Митрополит Андрей Шептицький був тим світочем греко-католицької церкви та української нації, які народжуються раз на сто років у найважчі для народу часи. Обставини заставляли його діяти рішуче, і пройде не одне десятиліття, зміниться не одне покоління, поки ми усвідомимо роль Митрополита Андрея для України і для всього світу.
Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі погляд на Андрея Шептицького з-за океану, погляд очима укранок Америки. Запропонована стаття взята з числа 11 журналу “Наше життя” за 1991 рік, виданого в Нью-Йорку. Стилістика та манера написання збережені.
“Із благородного і величного життя та багатогранної діяльности духового Архипастиря українців-католиків, Великого Митрополита Кир Андрея Шептицького, нащадка українського боярського роду (29.7.1865 — 1.11.1944), вибираю тільки частину з Його численних діл, присвячених церквам, шкільництву, сиротинцям, шпиталям, домам для вбогих і старців, музеям, мистецтву, науці, семінаріям, бібліотекам тощо, — саме шкільництву. Бо праця нашого Владики була такою всебічною, що не було ніякої важливої ділянки, не тільки церковного, але й народного життя, де Митрополит Андрей не брав би чинної участи.
Ставши станиславівським єпископом у 1899 p., а рік пізніше архиєпископом і львівським митрополитом, Кир Андрей, як добрий Пастир звернув м.і. бачну увагу на шкільництво і виховання молоді в усіх ступенях і категоріях виховної системи. Він розгорнув свою опіку над початковими, середніми й високими, приватними і державними школами. Але й високі школи лежали Йому на серці. Був Він щедрим добродієм і симпатиком Українського Тайного Університету у Львові (1920-26). Коли польська влада відмовила вступу нашій молоді до високих шкіл у Львові, Митрополит заснував богословські студії для нашої молоді в рамках Духовної Семінарії при вул. Коперника ч. 36 і доручив станиславівському і перемиському єпископам оснувати такі самі богословські семінарії. Згодом оснував у Львові Богословську Академію, з початком 1920-их pp. Мистецьку школу під орудою Олекси Новаківського. ’’Просвіта”, ’’Рідна Школа”, “Наукове Товариство ім. Шевченка”, а спеціяльно оснований Митрополитом ’’Національний Музей”, також і “Народна Лічниця” завдячували Йому щедру моральну й матеріяльну допомогу. Опікувався сиротинцями й бурсами та інтернатами для молоді, головно вбогої селянської, щоб не жила — тинялася по приватних, часто невідповідних станціях. Добро й майбутнє молоді було Його журбою, цікавився нею, допомагав тим, хто потребував, бував навіть на шкільних імпрезах, на всіх майже сокільсько-спортових і рідношкільних здвигах на площі Сокола Батька. Тоді молодь незвичайно раділа появою улюбленого Митрополита, горнулася до Нього, подібно як і сироти, що їх частозакликав до себе Митрополит разом із опікунками. Він випитував їх про їхнє життя, їх настрої, потреби. Завжди допомагав їм, втирав із їхніх облич сирітські сльози.
Як добрий і люблячий батько, поблажливий для своїх дітей, так Митрополит був вибачливий до нашої ідейної молоді. Вона тішилася особливою любов’ю у свого Покровителя. Він підтримував її щедро, здібніших висилав на свій кошт на студії закордон. Та коли виникала потреба, то по-батьківськи остерігав і погамовував. Митрополит повчав: ”Не зривом одної хвилини, але безупинним трудом і многими жертвами аж до крови і смерти багатьох поколінь підноситься нарід”. І молодь розуміла свого Пастиря, Він був для неї найвищим авторитетом.
Особливою опікою огорнув Митрополит Андрей середні школи, віддані під провід Сестер Василіянок. Коли у Львові існували дві державні гімназії, де вчилися хлопці, і вчительська семінарія, в якій приготовлялися до вчительського звання хлопці й дівчата. Митрополит заснував у 1906 році жіночу гімназію, а згодом і семінарію, для якої раніше засновано народню школу вправ, де вчилися в більшості діти з сиротинця. Він подбав про добрий духовний і педагогічний провід і для гімназії і семінарії. Постійно цікавився станом і методами навчання й виховання та поступами учениць, з якими, як із дітьми народних шкіл, був у постійному контакті. Часто бував у цих школах та заведеннях, головно під час матури. Прикликав до себе молодь, з якою проводив розмови, довідувався про її поступи в школі, про її ’’болі та жалі”, повчав її, радив і підпомагав і морально, і матеріяльно.
Коли в 1939 році большевицька влада зліквідувала василіянські школи, як релігійні виховні інституції, то молодь майже в цілості залишилася в гімназії СС Василіянок при вул. Длуґоша 17А, т.зв. середній школі. Та учениці не позбулися своїх релігійних і національних почувань. Навпаки держалися своїх переконань, вивчаючи предмети, хоч подавані в нерелігійному дусі. Тому вони були в постійному контакті з своїм Покровителем. Делеґовані учениці стало відвідували Митрополита, подавали Йому точні звідомлення про події в школі. Митрополит давав відповідні інструкції, назначив для них катехита, о. Івана Ждана, який відбував із ученицями науку релігії в будинку біля Волоської церкви.
Від першого року існування гімназії і семінарії СС Василіянок учениці цих шкіл, як згодом і Малої Семінарії влаштовували в дні св. Андрея в своїх школах святочні концерти, дбайливо приготовані молоддю під проводом ігуменату, дирекції і вчителів. Цим віддавали вони поклін і вислови вдячности Великому Покровителеві, виявляли глибоку пошану Тому, що ввесь вік свій і ввесь труд віддав для добра свого народу. Достойний Покровитель завжди приходив на концерти, молодь і виховники вітали Його ентузіястично, вшановували промовами, деклямаціями і співами.
