Пригадуючи, де саме розташовувались криниці у селі мого дитинства Деревач, в першу чергу спадає на думку криниця біля фільварку Бенедиктинок (станція поштова). Там завжди було людно, а на лавці біля липи, гуртувались аби погомоніти, місцеві газди.
Зберігся її докладний опис від 1912р: «Поблизу жилого будинку зі сторони південо–східної розташована студня. 10 м глибока. В середині обрамлена цебринами дубовими. На двох слупах лежить дашок. В слупи запущений дубовий вал до якого з лівої сторони прикріплене колесо. Ланцюг на половину своєї довжини декілька разів накручений , а до двох його кінців прикріплені два дубові відра.З обох доступних до студні боків на дубових лігарах збитий місток. З боку студні на лігарах дубових стоїть дубове 4м корито, що слугує для водопою худоби. У 1912р на глибині 5 м змонтоване нове цембровання з нових брусів дубових. Відповідальність за студню несе орендар фільварку Деревач . Право вичерпування води і водопою бидла має страж конвенту, що мешкає в будинку, що розташований поруч (лісничівка). Вартість студні: 400 кор.”
Саме воді наші прародичі приписували священні властивості, вважали, що вона є лікувальною,тому до неї ставились обережно, приносили жертви криницям і струмкам. Святість води збереглась і до нашого часу. Особливо цінувалась, так звана не почата вода, яку треба було набирати з трьох чи семи криниць до схід сонця. Побоювались люди вносити до хати воду, яку набрали з криниці після заходу сонця. Вважалося, що з водою можна внести до хати нічницю. Рекомендували очистити воду вогнем, опустивши у неї запалену тріску. Як втілення душ померлих, або ненароджених дітей, нічниця особливо любила докучати маленьким дітям.
Поблизу села Підсадки, в однойменному лісі, розташований присілок Кернички (лісничівка). У цій місцевості і справді є велика кількість потічків та джерел, що живлять притоку Дністра р.Щирку.
Для нас більш звично вживати термін джерело, але у давнину зазвичай вживався топонім «криничка». Також в описах місцевості часто вказують на “безодні”. Тут треба розуміти велике і глибоке джерело, що безперестанку б`є з-під землі, ніколи не замерзає. Такі “безодні” давали здебільшого початки рікам, наповнювали стави та озера. У багатьох безоднях буває, за народним віруванням,”цілюща вода”, яка допомагає від хвороб та всяких лих”. Майже всі безодні оповиті безліччю легенд та сказань, оспівані в народних піснях. Населення оточуючих сіл ставилося до таких безодень з особливою шаною, увагою та любов`ю. У давнину влаштовувалися священні шестя до безодень, а в часи християнства — урочисті хресні ходи.
«Відкрилася безодня зірок повна,
Зіркам числа нема, безодні — дна».
Жителька с.Деревач – п.Софія з родини Штангрет, розповіла мені цікаву легенду про криницю-безодню, яка розташовувалась в «жидівському лісі». Від «Вольцьової долини» у дебрі витікало джерело з великої, цямрованої криниці. Дітей лякали оповідками, що мовляв ще за Австрії, тут разом з конем втопився жовнір , а сплив аж у Самборі. Ось такі справи.
Також є цікава легенда про озеро в с.Суходіл, що за Поляною. Розповідали, що в тім озері один пан злапав величезного щупака. Дуже він здивувався і постановив його звільнити, але попередньо прив’язав йому на шию шнурок з дзвіночком і випустив у озеро. За кільканадцять днів довідався від бувалих рибаків, що в одному ставі за кілька миль від Суходільського, хтось злапав великого щупака з дзвіночком на шиї.
Коли їхали люди на жнива, то бодай у перший день зажинок, набирали водиці з Кринички чи Безодні та Кринички, бо вірили, що ця вода є “чарівна”, і коли вживатимуть її під час жнив, будуть здорові, не болітиме спина, “не пустять крови”, тобто не покалічаться серпами, що дуже часто бувало на жнивах. Вірили, що коли цією водою покроплять поле – буде гарна погода на жнива, мине градова хмара, злива, а сонце не так пектиме. Цією водою напували коней, щоб були здорові та міцні . Криниця у полі потрібна була, щоб духи поля користали з неї й не викликали дощу, а в душний день – купались би в криниці.
