В далекому 1949-у, почалася її історія. Маленький, наче іграшковий, паровозик і два дерев’яних вагончика, ущент заповнені юними і дорослими рівнянами, рушили вузькоколійкою в перший рейс вздовж тоді ще мальовничих берегів Усті.
Дитяча вузькоколійка давно стала однією з візитівок і символів Рівного. У дитячі спогади не одного покоління рівнян назавжди вкарбувалися веселі поїздки з вітерцем дитячою залізничною магістраллю. А чимало хто і професію свою майбутню знайшов там. Що б не відбувалося в державі, дитяча залізниця в нашому місті продовжувала працювати.
Єдина вимушена зупинка в її роботі була під час реконструкції до 700-річчя міста — з 1980-го до 1982-го року. Нині Рівненська дитяча залізниця — одна із восьми, що збереглися і працюють в Україні. А починалося все так.
Дитяча залізниця була одним із, як сьогодні сказали б, “трендів” радянського союзу тридцятих років. Ідея масштабної побудови дитячих вузькоколійок охопила весь тодішній СРСР. Куратором проекту був соратник Сталіна Лазар Каганович, завдяки якому зменшені копії справжніх залізниць з’явилися мало не в кожному обласному центрі тодішнього союзу. І зовсім не заради дитячих розваг їх створювали. Для величезної території СРСР залізниця була украй важливим елементом інфраструктури. І головною метою проекту було якраз навчання нового покоління залізничників, яке в майбутньому мало працювати вже на “дорослих” магістралях. За радянською традицією ініціативу подали як начебто висунуту “знизу”. Першу залізницю для дітей відкрили в Тифлісі в 1935 році. Затим грузинські школярі звернулися до широкої громадськості через газету “Піонерська правда” із закликом підхопити починання. Утім, у Рівному вдалося “підхопити” лише через 14 років, оскільки радянська влада в місті остаточно встановилася лише після звільнення міста від німецької окупації. Проте, вочевидь, наміри збудувати дитячу залізницю були ще за перших “совєтів”. Бо в одному з документів міської ради 1940 року згадується про те, що на засіданні комісії з міського господарства заслухали доповідь голови комісії щодо можливості побудови дитячої залізниці.
Однак урочисто перетнути стрічку, що символізувала старт роботи дитячої залізниці, потягу вдалося лише 9 травня 1949 року. А розпочалося будівництво вузькоколійки протяжністю два з половиною кілометри в 1948-у. Будували методом толоки — приходили всі охочі, долучалися і школярі, і комсомольська молодь. Звісно, роботи, які потребували фахового підходу, виконували професіонали — шляховики ПЧ-7 Ковельської залізниці.
До речі, у перші роки функціонування залізниці вона називалася Малою Ковельською, потім Малою Ровенською, а нині — Рівненська дитяча залізниця.
Для міста перших повоєнних років, коли ще навіть остаточно не було розчищено руїни, таке будівництво було знаковою подією. Новий “атракціон” користувався шаленою популярністю. До квиткових кас вишиковувалися довжелезні черги.
Рівненська дитяча залізниця була маленькою моделлю дорослої. Тут все було по-справжньому: вокзал, перон, дикторське мовлення, семафор, електрожезлова система на перегоні, міжстанційний стрілочний зв’язок. Шлях, що пролягав уздовж лівого берега Усті, мав дві зупинки: станція “Партизанська” (власне це і є вокзал, з якого рушає потяг), і станція “Піонерська” (у 1991 році перейменована на “Озерну”), яка є і кінцевою, розташована неподалік Басівкутського озера.
Цікаво, що так звану привокзальну площу дитячої залізниці облаштували також по-дорослому. У центрі круглої клумби встановили постамент з погруддям Сталіна. Від центральної вулиці, яка тоді також носила ім’я “вождя народів” (тепер Соборна) відділяла парадна брама, обабіч якої на постаментах височіли скульптури піонера й піонерки. Теперішнього шляхопровода через Устю ще не було, а був старий низький міст.
Для дітвори перших повоєнних років залізниця була не лише чудовою розвагою і відпочинком, а й школою профорієнтації. Юні касири, диктори, провідники, контролери, чергові по вокзалу, стрілочники, помічники машиніста опановували ази залізничних професій. Позашкільна освіта, яка знайомить дітей і підлітків зі залізничними спеціальностями — це було головним завданням в усі роки діяльності залізниці.
Про незмінне упродовж 30-ти років і улюблене місце роботи розповідає начальник Рівненської дитячої залізниці Наталія Сєркова: “Понад 500 дітей з міста і області навчаються безкоштовно в гуртках юних залізничників. Вони почуваються справжніми професіоналами, навчаючись фаху помічника машиніста, машиніста тепловоза, провідника-ревізора, оглядача вагонів, диспетчера. Серед дитячих залізниць України не пасемо задніх. Тричі виборювали призові місця. Нас знають в Україні. Наприклад, турбюро Тернополя і Житомира регулярно привозять до нас дітей. Вони відвідують Рівненський зоопарк і обов’язково нашу залізницю. Торік до нас приїхала делегація індусів, то вони були просто вражені. Не могли повірити, що це все дитяча залізниця”.
На запитання, як змінилася магістраль за 70 років, Наталія Сєркова розповіла таке:”У 1949 році був паровоз і два дерев’яних вагончики. З 1973 року паровоз замінили на тепловоз, а старі вагони — на металеві польського виробництва. Єдине, на що ми нарікаємо, то це на приміщення станції. Спочатку в 1949 році нам побудували цегляне. Але коли в 1963 році будували новий шляхопровід над Устею, то його знесли, бо заважало будівництву. Поставили ось цей, що є нині, як тимчасовий. У ньому тісно і холодно, але іншого поки немає. Не додає комфорту й сусідство з базаром”
Наталія Сєркова запросила усіх охочих на прогулянку потягом дитячої залізниці, яка з 9 травня працюватиме до кінця вересня по суботах і неділях, а також у святкові дні. А ще — показала старі альбоми, в яких зібрано світлини, починаючи з 1949 року із зображенням дитячої залізниці в Рівному. Погортаємо альбом з унікальними фотографіями і ми.
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