З великим сумом відбувся в 1931 р. концерт на честь Покровителя, перший раз без Його присутности коли важка недуга суглобів прикувала Митрополита до крісла і ложа. Концерти від того року не збуджували такої радости як раніше. Не було між молоддю Того, хто опікувався нею, думав про неї, радів її радощами, співчував її болям і смуткам. Від того часу кожного року директор заведення, кілька вчителів і учениць ходили на святоюрську гору скласти поклін Владиці від цілої школи. З Малої Семінарії ходили всі учні з ректором, директором і вчительським збором.
Опіка Великого Митрополита над школами, зокрема василіянськими, і Малими семінаріями проявлялася також у великій матеріяльній допомозі не тільки поодиноким ученицям та учням, але також і управам та власникам шкіл. Саме для гімназії давав Він спершу приміщення в монастирських будинках при вул. Длуґоша 17 і Зиблікевича.
В 1927 р. викінчено будову будинку для гімназії при вул. Длуґоша 17а, вивінувано в модерні шкільні устаткування і кабінети, крім того для сестер учительок збудовано келійні мешкання на третьому поверсі. Будинок при Длуґоша 17 розбудовано для потреб середньої фахової школи, переміненої в 1934 р. на кравецьку гімназію. Для монастиря ім. св. Мокрини Митрополит закупив у 1912 р. величавий будинок при вул. Потоцького 95, за суму 539000 к., від Академічної Гімназії, призначений на бурсу Академічної Гімназії, яка не була спроможна сплатити цей будинок. Тут при монастирі приміщено сиротинець, початкову школу (вправ) і вчительську семінарію. Щедрою рукою Митрополит дарував у 1909 р. обширну площу, 400 квадр. сяжнів, суміжну з подвір’ям, для бурси УПТ, яку саме будували. Так підвищилася вартість цієї реальности. З нагоди посвячення бурси дарував Митрополит готівкою 5000 корон.
Підпомагав фінансово Митрополит крім названих установ також інтернати — приюти для сиріт і дитячих садків. Малі семінарії у Львові та Рогатині, бурсу для молоді під проводом оо. Студитів, хлоп’ячу бурсу при вул. Ходоровського у Львові.
Народня школа, приміщена в забудуваннях св. Юра і при вул. Круп’ярській на Личакові і народня школа ім. Б. Грінченка, фахова реміснича школа при вул. Городецький і дівоча кравецька школа ’’Труд” — всі втішалися батьківською опікою Митрополита Андрея.
На зразок західньоевропейських католицьких інтернатів-бурс, оснував Митрополит інтернат для гімназійної молоді ’’Малу Семінарію”. Спершу приміщалася вона при вул. Петра Скарги під проводом о. д-ра Івана Бучка, пізнішого єпископа й архипастиря скитальців (після II світової війни). Згодом перенесено її на вул. Сикстуську 39а й віддано під управу українізованому голляндцеві о. Якову Перрідонові, згодом генеральному вікарієві для Бельгії та Голландії. Коли в 1930 р. в наслідок пацифікації в східній Галичині зліквідовано тернопільську українську державну гімназію і розв’язано 7 і 8 кляси в кількох інших гімназіях, Митрополит Андрей доручив заснувати спершу матуральні курси для 7 і 8 кляс, а від 1932 р. повну клясичну гімназію, в якій навчалося близько 300 учнів не тільки греко-католиків з Галичини та українців із югославської Бачки, але також і православних дітей із Волині та еміґрації, осілих на корінних землях Польщі. Того ж року засновано також Малу Семінарію з гімназією в Рогатині.
Митрополит Андрей подбав і про спеціяльну духову опіку над нашою молоддю. Він поручив її під Покров Пресвятої Богородиці і день Св. Покрови (14.Х.) установив шкільним святом. Це свято молодь обходила урочисто, заносячи щирі молитви за здоров’я і многі літа свого Покровителя Великого Митрополита.
Минає 47 років, коли Великий Митрополит з волі Божої залишив нас назавжди. Митрополит Андрей був символом наших змагань до волі, до правди і справедливости. Боже Провидіння в роках лихоліть, воєн і переслідувань призначило Митрополита на провідника церковного і всенародного життя. Він своїм віщим духом передбачував не одну грядучу подію, і, як добрий Пастир, як рідний батько відповідно готував нас до цього. Його опіка над шкільництвом була саме однією ділянкою підготови до майбутнього, яке, за Його словами, принесе переслідування нашого народу й Церкви, а після того і величне відродження.
Всі виховні установи, що втішалися Його благородною опікою, всі вихованки й виховники цих установ, пройняті Його ідеями, йдуть за Його заповітами, стараються сповняти їх бодай частинно, відповідно до своїх сил і спроможностей. Хто один раз зазнав ласки Великого Добродія Митрополита, той ніколи не забуде Його навчань і величних діл, спрямованих на добро свого Народу й Церкви. Дух могутній Митрополита Андрея присвічує нам на темних роздоріжжях життя, немов біблійний вогненний стовп. Могутній дух Митрополита веде нас до кращого майбуття. Але вимагає від нас праці і посвяти для нашої Церкви й народу на шляху до осягнення свободи й суверенности.”
Василь ЛЕВ
Джерело:
Лев В. Митрополит Андрей, опікун українського шкільництва / Василь Лев // Наше життя. – 1991. – Грудень, чис. 11. – С. 3-5.