До таких Криничок щороку під час Зелених Свят – в інших місцевостях на Івана-Купала чи на Іллі відбувалися хресні ходи. Кринички святилися, правилися біля них і молебні, й панахиди за спокій душ полеглих чи померлих. Давній топонім «Зелена криниця» зберігся поблизу села Хоросно. Тут джерело з потужним витоком живить своєю водою Деревацький потік. На карті, яка використовувалась для розмежування земель вказується межа Підтемного і Щирецького війтівства. (Zielona krinica. Tut był terminus ad quem Podciemnianski. Anno 1461); Люди у Хоросно називають цю місцину «за керницею» біля «циганової хати».
Галичани вірили, що у криницях живе старий дід «криничник», котрий оберігає у ній воду. У давнину біля криниць ворожили, їх щоразу очищали, освячували. Традиційними були походи усім селом до криниці. Парубки спільно чистили їх, упорядковували, дівчата прикрашали їх вінками, запашним зіллям, у воду кидали любисток. Такий обряд за віруванням, проганяв злих духів, умилостивлював криничників. У дбайливих господарів обабіч висаджували вербу чи калину, навколо росли квіти, поруч ставили лавку. Цямбриня оздоблювали вирізьбленими силуетами пташок, тварин.
Криниці були громадськими, їх копали на перехрестях доріг. Була така криниця і в селі Нагоряни звідки родом мій дід Михайло. Оскільки криниця була чи не єдина на всю вулицю, то вечорами біля неї збирались парубки з дівчатами, співали пісень, жартували. Але була у цієї криниці господиня – місцева дідичка, котра не раз шкодувала людям водиці. То кажуть, коли вона померла її домовину опустили у яму, що на половину була наповнена водою. Німецькі колоністи, окрім криниць у кожному дворі, на кожних 8 житлових будинків, копали одну громадську криницю.
На фільварку «Кривуля» у Деревачі, з північної сторони витікає джерело (Деревацький потік), яке живило водою ставок. В окремому приміщенні, де протікала холодна джерельна вода — охолоджували молоко, що зберігалось у спеціально обладнаних емкостях. Зі Львова за молоком приїздив молочник Мондик, котрий був власником молочної крамниці на «Байках» ( вул.Київська). Мешканцям села Деревач добре відома долина Медвеже, яка славилась своїми ставами. Так ось на картах кінця 17- початку 18 ст, ця місцевість згадується як Криничний діл у Кам’янна дебра. Можливо польський поет і хроніст Бартоломей Зиморович – описуючи у збірці «Селянки нові руські» (1663р.) городище Деревач, згадує саме про ці джерела:
“… krzyształową w południe krynicą,
Ktora prędko wynika z opoczystej spary”.
Одного разу мені дуже гарно приснився мій дід Михайло – стоїть ранньою весною біля фіртки, що веде у сад і рукою вказує дорогу до криниці. То ж не забувайте дороги до батьківського дому, відвідуйте рідні вам місця, бо кращої , смачнішої і цілющої води ви ніде не знайдете.
Дідова криниця (автор Людмила Юферова)
Колесом гуркоче літо по городах
Із крутого схилу- аж в очерета.
І купає сонце у прозорих водах
Річечки – струмочка стомлені літа.
Стежечка- доріжка в бур’янах петляє,
Де трава засмагла припада до ніг.
В березі криниця дідова чекає,
Губить небо- квіти мій петрів-батіг.
А вода холодна- по старі цямрини,
Припадаю спрагло до її життя.
-Дай, кринице, сили стомленій дитині,
Віри і наснаги дай на майбуття.
Припадаю слізно до її водиці-
Не втамую спраги, болю і журби.
Якщо є у тебе дідова криниця,
Повертай частіше до її води.
Шаленіє літо пахощами меду,
Динями в городах сонце проросло…
Щемно тисне серце .., бо частіше треба
Повертать в дитинство, в дідове село… .
Андрій КНИШ
