаді уміщено меморіальну таблицю в пам’ять про них.
Справжньою перлиною стала зведена наприкінці ХІХ ст. необарокова прибуткова кам’яниця на вулиці Тершаківців, №4. У 1901—1931 роках тут містився Польський шкільний музей, від 1933 року — жіноча гімназія, у радянські часи – вечірня середня школа №3.
Ще дві цікаві будівлі розташовані на вулиці Івана Франка. Це вілла Юліана Ванґа (1899 р., вул. Івана Франка, №114) та споруджена 1896 р. власна вілла архітектора Лущкевича під назвою «Марія» (вул. Івана Франка, №122).
У літературі, присвяченій архітектурі Львова, прийнято вважати, що автором проекту вілли Юліана Ванґа був Теодор Тальовський. Однак цього не підтверджують наявні архівні документи: на проектних кресленнях підписи й печатки саме Лущкевича. Вілла розмістилася на ділянці, що на розі сучасних вулиць Франка та Самчука (тодішня адреса — вул. Святої Софії, №18а).
Будинок звели на замовлення львівського промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа. Це характерний зразок неоґотичної архітектури Львова. Вілла зберегла свій первісний вигляд, є пам’яткою архітектури. А сьогодні використовується як житло – поділена на квартири.
Південна частина вулиці Франка, що простягається від Стрийського ринку до нинішньої вулиці Ярославенка, віддавна називалася вулицею Святої Софії. Цю територію неподалік Стрийського парку почали забудовувати наприкінці ХІХ ст. чиншовими кам’яницями та віллами. Саме тут архітектор у 1896 спорудив власну віллу «Марія» (нині вул. Івана Франка, № 122), оздобив її веранди та балкони дерев’яними елементами. Форми будинку типові для заміських вілл. Дах, прикрашений ажурною різьбою, стрункі димарі – все це надає будівлі романтичного вигляду. До речі, саме тут знімали фільм «Пастка» режисера О. Бійми за романом Івана Франка «Перехресні стежки».
Після 1900-го неоромантичну стилістику в творах Наполеон Лущкевич поєднував із впливом сецесії. Так у 1904–1906 рр. постала низка будинків на вулиці Парковій (№3–5–7–9).
Вся непарна сторона вулиці забудована віллами авторства Наполеона Лущкевича у 1887-1904 рр. До речі, наприкінці 1930-х були пропозиції знести вілли і забудувати цей бік вулиці домами в модному тоді стилі функціоналізму, але війна завадила реалізувати цей план.
Особливо привертає увагу вілла «Пристань» (Паркова, №7) з фігурою Богоматері. [17]
Лущинський займався й реставраційними роботами. Наприклад, у 1904–1905 рр. він спільно з Міхалом Лужецьким керував реставрацією костелу св. Миколая (тепер – церква Покрови Богородиці на вул. Михайла Грушевського, №2).
Дерев’яний монастир на мурованому фундаменті тут було споруджено 1694-го. Через два роки завершено будівництво дерев’яного костелу святого Миколая. У 1739–1745 роках коштом Самуеля Мухавецького та Яна Яблоновського споруджено сучасну будову, але 1769 року сталась пожежа. Відбудова тривала до 1777 року.
У 1853 році поруч із костелом у будинку був розташований Львівський університет. І саме після реставрації 1904–1905 рр. храм набув свого теперішнього вигляду.
Здавалося б, кар’єра архітектора була цілком успішною. Але несподівано Наполеон Лущкевич банкрутує. Очевидно, це і стало причиною його самогубства в місті Трускавці 6 серпня 1906 року.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- «Kurjer Lwowskі», № 213 – С. – 4. 08.08.1906
- haidamac.org.ua
- https://uk.wikipedia.org
- http://esu.com.ua/
Фото:
